1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Cпершу вбили людей, потім і пам’ять про них

70 років тому, 29 вересня 1941, у Бабиному Яру у Києві почалися розстріли євреїв. Потім були роми, українці, росіяни – загалом до ста тисяч жертв. Нині яр, кажуть історики, замість місця пам’яті став місцем забуття.

Пам´ятник радянським громадянам у Бабиному Яру

Пам´ятник "радянським громадянам" у Бабиному Яру

Щороку найвище українське керівництво 29 вересня приходить до Бабиного Яру. Президент, голова Верховної Ради та урядовці покладають вінок до збудованого 1976 року пам’ятнику «радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». Але хто ж вони  - «радянські громадяни», і чому їх масово знищували тут? Жодної згадки про євреїв або ромів - це типово для радянських пам’ятників, каже історик Андрій Портнов. «Слова «Голокост» в радянській історіографії не існувало, а жертви Голокосту були просто «радянськими громадянами», - нагадує Портнов. Але саме розуміння суті Голокосту як унікального в історії людства злочину є центральним для усвідомлення того, що сталося у Бабиному Яру. «Ми не маємо права і надалі ігнорувати той факт, що «мирних громадян» вбивали за те, що вони були євреями», - наголошує історик.

Президент Ізраїлю Шимон Перес вшановує пам'ять загиблих у Бабиному Яру

Президент Ізраїлю Шимон Перес вшановує пам'ять загиблих у Бабиному Яру

Минуло вже 20 років, відколи Радянський Союз пішов у небуття. Однак Голокост так і не став частиною історичної пам’яті українців, каже Портнов. За його словами, з цієї теми знято табу, але вона залишається «небажаною» для політичних еліт. Таке враження посилюється, коли читаєш офіційні повідомлення про заходи 29 вересня. Приміром, сайт президента Януковича торік лише коротко повідомив, що глава держави вшанував пам’ять «жертв Бабиного Яру» - жодного рядка про те, хто ці жертви і яким був мотив їхнього вбивства.

Скрупульозний Голокост

29-30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр на околицях Києва відбулися масові розстріли євреїв: за два дні було вбито 33 771 єврея, відрапортувала до Берліна окупаційна влада Києва. Ця точна цифра підкреслює педантичність, з якою нацисти організували геноцид євреїв на окупованих територіях. Для цього вбивства «були необхідні точне планування, ґрунтовна підготовка і особлива організація», йдеться у матеріалах судового процесу проти учасників розстрілів у Бабиному Яру (колишніх службовців зондеркоманди 4а), який відбувся у 1967-1968 роках у німецькому Дармштадті.

Такі оголошення були розвішені по всьому Києву напередодні масового вбивства

Такі оголошення були розвішені по всьому Києву напередодні масового вбивства

На відміну від Польщі, де масові вбивства євреїв відбувалися у таборах смерті, в Україні та в інших окупованих регіонах СРСР і, частково, на Балканах єврейське населення масово розстрілювали практично на очах у інших жителів. На думку одного з провідних дослідників історії Бабиного Яру Віталія Нахмановича, такий підхід лише зайвий раз підтверджує зневажливе ставлення до місцевого населення та намагання залякати людей.

Віталій Нахманович: історія Бабиного Яру - не завершена

Віталій Нахманович: "історія Бабиного Яру - не завершена"

Певну роль, зауважує Нахманович, відіграла «світоглядна війна», що її нацистська Німеччина вела на Сході з більшовизмом. На окупованих нацистами територіях СРСР було дозволено все те, що деінде вважалося воєнним злочином. «За роки радянської влади з її масовими вбивствами терор і зневага до людського життя стали для українців «повсякденною» справою. Комуністичний режим мав одних ворогів і систематично винищував їх. Йому на зміну, імовірно, здавалося тоді, прийшов інший режим, який почав знищувати своїх ворогів», - відзначив Нахманович у розмові з Deutsche Welle.

Місце пам’яті чи забуття?

Фото: комітет Бабин Яр

Тут стояв пам´ятний камінь вбитим ромам. Його знищили невідомі

Імена більшості жертв досі залишаються невідомими: їхні документи були знищені, так само як і рештки тіл, аби замести сліди злочинів, під час відступу 1943 року. Досі дослідникам вдалося встановити особу лише кожного п’ятого загиблого у Бабиному Яру. «Нацисти у роки війни вбивали людей, а радянська влада після війни систематично вбивала пам’ять про них», - прокоментував у розмові з Deutsche Welle керівник центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський. Він нагадав, що після війни яр було замито, щоб прокласти вулиці й створити спортивно-паркову зону. Під час першої спроби залити урочище завдовжки у п’ять кілометрів пульпою внаслідок прориву тимчасової дамби загинули сотні мешканців Куренівки – району, що межує з яром. Згодом Бабин Яр таки засипали, на місці єврейського та військового цвинтарів постав телецентр з телевежею, а у роки незалежності прямо на місці розстрілів відкрили станцію метро.

