1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Як українські та камбоджійські сапери обмінювалися досвідом

19 жовтня 2023 р.

Чого українські сапери навчилися у колег із Камбоджі? Наскільки складно нині розміновувати території, залишені російськими військами, та що є найважчим у професії саперів? Інтерв'ю з капітаном ДСНС Арсенієм Дядченком.

https://p.dw.com/p/4Xgzi
Арсеній Дядченко (ліворуч) під час тренування у Камбоджі
Арсеній Дядченко (ліворуч) під час тренування у КамбоджіФото: Arseniy Dyadchenko

За роки війни Росії територія України зазнала серйозного забруднення вибухонебезпечними предметами - мінами, бомбами, що не розірвалися, артилерійськими снарядами тощо. За останніми даними українського уряду, заміновано близько 30 відсотків усієї території. Ідеться про 174 тисячі квадратних кілометрів - це як половина площі Німеччини або три площі Хорватії. Таким чином Україна стала найбільш замінованою країною в світі, випередивши Афганістан і Сирію, підрахували експерти аналітичного центру Globsec. Щоденно, за даними МВС України, над очищенням країни працюють близько трьох тисяч саперів, а до кінця 2024 року їх чисельність планується збільшити до близько шести тисяч. Підготовка розмінувальниківсеред іншого  передбачає обмін досвідом з колегами з інших країн. Зокрема, група українських саперів навчалася в Камбоджі - одній з найбільш забруднених мінами країн у світі. Війна у Камбоджі, яка тривала майже 30 років, завершилася у 1998 році, але  її наслідки там відчувають і досі. DW поспілкувалася з капітаном служби цивільного захисту ДСНС, заступником начальника відділу контролю якості розмінування Арсенієм Дядченком, який був одним із тих, хто пройшов навчання у Камбоджі.

Deutsche Welle: Що нового ви дізналися від камбоджійських колег?

Арсеній Дядченко: Хочу зауважити, що замінування в Камбоджі дуже схоже на те, що ми бачимо в Україні. Адже камбоджійці в основаному мінували радянською зброєю, тому нас цікавило, як саме вони змогли подолати цю загрозу. Вони розміновують країну вже близько 30 років і перебувають на фінальній стадії. Також нас цікавив процес розмінування захаращених місць, де проводилися бойові дії. Камбоджа стала для нас прикладом того, що відбувається з мінуванням після війни через 20-30 років, і того, як подолати цю загрозу. Було цікаво, як виглядає і чи може завдати шкоди міна, яка пролежала в ґрунті 30 років. Виявилося, що так. Міни, які знаходять у Камбоджі, перебувають у бойовому стані, а буває, що й досі від них гинуть люди.

"Міна може пролежати в землі тривалий час і не вибухнути"

Тобто метал не роз'їдає іржа?

Є міни, які зроблені в пластиковому корпусі. Там лише металеві всередині декілька деталей. Тому така міна може лежати в землі необмежену кількість часу.

А практичні заняття були? Ви щось там розміновували?

Камбоджійські колеги показували свої методи роботи. Зокрема, георадари, розмінування за допомогою тварин і механізоване розмінування. Ми відпрацьовували розмінування з приладом японського виробництва  - ALIS (advanced landmine imaging system). Ця система дозволяє виявити предмет під ґрунтом за допомогою георадара і зрозуміти, міна це чи ні. Були й практичні заняття зі знищення вибухонебезпечних предметів. 

Арсеній Дядченко тримає в руках ALIS (advanced landmine imaging system)
Арсеній Дядченко тримає в руках ALIS (advanced landmine imaging system)Фото: Arseniy Dyadchenko

Ви згадали прилад японського виробництва. Це якась новітня розробка? Чи є вона в Україні?

Так. Нині таких детекторів в Україні є чотири. Але японський уряд вже пообіцяв поставити ці системи в більших кількостях. Це дуже добре, адже ці прилади допоможуть нам під час гуманітарного розмінування, пришвидшить його. Завдяки георадару ми можемо відрізняти міни від металевих об'єктів, які не несуть загрози.

Читайте також: Партнери виділять пів мільярда євро на розмінування України

Тобто можна сказати, що набутий досвід в Камбоджі був корисний, і ви використовуєте його в Україні?

Безперечно. У камбоджійських колег дуже значний досвід використання механізованих систем розмінування, і вони нам підказали, як використовувати їх в захаращеній місцевості, як оперувати та підготовлювати ці системи. Зокрема, для мене стала відкриттям машина розмінування компанії NIKKEN з універсальним робочим органом, що дозволяє зрізати рослинність і потім перебивати ґрунт. Тобто не потрібно витрачати час на зміну робочого органа під час кожної маніпуляції. Це значно швидше і безпечніше. В основному в Камбоджі працює японська техніка. До речі, японські колеги обіцяли такі ж машини передати в Україну. Перші мають з'явитися до кінця цього року, а більшість - наступного. Також в Камбоджі нам показали, як працюють собаки-детектори. В цьому напрямку Україна лише починає робити перші кроки.

Машина розмінування компанії NIKKEN
Машина розмінування компанії NIKKENФото: Arseniy Dyadchenko

А українські сапери, на вашу думку, чогось навчили колег із Камбоджі?

Думаю, так. У них було дуже багато питань до нас щодо поводження з різними типами вибухонебезпечних предметів - мінами, артилерійськими та касетними снарядами, авіаційними бомбами тощо. Наші сапери мають значний досвід - два роки повномасштабної війни і перед цим дев'ять років антитерористичної операції. Я вважаю, що після закінчення війни українські сапери вчитимуть колег за кордоном.

"Після розмінування ще є залишковий ризик"

Отже, в Камбоджі ви пройшли тренінг. А розкажіть, де навчалися і чому взагалі стали сапером?

Я закінчив Харківський військовий ліцей і мріяв стати військовим. Але в 2013 році в Україні значно скорочувалася армія і майже ніде не було місць для вступу у військових вищих навчальних закладах. Тому я вирішив обрати Національний університет цивільного захисту України, після якого я потрапив до ДСНС. Нині я працюю заступником начальника відділу контролю якості розмінування. Ми займаємося перевіркою вже очищеної саперами території, і даємо висновки, чи цю землю можна вважати очищеною.

Але під час повномасштабного вторгнення я залучався безпосередньо до розмінування. Адже доволі значні обсяги роботи, і офіцерів з досвідом та знаннями направляли для управління піротехнічними підрозділами. Особисто я був долучений до розмінування Харківської області. В основному ми розміновували дороги, критичну інфраструктуру, приватні домогосподарства. В перші три-чотири місяці ми працювали без вихідних і цілодобово виїжджали для допомоги людям.

Читайте також: Гранти для новаторів: "Гноми", "Кабани" та "Скорпіони" хочуть розміновувати Україну

Наскільки, за вашими оцінками, Харківська область вже безпечна і розмінована?

Для того, щоб вважати ділянку повністю розмінованою, повинно відбутись гуманітарне розмінування, яке включатиме низку етапів. Лише тоді можемо сказати, що ділянка розмінована. Ми займалися оперативним реагуванням - виїжджали на виклики людей, які знаходили підозрілі предмети або ж очищали дорогу електрикам. На жаль, і зараз трапляються випадки підриву цивільних, які їздять по неперевіреним стежкам. Тому я закликаю місцеве населення не ходити по тим дорогам, які не перевіряли сапери.

Чи може людина бути повністю впевненою у безпечності території після проведення гуманітарного розмінування?

Не можна на сто відсотків бути впевненим, що територія повністю розмінована. Завжди є так званий залишковий ризик. Всі організації дотримуються стандартів. Наприклад, за національним стандартом України, розмінування має проводитися не менше ніж 15 сантиметрів углибину. Але не можна бути впевненим, що через 100 років земля не виштовхне якийсь снаряд. Організація, яка проводить розмінування, повинна докласти всіх зусиль для очищення території. Звісно, часто буває, що після очищення території населення боїться повертатися. Тому деякі колеги навіть показували своїм прикладом - машиною їздили по розмінованій ділянці.

"Росіяни робили складні пастки для наших саперів"

Могли б оцінити професійність і "креатив" росіян у мінуванні? Наскільки складно після них розміновувати?

Там, де стояли інженерні підрозділи, які вчилися саме мінувати, бувають складні випадки. І замислюєшся над тим, що потрібно змінювати програму підготовки своїх саперів. Наприклад, протитанкові міни, які мають стояти на поверхні грунту або закопуватися максимум на 10 сантиметрів, вони закопували в пластикових корпусах на 70 сантиметрів і зверху ставили дерев'яні колоди, засипавши усе землею. Наш сапер пройшов і не побачив сигналів. А потім по тому місцю проїжджають кілька автомобілів, колода продавлюється вниз і на певному авто колода тисне на підривник. Як наслідок  міна вибухає. Такі методи мінування ми зустрічали вперше.

Крім того, росіяни активно використовують дистанційне мінування - протипіхотні міни типу ПФМ -1 ("Пелюстка"), касетні протипіхотні міни ПОМ-2, сейсмічні ПОМ-3. Останні дуже складно розміновувати, тому що ці міни реагують на кроки людини, і під час її наближення вони вибухають. Ці міни доволі складно побачити, адже вони мають специфічне маскування. На жаль, один наш колега загинув від такої міни. Також росіяни мінують безпосередньо міни. Наприклад, переробляли протитанкові міни на подвійний переворот. Тобто сапер зняв міну, наче все гаразд. Але потім під час складання два рази міна перекрутилася і вибухнула. Росіяни робили дуже складні пастки для наших саперів.

Сейсмічна міна ПОМ-3 у бойовому положенні
Сейсмічна міна ПОМ-3 у бойовому положенніФото: Arseniy Dyadchenko

Але там, де стояли не освічені мобілізовані російські підрозділи, мінування було не складним. Максимум граната на розтяжці.

Що взагалі найважче, на вашу думку, у професії саперів?

Найважче втрачати колег та друзів. Зранку ти можеш побачитися, а ввечері людини нема. Водночас мотивує, коли люди підходять і дякують за роботу. Звісно, є розуміння, що новий день може забрати твоє життя. Але потрібно свій страх переборювати. З іншого боку, сапер живий, поки він боїться. Є велика проблема, коли молоді хлопці, попрацювавши місяць-два, втрачають відчуття страху. Сапер має боятися і опановувати свій адреналін в потрібне русло.

Як сапер ЗСУ живе після втрати зору і допомагає іншим