1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Європа без кордонів

Шенґенська угода святкує ювілей. 20 років тому Франція, Німеччина та країни Бенілюксу підписали прикордонному люксембурзькому містечку Шенґен документ, що передбачав можливість подорожувати з однієї країни до іншої без контролю на кордоні.

Містечко Шенґен (Люксембург)

Містечко Шенґен (Люксембург)

Прикордонні бар”єри дійсно припинили існувати 26 березня 1995 року. За цей час до Шенґенської угоди приєдналися 12 з 25 держав Європейського союзу. Десять нових членів ЄС, котрі лише рік тому вступили до організації, мають теж невдовзі стати ”шенґенськими” країнами. Тоді можна буде прямувати з Естонії до Португалії, жодного разу не показуючи свій паспорт.

На мальовничих пагорбах річки Мозель розпочинається так званий ”винний шлях”. Майже 200 років тому тут побував французський письменник Віктор Гюго. Краєвид пробудив у ньому митця, і він намалював одну з башт тутешнього замку. Тепер цей малюнок прикрашає етикетку місцевого вина – ”Шато де Шенґен”. Втім, це не є головною туристичною принадою. Щороку тисячі громадян різних країн прямують до пам”ятного каменя, встановленого з нагоди укладення Шенґенської угоди. З почаку березня тут можна дізнатися більше й про сам документ, бо в містечку, де мешкають усього 400 осіб, почав працювати інформаційний центр. Бургомістр Шенґена Роже Вебер радіє з того, що назва його рідного містечка по усьому світі асоціюється передусім із свободою пересування:

”Ми трохи пишаємося тим, що Шенґенську угоду було підписано саме у Шенґені. Це було скоріше випадково, але ми все одно раді, що це сталося у в нашому містечку”.

Коли 1985 року шукали місце для укладення угоди про скасування кордонів, прагнули віднайти таке, де б межували Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. А оскільки останній якраз головував в Європейському союзі, честь було надано саме люксембурзькому Шенґену. Неподалік містечка на річці Мозель кинув якір пароплав ”Принцеса Марі Астрід”, і на його борту було підписано історичну угоду.

Ідея про запровадження свободи пересування розглядалася 20 років тому радше як експеримент і тоді не мала жодного відношення до правил та статутів, що існували у Європейському союзі. Лише пізніше Шенґенську угоду прилаштували до нормативно-правових актів ЄС. Аби вона почала діяти, потрібно було змінити закони так званих ”шенґенських” країн та й ратифікувати сам документ. Цей процес тривав десять років. Прикордонні стовпчики було прибрано лише 1995 року. Тодішній держсекретар Нідерландів з питань Євроінтеграції Вім ван Екелен проголосив:

”Тепер ми досягли того, що що кордони повністю ліквідовано.”

Тепер Шенґенський простір – річ, до якої всі давно звикли. 2007 року до нього мають приєднатися ще й десять нових членів ЄС. Ці країни вже пообіцяли, що скасують пропускні пункти на кордонах так швидко, як тільки зможуть. Втім, це буде залежити насамперед від того, як швидко їм вдасться укріпити інший кордон – той, що став зовнішньою межею Європейського союзу. Цього вимагає Брюссель, хоча там і усвідомлюють, що нелегке завдання ляже на плечі передусім самих держав-новачків. Три тисячі кілометрів кордону, що простягається від Санкт-Петербурга до Адріатичного узбережжя Італії, від країн Балтики через Польщу та Угорщину до Словенії. Перш за все тут мають навчити співробітників працювати по-новому та замінити все застаріле устаткування. Розповідає Ганс-Ґерт Петтерінґ – депутат Європейського парламенту:

”Обмін поліцейських, обмін технічних матеріалів. Органи, що відповідають за безпеку у країнах – нових членах ЄС мають відповідати стандартам держав Європейського союзу, що були в організації до того.”

На думку Ганса-Ґерта Петтерінґа, новачкам ЄС треба допомогти досягти відповідних стандартів:

”Не можна залишати, наприклад, Польщу насамоті в такій справі, як гарантування безпеки на кордоні з Україною. Не можна залишати Румунію саму облаштувати кордони з Молдовою. Тут має бути Європейська поліція та загони прикордонників, так щоб за допомогою обміну досвідом, поліція та заклади безпеки могли один в одного чомусь вчитися.”