Андрій Портнов: Ми не маємо права забувати, чому загинули мирні громадяни

Андрій Портнов: "Ми не маємо права забувати, чому загинули "мирні громадяни"

Після радянських часів, вважає Андрій Портнов, політичним елітам було зручно перейняти радянський підхід, згідно з яким Бабин Яр є лише «одним зі злочинів фашистських загарбників проти радянського народу». У цьому «вакуумі пам’яті», коли у жертв немає ані імен, ані національності, поблизу пам’ятника «радянським громадянам» та на великій території навколо яру за останні двадцять років з’явилися ще зо два десятки різних пам’ятних знаків: єврейська менора, пам’ятна дошка загиблим ромам, хрести у пам’ять про розстріляних тут українських націоналістів, православних священиків, пам’ятник загиблим тут дітям та інші. Стали з’являтися і пам’ятники героям антинацистського опору. «В якийсь момент все це втратило будь-яку логіку і прив’язку до Бабиного Яру», - каже Портнов. Він, зокрема, не розуміє, чому саме у цьому місці київська мерія свого часу вирішила поставити пам’ятник «остарбайтерам». «Всі ці пам’ятники стоять просто поряд, і людям, які приходять сюди, не збагнути, що тут сталося і чому тут стільки різних пам’ятних знаків», - зауважує історик.

Символічне місце

Фото: комітет Бабин Яр

Хрест у пам´ять про членів ОУН

Бабин Яр є одним з місць пам’яті про Голокост, важливим для цілої Європи, каже Андрій Портнов. Саме до Бабиного Яру під час візитів в Україну приходять вшанувати пам’ять жертв нацизму найвищі посадові особи Ізраїлю, Німеччини та багатьох інших країн. Однак для українців це місце так і не стало знаковим, констатує Портнов. По-перше, каже історик, українці - навіть кияни - досі вкрай мало знають про те, що сталося у Бабиному Яру. По-друге, загинули тут не лише євреї. В цьому урочищі у роки нацистської окупації розстріли не припинялися: коли було знищено всіх євреїв міста, тут почали розстрілювати ромів, бійців підпілля, українських націоналістів, військовополонених, а також душевнохворих.

Фото: комітет Бабин Яр

На цьому місці жертв перед розстрілом роздягали. Зараз тут гаражі

Віталій Нахманович наголошує, що у Бабиному Яру потрібен меморіальний комплекс, який би зберіг пам’ять про масові вбивства на цьому місці як трагедію українського народу, не забуваючи і про мотиви цих вбивств. «Пошуки такої концепції – дуже нелегка справа», - каже Нахманович. Однак найгірше, на думку історика, те, що досі за неї ніхто всерйоз так і не взявся. «Таким чином трагічна історія Бабиного Яру не завершилася разом з німецькою окупацією. Частиною цієї історії є і забуття у радянські часи, так само нинішня суцільна байдужість – також сумна історія Бабиного Яру, яка не хоче закінчуватися», - розмірковує дослідник.

Заповідник є, меморіалу немає

Фото: комітет Бабин Яр

У цих приміщеннях провели ніч євреї, яких не встигли розстріляти у перший день

«П’ять років тому президент Ющенко на 65-роковини розстрілів у Бабиному Яру урочисто пообіцяв, що на цьому місці буде національний меморіал. Те ж саме до нього обіцяли і Кравчук, і Кучма. Але нічого так і не було зроблено», - нарікає Анатолій Подольський. Він нагадує, що на папері вже п’ять років існує національний заповідник, але на практиці не з’явилося навіть жодних табличок або інформаційних стендів, які пояснювали би історичне значення цього місця. «70 років тому тут відбувся безпрецедентний злочин проти людяності. Сьогодні тут молодь сидить на лавках і п’є пиво. Хіба можна собі уявити таке в Освєнцимі чи у Собіборі?», - обурюється історик. Молодь, каже Подольський, не може знати про Голокост – у шкільних підручниках він навіть не згадується як окреме явище. «Тому наш центр докладає великих зусиль, аби забезпечити зацікавлених вчителів методичними матеріалами», - розповідає Анатолій Подольський.

Андрій Портнов нагадує, що ті постсоціалістичні країни, які вже стали частиною Європейського Союзу, свого часу не без тиску західних партнерів звели пам’ять про злочини Голокосту на державний рівень - якщо Україна таки сподівається рано чи пізно долучитися до ЄС, йтиметься зрештою і про спільні світоглядні цінності, такі як пам´ять про трагічні сторінки спільної історії. Віталій Нахманович наголошує, що українцям і без зовнішнього тиску до снаги віддати належне пам´яті про Голокост та інші масштабні злочини тоталітарних режимів. Ключову роль у цьому має відіграти громадянське суспільство.

Автор: Євген Тейзе
Редактор: Тетяна Бондаренко

DW.COM

Також за темою