1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Історик Андреас Каппелер: Незалежність України - це диво

Як сприйняли на Заході розпад СРСР та проголошення незалежності України, і яке значення мали останні два роки для процесу українського націотворення? Про це у розмові DW із австрійським істориком Андреасом Каппелером.

Андреас Каппелер на тлі частини домашньої бібліотеки

Андреас Каппелер на тлі частини домашньої бібліотеки

Андреас Каппелер - жива легенда серед усіх, хто цікавиться історією Східної Європи. За його плечима понад 40 років глибоких наукових досліджень національних рухів у регіоні і, зокрема, українського націотворення. "Україна - не Росія. Про це я писав раніше президента Кучми", - іронізує привітний чоловік класичного професорського вигляду.

Багато років досліджуючи становлення української національної ідентичності, сам науковець, здається, вправно дає собі раду із власною потрійною: народившись у Швейцарії в 1943-му, його життя і кар'єра довгий час були пов'язані з Німеччиною, де він викладав у Кельнському університеті. З 1998-го року Каппелер мешкає в австрійській столиці. "Для простоти можете називати мене австрійським вченим швейцарського походження, адже в Німеччині я тепер лише гостюю", - жартує він, частуючи запашним чаєм у своїй оселі в тихому районі Відня.

Його приватній збірці літератури на українську тематику позаздрила б будь-яка профільна бібліотека. Однак, мабуть, найцікавіше в ній - твори його авторства. Ще у 1970-их Каппелер одним із перших західних науковців у своїх працях наголошував на поліетнічності та національній неоднорідності Російської імперії та Радянського Союзу. Через це Каппелера нерідко називають "першовідкривачем" України для наукової спільноти Західної Європи, де у цей період, як правило, все, що східніше Польщі розглядали "продовженням Росії". "Відверто кажучи, тоді я теж не уявляв собі майбутнього України як окремої державної одиниці", - зізнається Каппелер, згадуючи про свою першу поїздку радянськими республіками у 1970 році.

На порозі незалежності

Вдруге він повернувся до України, тодішньої УРСР, рівно за 20 років, і став свідком титанічного зсуву у національній самосвідомості українців та інших народів колишнього Радянського Союзу. "Вітер змін" уже витав у повітрі, пригадує співрозмовник: на цей період припала легалізація УГКЦ, масові народні віче під синьо-жовтими прапорами, пісенні україномовні фестивалі, які не наважувався чіпати навіть донедавна всесильний КДБ. Із багатьма активними учасниками українського руху за незалежність Каппелер зав'язав тісні дружні стосунки, які плекає й по нині.

Люди на вулицях Києва 24 серпня 1991 року

Люди на вулицях Києва 24 серпня 1991 року

Агонія старої системи вже була очевидною. Але й навіть тоді, на початку 1990-их, як згадує вчений, в Європі ще ніхто не зміг передбачити скорого народження незалежної української держави. "Незалежність України - це диво", - каже він, пояснюючи, що навіть після її проголошення на Заході не відразу збагнули масштабів вістей, що прийшли з Києва 24 серпня 1991 року. "Лише роком раніше Союзом прокотився "парад суверенітетів" республік, який, по суті, нічого не змінив. І тільки після Біловезької пущі (йдеться про угоду про створення СНД, підписану у Віскулях у Біловезькій пущі у грудні 1991 року. - Ред.) прийшло усвідомлення, що все серйозно", - пригадує Каппелер.

За 25 років, що минули від буремного серпня 1991-го, Андреас Каппелер вважає сам факт незалежності України головним її здобуттям - подією історичною, яка нехай вкрай повільно, але повертає Україну не тільки на географічну, але й на ментальну карту Європи. Подія, якої могло й не статися, адже менше, ніж за півроку до цього близько 70 відсотків українців на березневому референдумі висловилися за збереження України у складі СРСР на основі тої таки декларації про суверенітет. "Радянська система померла у 1991-му, але цілком вірогідним було й те, що якась частина СРСР могла продовжити існування в іншій формі. В історії часто трапляються точки можливого альтернативного розвитку", - розмірковує науковець.

Тоталітарний спадок

Процеси останньої чверті століття на пострадянському просторі Андреас Каппелер оцінює критично, але як досвідчений історик теж тяжіє до того, щоби розглядати їх у ширшому історичному контексті і без зайвих ремствувань. Так, побороти спадок тоталітарного минулого для всіх без винятку республік колишнього СРСР виявилося важчим, ніж це здавалося тоді, на піку ейфорії у 1991-му. Зубожіння та хаос 1990-их і небачена корупція 2000-их лише ускладнили й уповільнили цей процес. Тож не тільки Україна, але й Росія, яка має нині імперський герб, радянський гімн та республіканський прапор, "досі перебувають у пошуках своєї ідентичності, а також свого місця у світі та формули взаємовідносин між собою", наголошує історик.

Зустріч у Біловезькій пущі підвела риску під СРСР

Зустріч у Біловезькій пущі підвела риску під СРСР

Зв'язки між обома народами, прогнозує він, ще довго не нормалізуються через анексію Криму та криваву війну останніх двох років на Донбасі. "Для формування української модерної нації саме останні два роки мають величезне значення", - каже професор Каппелер, але відразу ж переходить до критики українського підходу опрацювання історичного минулого. "Приміром, ситуація з перейменуванням Кіровограда. Це ж типова радянщина! - обурюється він. - Так само як і те, коли держава "призначає" героїв і вирішує кого слід вважати борцем за свободу", - каже Каппелер.

Погляд в майбутнє

Водночас так само жорстко Андреас Каппелер відгукується і про політику австрійського уряду в тому, що стосується української кризи. 2014-го року тодішній президент Австрії Гайнц Фішер першим серед лідерів ЄС прийняв президента РФ Володимира Путіна після анексії Криму, а відтак Відень став в авангарді держав Центральної Європи, що виступали проти посилення, а то й взагалі за скасування антиросійських санкцій.

І марно, ділиться спостереженнями Каппелер, що серед закритого кола австрійських інтелектуалів досі присутня певна романтизація Західної України - цього "найдивовижнішого краю", де "виринає остання залізнична станція австрійської монархії на сході", як описував Галичину письменник Йозеф Рот у своєму знаменитому романі "Марш Радецького". Але політичні еліти сьогоднішньої Австрії і сприйняття нею сучасної України це ніяк не стосується.

Під час розмови з DW

Під час розмови з DW

І все ж тезу про циклічність історії він відкидає: на початку ХХ століття молода Українська народна республіка не змогла розраховувати на підтримку Європи, припинивши своє недовге існування. Сьогодні, каже Андреас Каппелер, ситуація кардинально відрізняється, і це вже дає привід для оптимізму. "Україна може розраховувати на надійну підтримку. І нехай і не тими темпами, але Україна реформується", - каже Каппелер і додає, що 25 років тому "нам всім слід було краще підготуватися до того, що злам радянської системи не так швидко увінчається переходом до процвітання".

DW.COM