1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Іран виграє час

Конфлікт навколо атомної програми Тегерану, тримає в напрузі не лише політиків і дипломатів, але і представників бізнесу: ціна на нафту продовжує бити всі рекорди. Однак врегулювання конфлікту виявилося ускладненим через численні розбіжності між представниками міжнародної спільноти, які ведуть переговори з Іраном.

Президент Ірану Махмуд Ахмадінежад наближається до атомної мрії

Президент Ірану Махмуд Ахмадінежад наближається до атомної мрії

У середу численні європейські політики висловили стурбованість перебігом переговорів з Тегераном, які проводять представники п’ятірки постійних членів Ради безпеки ООН, а також Німеччини. Напередодні абсолютно безрезультатно завершилася зустріч у Москві, на якій обговорювалися можливі санкції проти Ірану. Більше того: після цієї зустрічі стало зрозуміло, що розбіжності між основними переговірниками -Росією і Китаєм з одного боку і Сполучними Штатами – з іншого, лише зростають. Міністр закордонних справ Франції Філіп Дуст-Блазі по завершенні зустрічі у російській столиці застеріг, що єдине, на що сподівається Тегеран, це те, що „іранське питання” роз’єднає міжнародну спільноту. Надзвичайно складними назвав ці переговори міністр закордонних справ Люксембургу Жан Ассельборн. Дипломат закликав Європейський Союз виступати в переговорах з Іраном з єдиною і послідовною позицією:

„На мою думку, позиція Євросоюзу є досить далекоглядною: запросити Іран до політичного та економічного діалогу. На жаль, на даний момент Тегеран відкинув ці пропозиції. В такій ситуації немає нічого важливішого за міжнародну солідарність. У п’ятірці провідних країн ООН, що мають право вето, є одна, яка нагнітає пристрасті в іранському питанні – це Сполучені Штати. Є дві країни, які намагаються створити противагу США (Китай і Росія). В цій суперечливій ситуації два європейські члени „п’ятірки”, а також залучена до переговорів Німеччина, мають будь-що відстоювати спільну позицію”.

До 28 квітня, на вимогу Ради безпеки ООН, Іран має припинити збагачення урану. Але нині майже ніхто не сумнівається в тому, що Тегеран цього не зробить. І що тоді? Тоді, за логікою, мають бути якісь санкції. Однак часу залишається все менше, а про жодні санкції представники провідних країн світу домовитися не можуть. На думку багатьох оглядачів, переговори ускладнює позиція Пекіна і Москви. Слід зважити і на той факт, що Росія нині демонстративно ігнорує заклики Заходу до міжнародної ізоляції нового радикального уряду Палестинської автономії. Для Елмара Брока, голови комітету Європарламенту з питань зовнішньої політики, ці паралелі є очевидними:

„Ми мусимо зважати на те, що Росія знову хоче проводити самостійну зовнішню політику. Про це свідчать численні приклади того, яку позицію Москва займає в міжнародних питаннях. Тут є очевидне бажання засвідчити, що Росія знову є світовою державою, яка не має потреби дослухатися до інших”.

Експерт берлінського фонду „Наука і політика” Кай Мюллер вважає, що Пекін і Москва захищають Тегеран від нападок сполучених Штатів, сподіваючись в майбутньому залучити Іран до співпраці у рамках Шанхайської організації співробітництва. Участь Ірану в цій організації може бути дуже цікавою з економічної точки зору, адже Іран є четвертою країною світу за обсягами запасів нафти. Однак, на думку Кая Мюллера, участь Ірану у ШОС мала би і велике політичне значення:

„Мені видається, що Китай і, деякою мірою, Росія мають намір дедалі більше використовувати Шанхайську організацію як „антиамериканський” інструмент. Ці країни хочуть, наскільки це можливо, обмежити вплив США в Азії. Насамперед Пекін останнім часом докладає всіх зусиль, аби створити коаліцію великих держав, які мають інше уявлення про світовий порядок, ніж Сполучені Штати. Крім того, на мою думку, Китай має намір відстоювати за допомогою цієї організації свої інтереси в енергетичній політиці”.

Суперечка навколо ядерної програми Ірану, винесла на поверхню серйозний конфлікт інтересів між провідними державами світу. І це в той час, коли вони якраз мали би об’єднати зусилля, якщо вони не хочуть, щоби в руках персидських релігійних фанатиків опинилася атомна бомба. Однак експерти заспокоюють: навіть попри успішні експерименти зі збагачення урану, над виготовленням бомби іранським вченим доведеться пропрацювати ще щонайменше три роки. Отже час для різного роду політичних комбінацій ще є.