1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Ірак: американські очікування були нереалістичними

Так тішилися американці в іракських вязницях.

Так тішилися американці в іракських в"язницях.

Німецькі тижневики присвячують чимало уваги подіям довкола війни в Іраку. Однією з тем стали висловлювання голови Християнсько-демократичного союзу Анґели Меркель, яка продовжує підтримувати в іракському питанні американську позицію. З цього приводу газета ФРАЙТАҐ пише:

”Ми добре знаємо: і в парламентській демократії воля більшості не обов”язково визначає урядову політику. Аж ось з”явився приклад того, що політика все ж таки змушена тим більше коритися волі більшості, чим рішучішою вона є. Така рішучість зустрічається рідко. У питанні про війну в Іраку вона в Європі існує. Тому потерпів поразку на парламентських виборах консервативний уряд Іспанії. І тому майже не ризикує той, хто передбачає швидке завершення кар”єри німецького опозиційного лідера Анґели Меркель.

Анґела Меркель вважала, що вона продемонструє ”сильну руку”, коли проти волі більшості виборців і навіть проти настроїв у її власній партії захищала війну в Іраку. Підтримку потужних американських батальйонів вона вважала”реальною політикою”, бо їх все одно не можна було відвернути від їхньої мети. Нині ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ пише, що соціал-демократи ”із задоволенням, але й з повним правом, вказують на те, що якби канцлером була пані Меркель, то німецькі солдати стояли б в Іраку”. А їй не залишається нічого іншого, як дотримуватися свого старого курсу. Нещодавно вона ще раз наголосила, що війна в Іраку була правильною. Вона повинна так говорити, бо інакше її вважатимуть відступницею, якою вона є насправді”.

Ту ж тему продовжує журнал ШПІҐЕЛЬ:

”З березня 2003 року світ змінився – але Меркель намагається ігнорувати цю обставину. Більш як рік тому вона змусила свою норовливу партію сказати ”Так” війні в Іраку. Вона хотіла тримати Християнсько-демократичний союз на боці Америки і показати нарешті своє вміння керувати твердою рукою. Нині вона має боротися з враженням, що вона завела християнських демократів у глухий кут. Якби мир було так само швидко виграно, як і війну, то голові партії не довелося б нічого пояснювати. Але замість обіцяної демократії завоювання країни принесло хаос. До того ж стає все зрозумілішим, що США за всяку ціну прагнули цієї війни і для цього були готові ввести в оману світову спільноту. Але Анґела Меркель, як у судомі, міцно тримається за свою позицію – але оскільки таку позицію нині важко вигідно подати, то вона чує, звідки вітер віє. ”Була війна правильною чи помилковою?”, - запитали її на початку тижня журналісти. ”Було помилковим те, що Захід і Європа не знайшли спільної лінії”, - відходячи від теми, зреагувала лідер опозиції. А окрім цього для неї залишається лише мовчанка”.

У зв”язку із звинуваченнями американських та британських військових у знущанні над полоненими в Іраку, тижневик ЦАЙТ пише про непорушні основи правової держави, яка хоче вважатися демократією:

«Війна» - горлає всюди міністр юстиції США Ашкрофт. «Хто любить смерть, той її отримає», - говорить його друг, міністр внутрішніх справ Німеччини Шилі. Фахівці всерйоз розмірковують про можливість створення «кримінального права щодо ворогів», яке холоднокровно ділитиме громадян на людей та недолюдків. Цинічно це звучить так: лише той, хто сам себе поводить як людина, може розраховувати на милість правової держави. А з терористами можна не цяцькатися і робити, що завгодно.

Але, на щастя, до цього поки що не дійшло. Поки що. Але початки двокласового права вже наявні. Заборона певних методів допитів, презумція невинуватості, рівність усіх перед законом та право на справедливий суд – усі ці загальновизнані основи скасовані на час війни за принципом: «Ці права діють і надалі для всіх, за винятком терористів». Оскільки сирійські, мароканські та єгипетські спецслужби своєрідно розуміють міжнародну заборону тортур, то американці вже раз чи два передавали їм підозрюваних у тероризмі для «жорсткого» допиту. Робота із субпідрядниками у справі катувань, здається, входить у моду. Так британці й американці передають нагляд за полоненими найманцям.

Війна ламає багато прав і часто проголошує правом безправ»я. Ізраїль нагромадив упродовж десятиліть боротьби з тероризмом у цьому чималий досвід. Пять років тому Верховний суд у Єрусалимі суворо заборонив військовикам тортури навіть за умови, що за допомогою «вибитих» свідчень можна зберегти людські життя. Його аргумент: якщо дозволити винятки, то процес не можна зупинити. І тим самим буде зруйнований етичний мінімум у суспільстві. Такої послідовності юстиції держави, саме існування якої під загрозою, хотілося б побажати керівництву єдиної у світі наддержави».

Газета РЕЙНІШЕР МЕРКУР розмірковує над помилками американців, які, розпочинаючи війну в Іраку, оцінили далеко не весь суспільний та історичний комплекс:

”Демократизація Іраку має розглядатися як історичний процес. Тим більше, що люди різного віросповідання та етнічної приналежності повинні спочатку взагалі принципово погодитися жити в одній державі. Хаотична ситуація, яка виникла в Іраку після повалення Саддама Хусейна доводить, яким нереалістичним, бо неісторичним було американське очікування, що за допомогою зовнішньої інтервенції і після знищення старого порядку вдасться створити нову демократичну суспільну і політичну систему, взявши за зразок, звичайно, концепції західної демократії. Порівняння з Німеччиною та Японією після Другої світової війни, які час від часу наводяться американцями, ще раз підтверджують відсутність здатності робити висновки історично. При цьому не лише стан справ у самому Іраку та ”Проект ”Демократія” оцінені помилково. Більше того: не був урахований важливий аспект, без зважання на який не може бути стабільності на Близькому і Середньому Сході – це питання Палестини. Це чинне для всіх арабів, але в першу чергу для Іраку”.

  • Дата 09.05.2004
  • Автор Микола Закалюжний, Віктор Тимченко.
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM31
  • Дата 09.05.2004
  • Автор Микола Закалюжний, Віктор Тимченко.
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM31