1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

„Я ночую тут під деревом”

17 грудня – Міжнародний день мігрантів. У Німеччині це мільйони людей, які приїхали сюди в пошуках кращої долі. Але знайти роботу вдається не всім. Тим, у кого немає грошей, допомагають вижити гуманітарні організації. Одежу й харчі там дають безплатно, або дуже дешево.

50 центів за обід.

50 центів за обід.

Сьогодні в меню картопля з ковбасою. Один раз поїсти гарячого коштує в боннському відділені гуманітарної організації католицької церкви „Карітас” 50 центів. Для Німеччини це дуже дешево. В університетській їдальні такий обід коштуватиме в чотири рази дорожче, а у їдальні „Німецької хвилі” чи будь-якої іншої великої фірми – в 6-8 разів.

У невеликому приміщенні „Карітасу” щодня обідають переважно німці, але чути й голоси іноземців. За столиком біля вікна сидять три поляки. Один з них, 65-річний чоловік низенького зросту, який не хоче називати свого імені, приїхав до Бонна з Польщі рік тому. Як і багато його співвітчизників він хотів знайти тут роботу, але не пощастило:

„Я живу на гроші друзів. Ми допомагаємо один одному. Я приїхав сюди саме через те, що в мене тут є друзі. Мені тут добре”.

У друзів цей чоловік і ночує, а вдень прибирає вулицю біля „Карітасу”:

„Я приходжу щоранку й підмітаю вулицю навколо приміщення. Співробітники знають про це. Вони не платять мені грошей, але за це мені дозволяють тут поїсти, хоча плачу я за обід сам”.

З кожним роком поляків, які приходять на дешевий обід, стає дедалі більше, каже співробітниця „Карітасу” в Бонні Рікарда Мібах:

„У нас зараз постійне число відвідувачів: серед близько 40 людей, які щодня приходять на обід, буває 8-10 поляків”.

Здав пляшки – пообідав

Після обіду польські чоловіки спілкуються надворі з пляшкою пива в руці. З німцями вони майже не мають контакту, бо не знають мови. Один з них – 50-річний каменяр з західної Польщі живе в Бонні вже півтора роки. Він приїхав сюди з туристичною візою і виживає передусім завдяки „Карітасу”. Тут він приймає душ і отримує безплатний одяг. Але 50 центів за обід треба платити самому, розповідає він:

„Я збираю пляшки, які потім продаю. По обіді я йду до іншої установи „Карітасу”, де о 16-й годині можна поїсти безплатно”.

От тільки ночувати в приміщенні „Карітасу” не дозволяється:

„Я ночую тут під деревом”, -

каже він і показує на дерево, під яким видно ковдру, подушку та два рюкзаки. Це його німецький дім. Додому до Польщі, де живуть його жінка з двома дітьми, чоловік поки не хоче повертатися:

„Я не знаю чому це так. Кожного разу коли я дзвоню додому, моя жінка каже, щоб я вертався. Я знаю, що вона мене любить. Але я все ще сподіваюся знайти тут роботу”.

Обидва поляки кажуть, що повернуться додому лише тоді, коли зароблять грошей. Принаймні, на квиток до Польщі.

  • Дата 17.12.2006
  • Автор За матеріалами кореспондентів
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AO6y
  • Дата 17.12.2006
  • Автор За матеріалами кореспондентів
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AO6y