1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

ЄС і нові сусіди: давайте знайомитися!

Чи відчиняться двері об”єднаної Європи для України, а може й для Білорусі та Молдови? Відповідь на це питання шукали учасники семінару в Академії ім. Теодора Гойса в Німеччині.

default

Де закінчується Європейський союз? Після рішення ЄС почати переговори про вступ з Туреччиною і після зміни влади в Україні дискусія на цю тему спалахнула з новою силою. Чи відчиняться двері об”єднаної Європи для України, а може й для Білорусі та Молдови? Відповідь на ці питання шукали учасники семінару в Академії ім. Теодора Гойса в Німеччині.

”До ”помаранчевої революції” в Україні, коли ми ще тільки почали приймати заявки на участь у семінарі, попри всі наші зусилля, попри широку рекламу, навіть серед наших друзів особливої цікавості не було. Але після подій у Києві протягом тижня надійшла неймовірна кількість запитів, телефонних дзвінків. Люди хотіли взяти участь у семінарі, аби висловити свою думку, дізнатися більше про те, що спричинило громадянський виступ, а також обговорити його можливі наслідки як для України, так і для Німеччини, для всього Європейського cоюзу”, розповідає киянка Олеся Іваночок.

Олеся вже чотири роки займається науковою роботою у Німеччині. Її підтримує Фонд ім. Фридріха Наумана, близький до Вільної демократичної партії. Разом з іншими стипендіатами фонду Олеся була одним з ініціаторів триденного семінару в німецькому місті Ґумерсбах, неподалік від Кельну.

Студентка з Росії Наталя Данилюк також була одним з організаторів дискусії про відносини ЄС із сусідами на Сході. Вона зізнається, що успіх мирних акцій протесту в Києві значно посилив її інтерес до семінару:

Чесно кажучи, мені хотілося би, аби у нас, в Росії, колись був такий сильний ліберальний рух. Саме тому моя увага прикута до розвитку подій в Україні.

Окрім України в центрі дискусії були її сусідки - Білорусь та Молдова. Росіянка Наталя Данилюк розповідає про асоціації, які з цими країнами пов”язували деякі учасники семінару до його проведення:

"Результати опитування – ні в тин, ні в ворота. Молдова у когось асоціювалася з Києвом або Бухарестом. Київ хтось додумався приліпити і до Білорусі. В цілому ця країна – це картопля і Лукашенко. Україна – це помаранчева революція, помаранчева революція і ще раз помаранчева революція. Були також деякі історичні асоціації на кшталт ”колиска Русі”, ”Київська Русь”, а також кулінарні – борщ і сметана. Одним словом, у системі асоціацій панував повний безлад. Ми рахувалися з цим, тому і почали семінар з інформування, тобто Київ – столиця України і так далі”.

За своєю концепцією семінар у Академії Гойса був освітнім заходом. До участі запрошувалися всі зацікавлені, в першу чергу студенти, молоді науковці, експерти і, звісно, представники країн, про які йшлося. Зібрався дуже різнобарвний склад: математики, економісти, славісти, і навіть представники ОБСЄ, що були спостерігачами на виборах. Рівень поінформованості, з яким учасники приїхали на семінар, був дуже різним. Отже, розпочався триденний захід інформаційними доповідями про кожну з трьох країн. Потім відбулася бесіда з експертом з питань міжнародної політики Мартіном Калем. Каль зараз досліджує переспективи співробітництва розширеного Євросоюзу з новими сусідами. Виступаючи на семінарі, він сказав, що двері ЄС ніколи не мають бути зачиненими:

На мою думку, кожній європейській країні, яка відповідає всім критеріям вимог ЄС, необхідно давати чітку перспективу повноправного членства в Євросоюзі. Це однаково стосується Туреччини, України, будь-якої європейської країни. Важливо завжди пам”ятати про те, чого прагне європейська спільнота у довгостроковій перспективі. Якщо йдеться про консолідовану Європу демократичних країн, то державам, які наразі цим принципам не відповідають, слід дати достатню мотивацію для руху в цьому напрямку. Найкращою мотивацією є перспектива членства у ЄС. Яскравим підтвердженням того є процеси, які відбувалися в країнах, які нещодавно приєдналися до Євросоюзу. Щодо членства України, то не йдеться про завтрашній день, але чітка перспектива терміном у 10-15 років неодмінно має бути”.

