1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Ірак: драми із заручниками тривають

Новини про захоплення заручників з Іраку стали чи не щоденними. Досить часто ці драми завершуються фатально для в‘язнів. Утім, інколи після успішних переговорів чи вдалої воєнної операції їх вдається звільнити. Один із звільнених заручників погодився розповісти про свої перепетії в інтерв‘ю «Німецькій хвилі»:

Заручники перед обличчям смерті

Заручники перед обличчям смерті

У більшості випадків кіднеперство в Іраку використовується як засіб політичного тиску на країну звідки приїхав в‘язень. Якщо країна надіслала до Перської затоки свій військовий контингент, то кіднепери вимагають у першу чергу його виведення. Утім, вимоги терористів можуть бути й не пов‘язаними з військовою присутністю в регіоні. Як, наприклад, у випадку із захопленням двох французьких журналістів. Умова ультиматуму звучала: скасувати у Франції заборону на носіння хусток дівчатами-мусульманками у школах.

Буває, що в заручники потрапляють люди, які приїхали до Іраку із суто харитативною місією. Як, наприклад, Фаді Фадель – канадський громадянин ліванського походження. Своє викрадення він описує так:

«Одного дня я йшов з роботи додому, все ще мені хотілося – трохи поспати після тяжкої праці. Але у моїй квартирі на мене чекала група озброєних людей. Не знаю, як вони туди потрапили, адже будинок охороняється. Я їм встиг сказати, що я – араб. Але вони зав ‘язали мені очі і вивезли в невідомому напрямку».

Фаді приїхав до Перської затоки як представник Міжнародної організації з відбудови Іраку. У першу чергу він займався відновленням шкіл. З Монреаля він прилетів до йорданської столиці Амману, а звідти подався до Наджафа – святого міста для іракських шиїтів. Після повстання під проводом шиїтського священика Муктади аль Садра місто перетворилося у пекло на Землі. Щодня ту відбуваються бої між американськими військами та повстанцями. Утім, Фадель і його колеги продовжували роботу:

«Ми працювали в Наджафі. Ще за часів Саддама школи та інші дитячі заклади зазнали суттєвих руйнувань. Ми прагнули відбудувати школи, а також визначити, чого найбільше бракує місцевим дітям».

Хоча місія Фаделя не мала ні найменшого політичного забарвлення, але йому було зрозуміло, що вона пов‘язана з великим ризиком. Аби хоч якось застрахуватися, він із самого початку обійшов усі політичні та релігійні організації в місті й домовився про підтримку:

«Я спробував використати фатву на свою користь. Я намагався пояснити, що наша робота служитиме благій меті, що мешканці повинні нас підтримувати. Тоді навіть аятола Алі аль Сістані закликав під час меси в мечеті, щоб люди долучилися до нашої справи, щоб віддали своїх дітей до школи. Ми намагалися, окрім шкільної науки, надати дітям можливість займатися спортом і мистецтвом».

Утім, раптово справа набрала драматичного повороту: захоплення у заручники, тортури. Фадель досі не може зрозуміти, чому. Викрадачі з ним майже не розмовляли до певного моменту, який міг би закінчитися для нього фатально. Фадель розповідає:

«Коли нарешті з моїх очей зняли пов ‘язку, то я побачив перед собою телекамеру. Викрадачі вимагали від мене зізнання, що я – ізраїльський шпигун. Але я вперто відмовлявся. Вони били мене пластиковими шлангами, припікали моє тіло цигарками... Потім один з них наставив на мене рушницю й промовив: «Якщо ти не зізнаєшся, що ти – шпигун, то я тебе пристрелю!»

Але Фадель так і не сказав жодного слова. Утім, відеозапис, як згодом вдалося з‘ясувати, таки потрапив у ефір. Щоправда було змінено ім‘я заручника й підмонтовано зізнання іншим голосом.

Тим часом друзі й родичі Фаделя докладали всіх зусиль для його звільнення. Вони вели переговори з представниками іракського уряду, та духовенства. Ці зусилля не пішли намарно. Після двох тяжких тижнів Фаді було відпущено на волю. Чи зрозуміли викрадачі, що вони захопили не того, кого хотіли? Про це ми можемо лише здогадуватися.

Майже зразу ж після свого звільнення Фадель повернувся до Канади. Згадуючи загалом про дні проведенні в Іраку, він зазначає:

«Я познайомився в Іраку з багатьма надзвичайними людьми, людьми з гарячим серцем, які вірять у свободу, які готові прцювати для кращого майбутнього. Багато з них не змогли закінчити школи чи університету. Вони зазнавали страждань за часів Саддама, а нині – натикаються на ігнорацію. У нинішньому політичному хаосі, спричиненому владним вакуумом, ці люди врешті зважуються на те, аби взятися за зброю».

Любомир Петренко