1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Інші в’язні „Бухенвальда”

У Музеї Берлінського муру з’явився новий експонат – список загиблих у таборах НКВС, що існували в окупованій Німеччині у повоєнні роки. Серед 43 тисяч прізвищ є не тільки колишні нацисти й противники нового режиму, а й вихідці з СРСР: прибалти, білоруси, українці.

Документи Пошукової служби Червоного Хреста (архів).

Документи Пошукової служби Червоного Хреста (архів).

До Александри Гільдебрандт звертаються люди з усього світу:

„Минуло багато років, але люди досі шукають. Вони пишуть нам листи, телефонують, просять допомогти”.

Гільдебрандт, німкеня українського походження, очолює приватний музей у Берліні, присвячений історії поділу Німеччини на Східну й Західну.

16-го січня там поруч з історичними фотографіями Берліна, уламками Муру та численними приладами, що їх використовували втікачі з соціалістичної НДР на Захід, з’явилися п’ять книжок, у яких зібрано десятки тисяч прізвищ.

Від бургомістрів до рядових

Це люди, які після війни загинули в так званих „спецтаборах” НКВС у радянській окупаційній зоні й про долю яких десятки років нічого не було відомо. Загалом було 10 спецтаборів, деякі з них розташовані в колишніх німецьких концтаборах „Бухенвальд” і „Заксенхаузен”.

Після краху „третього рейху” союзники використовували ці та інші концтабори, щоб утримувати в них колишніх нацистів. Але не тільки.

У спецтаборах НКВС разом з активістами гітлерівського режиму сиділи противники окупаційної влади, розповідає Гайнріх Реберґ, експерт Пошукової служби Німецького Червоного Хреста:

„Людей арештовували за підготовленими списками, в першу чергу всіх функціонерів Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини, від бургомістрів до рядових, членів „гітлерюґенду”, СА, а потім усіх, кого підозрювали в незгоді з новим режимом – журналістів, лікарів і селян, які були проти примусової колективізації сільського господарства”.

Жертви сваволі

Було серед в’язнів і чимало несправедливо затриманих. За словами Александри Гільдебрандт, по дорозі до спецтаборів деякі підозрювані тікали. Замість них на вулицях „ловили” перших ліпших.

Часто до таборів потрапляли через доноси. На інтернет-сайті музею колишнього концтабору „Заксенхаузен” згадується такий випадок. У 1946 році до розташованого там спецтабору НКВС №7 потрапили 38 підлітків з містечка Ґройсен у Тюрінгії, яких один комуніст звинуватив у спротиві новому режиму. Пізніше суд НДР довів безпідставність його закидів, але підлітків так і не звільнили. Лише 14 з них пережили ув’язнення.

Сліди українців

Більшість ув’язнених у таборах НКВС були німцями. Решту становили представники інших національностей: росіяни, українці, білоруси, поляки, угорці, австрійці, литовці, естонці. Говорить Гайнріх Реберґ:

„Ідеться частково про цивільних, які працювали в Берліні перекладачами, люди, які працювали в нацистських концтаборах на території „третього рейху” і частково – примусові робітники, остарбайтери”.

Пошук родичів триває

За оцінками німецьких істориків, за роки існування спецтаборів НКВС (1945-1950) там утримувалися від 140 тисяч до 180 тисяч осіб. Кожен четвертий не вижив: був страчений або загинув від хвороб та голоду.

Майже 40 років про долю цих людей не було нічого відомо. Радянські власті не повідомляли родичів про арешт та місце перебування затриманих. Лише на початку 1990-х СРСР відкрив доступ до архівів НКВС у Москві й експерти Пошукової служби Німецького Червоного Хреста змогли скласти списки загиблих у спецтаборах – загалом 43 тисячі осіб.

Тепер Німецький Червоний Хрест допомагає родичам дізнатися про долю загиблих. Поки що знайдено близьких лише половини людей зі списку, один примірник якого виставлено в Музеї Берлінського муру.

Тим же, хто ще шукає загиблих у повоєнні роки в спецтаборах НКВС, радимо звертатися до Міжнародної пошукової служби за адресою:

Internationaler Suchdienst
Große Allee 5 - 9
34444 Bad Arolsen
Deutschland