1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

20 липня 1944: операція «Валькирія»

20 липня залишається знаменною й водночас сумною датою в німецькій історії. Саме в цей день група офіцерів Вермахту вчинила замах на Адольфа Гітлера, який, на жаль, виявився невдалим. Учасники змови, так званоїї операції «Валькирія» були оголошені державними зрадниками і більшість з них було страчено. У пам‘ять про цих сміливців у Берліні відкрилася спеціальна виставка.

Лише випадковість врятувала Гітлеру життя

Лише випадковість врятувала Гітлеру життя

На Адольфа Гітлера було учинено кілька десятків замахів. Всі вони, як відомо, були невдалими. Але саме 20 липня 1944 року фюрер ІІІ Рейху був на волосину від смерті. Його врятувала лише випадковість.

Організатором і головним виконавцем замаху був командувач резервної армії вермахту Клаус Шенк граф фон Штауфенберґ. Організована ним змова мала значно масштабніші плани, аніж лише вбивство диктатора. Про це в інтерв‘ю «Німецькій хвилі» розповів Карл Шаколь, котрий очолював групу учасників операції «Валькирія» в Австрії:

”Про події 20 липня написано досить багато. Але, на мою думку, було повністю випущено з уваги, що це була операція, яка охоплювала не лише тодішній німецький Рейх, але всі країни Європи, окуповані німецькими військами. І те, що в разі успіху операції післявоєнна ситуація набула б зовсім іншого вигляду. Зокрема, якби замах на Гітлера вдалося вчинити не 20 липня, а кількома місяцями раніше, наприклад 20 березня, то дуже ймовірно, що висадка десанту союзників у Нормандії була б значно успішнішою, вона б не супроводжувалася такою кількістю жертв”.

На запитання, чому ж операцію ”Валькирія” провели з таким запізненням, Шаколь відповів так:

”Цю операцію можна було реалізувати лише за участі найвищих офіцерів Вермахту. І кожного учасника операції треба було довго перевіряти, наскільки він насправді є щирим противником націонал-соціалізму, перед тим, як увести його в коло змовників. І дійсно, варте здивування, скільки вищих офіцерів бажали скинути Гітлера. Водночас із замахом пов”язаний трагічний досвід того, як багато змовників, довідавшись, що фюрерові вдалося вижити, намагалися дистанціюватися від опарації”.

Клаус фон Штауфенберґ часто брав участь у нарадах, які Гітлер проводив в ставці «Лігвище вовка» у Східній Прусії. 20 липня полковник фон Штауфенберґ прибув на нараду з портфелем, у якому була пластикова вибухівка під‘єднана до детонатора з годинниковим механізмом. Він поставив портфель майже під ногами фюрера і, сказавши, що йому терміново треба зателефонувати, вийшов з кімнати. Дочекавшись вибуху, фон Штауфенберґ зв‘язався з іншими учасниками операції, повідомив, що Гітлера вбито і дав сигнал до початку дій.

Полковник не міг знати, що за мить до вибуху один з учасників наради випадково пхнув ногою портфель під масивний стіл. І таким чином бомба опинилася прикрита від Гітлера столом і тумбою. Тому під час вибуху він зазнав лише незначних поранень.

Але, отримавши сигнал до дії, змовники розпочали операцію у цілій Європі. У плани входила також ліквідація найімовірніших наступників Гітлера рейхсканцлерів Гайнріха Гімлера і Германа Ґерінґа, а також арешт міністра пропаганди Йозефа Ґебельса. Утім, багато зі змовників, довідавшись, що Гітлер залишився живим, зреклися своїх намірів. Понад двісті офіцерів, еліти німецької армії, які були причетні до змови і залишилися вірними своїм ідеалам, були вбиті під час затримання, засуджені до страти або вчинили самогубство.

У дворі берлінського будинку, де 60 років тому було страчено полковника фон Штауфенберґа і його найближчих соратників, розпочала свою роботу виставка під назвою «20 липня 1944 року: заповіт і пам‘ять». «Ми надаємо перевагу страху перед Богом над обожнюванням когось, свободі й праву над насильством і терором, служінню істині й моральній чистоті над брехнею і користолюбством», -- ці слова, взяті із заяви змовників, стали епіграфом виставки. Міністр культури Німеччини Крістіна Вайс, відкриваючи експозицію, заявила:

«В окупованих країнах Європи боротьба проти гітлеризму була логічним завданням для патріотів. У самій Німеччині люди, які любили свою країну, бажали їй військової поразки, бо лише таким чином можна було відновити право і мораль».

Любомир Петренко