100 років від дня народження піаніста Володимира Горовиця

Першого жовтня виповнилося 100 років від дня народження одного з найвизначніших піаністів ХХ століття Володимира Горовиця. Його батьківщиною було українське місто Бердичів, а свій перший найбільший успіх Горовиць святкував у Гамбурзі.

Щоправда, успішна кар"єра видатного музиканта почалася ще раніше. На початку двадцятих років минулого століття у піаніста навіть був, кажучи сучасною мовою, свій жіночий фан-клуб у Ленінграді. Дослідники біографії Горовиця згадують навіть такий факт, що коли ленінградські прихильниці молодого піаніста дізналися про його наміри емігрувати з країни, вони з"явилися в його гардеробній з ножицями, щоб розрізати концертний фрак митця собі на реліквії.

1925 року Володимир Горовиць залишає Росію і живе спершу в Німеччині, де своїми першими успішними концертами в гамбурзькій "Музікгалле" закладає підґрунтя стрімкій міжнародній кар"єрі. Сучасники Володимира Горовиця згадують, що одного разу, після двох не дуже вдалих сольних концертів, він довідався від свого помічника, що диригент Ойґен Пабст у розпачі шукає соліста для фортепіанного концерту Чайковського. Сам концерт от-от мав розпочатися. Розповідають, що Горовиць випив склянку молока, поголився і пішов грати. Вже після кількох тактів диригент залишив сцену і зачаровано спостерігав за пальцями Горовиця.

Цей концерт був просто грандіозним успіхом піаніста. Музичні критики писали, що після виступу Енріко Карузо на гамбурзькій сцені ще ніщо не викликав такого істеричного захоплення, як гра Володимира Горовиця. Квитки на наступні концерти музиканта продавалися просто блискавично.

Власне, сам Горовиць мріяв бути композитором, а піаністом став тому, що так міг надійніше підтримувати свою родину фінансово. Тепер можна сказати, що це було вдалим рішення, бо написані ним композиції вже давно забуті. В піаніста Володимира Горовиця ніколи не було проблем з технікою виконання. Музиканту навіть закидали, що, мовляв, його манера гри виснажується в самозакоханій віртуозності й у нього немає відчуття глибини музики. Американський музичний критик Верджіл Томсон називав Горовиця навіть майстром спотворень:

"Однак це не повинно означати, що інтерпретації Горовиця були абсолютно неправильними чи неприйнятними. Частково вони такими були, а частково ні. Той, хто ніколи не чув твори, які грав Горовиць, у іншому виконанні, міг легко отримати уявлення, ніби Бах був майстром такого типу, як Леопольд Стоковскі, Брамс був схожий на легковажного Ґершвіна, а Шопен - взагалі на циганського скрипаля".

У житті великого піаніста знову й знову траплялися нервові зриви, а психічні перенавантаження призводили до скасування концертів. Розповідають про випадки, коли Горовиць міг просто відмінити концерт, бо в передвечір йому не сподобалося те, що він їв. Або ж він просто не виїжджав у концертне турне, бо боявся їздити залізницею чи плавати на кораблі. Якщо ж Горовиць у турне вирушав, то завжди брав із собою власний рояль "Стейнвей", який налаштовував тільки майстер, якому він довіряв особисто.

Після глибоких життєвих криз і довгого концертного мовчання, інколи кількарічних перерв, Горовицю вдавалося знову й знову повертатися. Це були завжди просто грандіозні повернення. Одним з останніх таких повернень став концерт Володимира Горовиця в Москві 1986 року. Три роки пізніше, 5 листопада 1989 року він помер у Нью-Йорку.