Україна хоче стати членом ЄС, а без подальшої демократизації, каже Мартін Каль, це неможливо. У перемозі на президентських виборах проєвропейських сил експерт вбачає імпульс для нової концепції співпраці Києва і Брюсселя:

Зараз Євросоюз повинен визначитися із тим, як можна найбільш ефективно використати піднесення, пов”язане зі зміною влади в Україні. Це потрібно для рішучої реалізації вже розробленого Плану дій Україна-ЄС. Цей план має величезну кількість вимог до У країни. Як на мене, йому бракує визначеності стратегічних приорітетів реформування і співпраці. Доцільно було би більш загально окреслити такі довгострокові цілі як демократизація, ринкові перетворення в економіці, захист прав національних меншин. Зараз ситуація виглядає так, що Євросоюз концентрує увагу здебільшого на своїх короткострокових інтересах, як наприклад питання захисту кордонів.

Як з”ясувалося в ході семінару, рівень оптимізму німців щодо європейської інтеграції України прямо залежить від поінформованості або наявності особистих контактів з українцями. За своїми спостереженнями організатори розділили учасників семінару на дві умовні групи. До першої групи належать ті, кому добре знайома Східна Європа, кому відомі її проблеми і потенціал, розповідає Наталя Данилюк:

Ці німці на власному досвіді знають, що українці мають спільну з ними, європейську, систему цінностей. Вони знають, що це такі самі люди, як і вони. Тому відчувається, що вони дуже вболівають за тіснішу співпрацю ЄС і України”.

Інша група – це німці, які не мають безпосередніх зв”язків з країнами Східної Європи:

Вони міркують практичними категоріями: уважніше дослухаються до аргументів Європейської комісії, вивчають пропозиції політики добросусідства, грубо кажучи, дивляться на все більш тверезо. ”Колись же має закінчитися це розширення Євросоюзу”, - кажуть деякі скептики”.

Після численних доповідей і дискусій триденний семінар перейшов до своєї головної фази – рольової стратегічної гри. Метою було моделювання переговорів про вступ пострадянських країн до Євросоюзу. З понад трьох десятків учасників було сформовано декілька команд, які представляли ЄС, потенційних кандидатів – Україну, Молдову і Білорусь, а також команду Росії, яка, не претендуючи на вступ, мала вагоме слово у міжнародній дискусії. Наявність у кожній з команд як ”євроромантиків”, так і ”євроскептиків” дуже наближувала гру до реалій міжнародної політики. Розповідає Наталя Данилюк:

”Після того, як учасники отримали достатню інформацію, у них з”явилася можливість проявити ініціативу і змоделювати майбутній розвиток східноєвропейських країн так, якби вони були на місці політиків. Звісно, рівень такого моделювання є скоріше не науковим, а емоційним. Можна сказати, що ця форма роботи дає змогу перетворити отримані знання на особистий досвід. Гадаю, дуже добре, що учасники протягом семінару емоційно ідентифікували себе з країнами, які вони представляли незалежно від того, з якої країни вони насправді. Дуже важливо, що отримані знання були одразу втілені в ініціативу, особисто пережиті і вони не забудуться, як інформація сухої доповіді”.

Узгодження позицій затягнулося до опівночі, плавно перетікаючи з кабінетів до бару. Вранці в офіційній обстановці почалися довгоочікувані «переговори на найвищому рівні». Країни були представлені ”міністрами закордонних справ”. Результати виявилися дещо несподіваними: з усіх трьох пострадянських кандидатів до Євросоюзу вступила лише Молдова. Позиції України виглядали дуже непогано, але її «керівництво» обрало ”альтернативний розвиток”. Як відомо, в дійсності Україна заявила, що прагне бути в ЄС.

Чимало учасників семінару дуже радіють такому вибору нового керівництва в Києві. Один з них – молодий німецький історик, знавець Східної Європи Бенедикт Праксенталер. Два роки він займався науковою роботою в Україні й чудово розмовляє українською. Бенедикт полюбив Україну та українців і вболіває за спільне з ними майбутнє у Європі:

Я глибоко вражений тим, які знання про Україну мають учасники цього семінару. Це дуже тішить мене, як і той факт, що ці люди бачать Україну в Європі, хочуть підтримувати її на шляху до демократії і правової держави. Українці усвідомили, що перемога ”помаранчевої революції” - це лише початок довгого шляху, долати який треба спільною працею кожного громадянина. Це тепер всенародна справа. Я переконаний, що українці стали на правильний шлях перетворень. Я бажаю їм успіхів.

Євген Тейзе

Також за темою