1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Із ким мати справу в Україні?

Всупереч усім сподіванням, у новому 2007 році політичне протистояння між різними гілками влади в Україні не вщухає. Радше – навпаки. Чи не найбільшої шкоди від перманентного конфлікту між президентом і урядом зазнає зовнішня політика.

default

До перетягування владного канату в Україні вже звикли. Довший час це явище лишалося проблемою в основному внутрішньополітичною. Але відколи Верховна Рада на сумнівних підставах „звільнила” міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, і надто після прийняття закону про Кабінет міністрів, який зазіхає на зовнішньополітичні повноваження президента, владний конфлікт вийшов за межі країни. Німецькі політики стурбовані нинішнім розвитком подій в Україні. Член комітету Бундестагу у закордонних справах, представник фракції ХДС/ХСС в міжпарламентській групі Україна-Німеччина Манфред Ґрунд не приховує свого здивування:

„В Україні є демократично обраний президент, демократично обраний парламент і сформований на демократичних засадах уряд. Тобто, є всі найважливіші передумови для того, аби Німеччина, а також інші міжнародні партнери могли плідно співпрацювати зі всіма гілками влади в Україні. Єдине, що ускладнює цю співпрацю – це кадрові суперечки, а також боротьба за повноваження, яка ведеться відкрито і демонстративно. Я боюся, що поки ці суперечки не буде знято, лишатиметься заблокованим як розвиток всередині країни, так і поступ у зовнішній політиці”.

Глава міжпарламентської групи Україна-Німеччина в Бундестазі, представник фракції соціал-демократів Бербель Кофлер наголошує, що 2007 рік буде надзвичайно важливим для розвитку відносин України та Європейського союзу. Тому суперечка навколо того, хто керує зовнішньою політикою, на думку депутата, є вкрай недоречною:

„Я дуже сподіваюся на те, що суперечка щодо міністра закордонних справ, а також протистояння щодо повноважень у зовнішній політиці якнайшвидше буде вичерпана. Адже курс України на європейську інтеграцію має дуже велике значення для нас, німецьких парламентаріїв. Нині, напередодні початку переговорів про нову, посилену угоду про співпрацю між Україною та ЄС, дуже важливо, аби українська сторона зняла внутрішні протиріччя і, принаймні, вирішила питання про статус глави МЗС”.

Приоритетним напрямком, в яких німецькі парламентарії планують співпрацювати з українськими колегами, вже традиційно на першому місці – створення рамкових умов для інвестицій. Крім того, новою важливою сферою співпраці у Берліні вважають також енергетичну безпеку, зауважує Бербель Кофлер:

„Я гадаю, що однією з центральних тем обов’язково буде співпраця в енергетичній сфері. Тут ми можемо започаткувати чимало проектів. Передовсім це заходи з енергозбереження. Це питання дуже актуальне для України і ми з німецького боку можемо запропонувати контакти з німецькими фахівцями”.

Представники україно-німецької групи у Бундестазі переконані, що попри владне протистояння у Києві, на рівні парламентів співпраця двох країн буде розвиватися. Серед труднощів Манфред Ґрунд називає лише одну:

„Між парламентами України і Німеччини сформувалися добрі традиції співпраці. У мене викликає занепокоєння лише той факт, що у Верховній Раді під час ухвалення важливих рішень знову і знову формуються ситуативні більшості. Таким чином, не завжди можна зрозуміти, де є проурядові сили, а де – опозиція. Нам складно визначити з ким ми маємо справу, яку роль виконує той чи інший політик. Але у принципі, навіть у нинішній ситуації плідній міжпарламентській співпраці ніщо не стоїть на заваді”.

Зрештою, скільки би не чубилися українські політики, головним для європейських партнерів є практичний результат, вважає берлінський політолог Райнер Лінднер. На думку оглядача, в європейській інтеграції зацікавлені як президент Ющенко, так і прем’єр Янукович:

„Великою метою є утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Відповідні переговори розпочнуться щойно Україна стане членом Світової організації торгівлі. Це ті завдання, які цього року треба виконати. Якщо це вдасться, відкриються нові можливості для співпраці. У співпраці з європейськими партнерами і Янукович, і Ющенко мають однакові цілі. Я припускаю, що поглиблення співробітництва з ЄС може стати тим самим завданням, навколо якого українські політики досягнуть консенсусу в зовнішньополітичній стратегії”.

У підсумку і політики, і оглядачі сходяться на думці, що в умовах протистояння між президентом і урядом Україна не впорається із тими завданнями і міжнародними зобов’язаннями, які вона на себе взяла.