1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

«І звалася та зірка - Чорнобиль»

Чорнобильська трагедія й покалічені нею долі людей лягли в основу вистави берлінського документального театру Ost-Arbeiter «І звалася та зірка - Чорнобиль».

Режисер Марина Шубарт

Режисер Марина Шубарт

Спектакль відомих в Україні та Німеччині режисерів Марини Шубарт та Наталії Бондар уже показували на сценах кількох німецьких театрів. Однак 26 квітня на глядачів чекає особливий перформанс – події вистави розгортатимуться в підземному берлінському бункері часів Другої світової війни.

На АЕС стався вибух, пожежу треба негайно гасити. Так починається вистава «І звалася та зірка - Чорнобиль». Для глядачів, які прийдуть подивитися спектакль до підземного бункеру в Берліні, передбачена окрема роль. Разом з пожежниками, ліквідаторами, лікарями та евакуйованими вони тікатимуть крутими сходами підземелля, рятуючись від радіації. За годину дійства вони разом з акторами переживуть важкі години, які випали на долю постраждалих від катастрофи на ЧАЕС.

Вистава до двадцятої річниці Чорнобиля – вже друга робота театру «Ost-Arbeiter». Заснували його в 2003 році як тимчасову акцію. Без будь-якої фінансової підтримки було зібрано групу акторів, професіоналів та аматорів, і поставлено виставу про долю колишніх остарбайтерів. Після кількох пілотних показів потік відвідувачів не вщухав. Так, „театр романтиків”, як його називають режисери Марина Шубарт та Наталія Бондар, існує й досі. Акторів у ньому навіть побільшало – тепер у театрі грає близько сорока охочих, майже двадцяти національностей. Грошей від продажу квитків вистачає хіба що компенсувати акторам витрати на проїзд, адже, каже Марина, серед них багато школярів із бідних родин.

Як і перша робота театру «Ost-Arbeiter», вистава про Чорнобиль є документальною. Вона базується на книжці білоруської письменниці Світлани Алексієвич «Чорнобиль: хроніка майбутнього», де письменниця літературно опрацювала десятки інтерв”ю з ліквідаторами, лікарями та мешканцями тепер закритої зони відчуження. Реальне життя часто сповнене драмою більше, аніж вигадані сценарії, пояснює схильність до документалістики Наталія Бондар:

„Шекспір може почекати. Наш документ дає стільки матеріалу, фарсу: драматичного, комічного, трагікомічного! Але насамперед ми повідкривали такі сторінки, як минулого року 60-річчя Перемоги, цьогоріч 20 років Чорнобиля. Ми як документальний театр завжди хочемо бути вчасно. Замість драматургів ми віддаємо перевагу історії людини, її реальності та біографії.”

Фактор реальності посилюють розвішані на стінах похмурого бункеру світлини відомих фотографів Віктора Марущенка та Ігоря Костіна, а також роботи художниці Марини Примаченко, яка у своїх картинах ніби передбачала атомну катастрофу. У кожній з 18 кімнаток бункеру на глядачів чекатиме окрема людська історія. Тут вони побачать трьох дружин ліквідаторів, які пережили страшну смерть своїх чоловіків, почують історію жінки, яка з донькою втікала із забрудненої території і яку зі страху не пустила на поріг її рідна сестра. Завершується спектакль монологом 14-річної дівчинки, яка запитує в дорослих – що ж вони накоїли?

По завершенню вистави публіка ще кілька хвилин сидить мовчки. Тоді, розповідає Марина, зі сльозами на очах аплодує. Часто режисери залишаються на неформальне спілкування з глядачами. Інколи від їхніх розповідей - мурашки по спині. Наталія Бондар каже, що вклала в спектакь всю душу і має на це особисті причини. Вона згадує, як 1987 року її студенткою відправили культурно збагачувати село за 60 кілометрів від Чорнобиля:

„Мене примусово скерували на практику від Харківського інституту культури. Ми всі були молоді дівчатка, від 18 до 25 років, ми ще не стали мамами. Опинилися в селі за 60 кілометрів від Чорнобиля. Мене вразило те, що ми нікому не були потрібні. Після цього лікар знайшла в мене пухлину з горіх. Я перенесла чотири операції, не можу мати дітей. Я все життя боролася, аби народити дитину, і так і не змогла.”

Наталія додає, що сльози, які після вистави нишком витирають глядачі, а з ними нерідко й самі актори, є позитивними. Адже катарсис – саме те, чого хочуть досягти творці вистави «І звалася та зірка - Чорнобиль».