Ще однією проблемою є захист морського кордону ЄС. Цим мають опікуватися країни, що розташовані на півдні Європейського союзу. Нині на узбережжі Італії, Іспанії та Греції щороку перехоплюють тисячі нелегальних мігрантів. Тепер з цим завданням мають впоратися також Мальта й Кіпр. Допомогти ж має агенція ЄС з захисту кордону, що її буде створено найближчим часом. До того ж, нових членів Євросоюзу під”єднають до комп”ютерної мережі, за допомогою котрої ”шенґенські” країни обмінюються данними.

Шенґенську інформаційну систему – скорочено SIS було створено для відомств, котрі проводять міжнародний прикордонний контроль, для митниці та закладів, що опікуються дозволами на перебування у країнах ЄС та видачею віз і питаннями іміграції. SIS – це список осіб та речей з детальним описом, котрі перебувають у розшуку в кожній з шенґенських країн. Доступ до цього списку можна отримати з будь-якої держави Шенґенської зони в будь-який час. Головний офіс SIS розташовано у французському Страсбурзі. Як пояснював 1995 року Фолькер Амлер, співробітник відомтсва з захисту кордонів, що у Франфурті-на-Одері:

”Центральний комп”ютер отримує данні, за допомогою яких можна визначити злочинців. Тут також зазначено, хто має заборону на в”їзд, чи на виїзд. І, звичайно, тут зареєстровано вкрадені автомобілі, документи і навіть фальшиві гроші”.

Наразі ЄС розробляє ”Шенґенську інформаційну ситстему 2”, що має охопити більше країн і, відповідно, містити набагато більше інформації. Планується, що з 2006 року ці дані будуть доступними всім поліцейським відділкам та частково спецслужбам країн ЄС. Втім, якраз цей пункт час від часу піддається критиці з боку фахівціві у галузі захисту інформації. Точаться суперечки й з приводу іншої ініціативи Європейської комісії. А саме: запровадження єдиної комп”ютерної системи, що відстежувала б, де і коли власник шенґенської візи перетнув кордон ЄС. Держави-члени Європейського союзу поки що не дали згоди на запроваждення цієї системи.

Чиновники у Брюсселі аргументують свою позицію тим, що Шенґенська угода надала більше можливостей не лише пересічним громадянам, а й подекуди злочинцям. Водночас робота поліції нині, як і раніше, обмежена кордонами.

Втім, попри певні недоліки, більшість людей радо вітають Шенґенську систему. Молоді європейці в Брюсселі, котрі є не набагато старшими за Шенґенську угоду, щиро радіють з того, що перевірки паспортів та речей на митниці залишилися далеко у минулому. Один з них пригадує:

”Я раніше їздив у відпустку на автомобілі. Тоді потрібно було годинами чекати на кордоні, хоча власне контроль тривав якихось 5 хвилин. А у черзі потрібно було простояти 2 години. Це весь час нервувало.”

Власне тепер, усі громадаяни ЄС мають показувати паспорт лише тоді, коли перетинають кордон Європейського Союзу. До “Шенґенського клубу” вступили ще Норвегія та Ісландія, хоча вони й не є членами ЄС. Незабаром хотіла б приєднатися й Швейцарія. Виключення складають британці та ірландці. Великобританія та Ірландія не приєдналися до Шенґенської угоди через те, що мають острівне розташування.

Тож, щоб потрапити до континентальної Європи, громадяни цих країн мають заздалегіть піклуватися про Шенґенську візу, котра дозволяє безперешкодно подорожувати Шенґенським простором. Щоб її отримати, треба відповідно обґрунтувати мету поїздки та гарантувати наявність необхідних засобів для існування на період подорожі та повернення. До того ж органи, які таку візу видають, мають переконатися, що бажаючий її отримати не становить загрози громадським засадам чи національній безпеці всіх держав Шенґену. Ще одна умова – ім”я людина, котра бажає потрапити до Шенґенської зони не має значитися у Шенґенській інформаційній системі - не має бути запису, що їй колись відмовили у в”їзді. Втім, скаржаться британці, виконання всіх умов теж не гарагнтує отримання візи. На практиці, кажуть вони, часто-густо їм відмовляють без причини. Хоча, якщо пощастить, і універсальна перепустка у вигляді Шенґенської візи все-таки потрапить до паспорта, переваги такого документа важко переоцінити, кажуть туристи. Тоді, сміливо можна подорожувати Європою без кордонів, як, приміром, робить цей громадянин США:

”Я люблю Шенґен. Це - фантастика. Я люблю Шенґен.”