Як лектор DAAD заразився Україною | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 25.04.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Як лектор DAAD заразився Україною

Лектор Німецької служби академічних обмінів Мартин Ройтер допоміг харківським університетам налагодити тісні зв'язки з німецькими вишами. Як це йому вдалося, Ройтер розповів в інтерв’ю Deutsche Welle.

Мартин Ройтер за фахом слов’янознавець. 2008 року приїхав працювати у Харків лектором DAAD і викладав німецьку в Харківському національному університеті імені Каразіна і в Національному технічному університеті. Майже чотири роки тому він став ініціатором створення громадської організації "MultiKultiUA" і її почесним членом. За сприяння цієї організації в Харкові з’явилися два потужні україно-німецькі центри: Академічний центр при Харківському національному університеті імені Каразіна та Центр безперервної освіти у Народній українській академії. DW розпитала 33-річного науковця про його українські досвіди та враження.

Deutsche Welle: Пане Ройтере, не кожен лектор DAAD веде таку активну громадську діяльність, як Ви. Що Вас спонукає до цього?

Мартин Ройтер: 2008 року ми з одним знайомим думали відкрити в Харкові дитячий садок з німецькою спеціалізацією. З садком нічого не вийшло, проте з'явилася громадська організація "MultiKultiUA", в рамках якої почали займатися академічними обімнами. У Німеччині є ціла база даних про охочих попрацювати волонтерами в соціальних проектах за кордоном, також є багато заявок від німецьких вишів, які шукають гідну практику для своїх студентів. От ми й почали над цим працювати, розробили алгоритм, як влаштовувати студентів з Європи в Україні. А коли вже налагодили відпрацьовану схему, заявки до нас стали надходити автоматично. Так, минулого року до Харкова завдяки нашому посередництву приїхали 14 студентів - не лише німці, а й австрійці і один швейцарець. Цього року вже маємо 20 студентів. Також ми відпрацювали схему, як відправляти українських волонтерів і студентів до Німеччини.

Чи складно було налагоджувати співпрацю між українськими і німецькими вишами?

У Німеччині не дуже розуміють систему освіти в Україні. Навіть з інформації офіційного сайту українського вищого навчального закладу не завжди зрозуміло, який він насправді. Також німецька професура не дуже розуміє, чому в багатьох українських технічних вишах є гуманітарні спеціальності. Це може сприйматися, як щось несерйозне. Наша громадська організація, власне, й займається налагодженням зрозумілого діалогу, аби показати, иак би мовити, родзинки українських університетів, пояснити, що суміш технічних і гуманітарних спеціальностей склалася історично, бо раніше ці виші були інститутами, а згодом підвищили рівень акредитації і таким чином розширилися. Це багато годин переговорів і багато організаційної роботи. Нині ми спостерігаємо, що рівень довіри до харківських вищих навчальних закладів значно зріс. Деякі харківські виші вже самостійно почали співпрацювати з німецькими партнерами і відкривати свої спільні центри.

У Вас багатий досвід роботи в Україні. Що Ви порадили б європейцям, які зацікавлені в співпраці з українцями?

Мені особисто знадобилося два роки, щоб зрозуміти, як функціонує українська освіта. Мушу сказати, що в Україні не можна вірити першому враженню. Українці дуже добре вміють будувати "потемкінські села". І це не обов’язково пов’язано з якимось поганими намірами. Просто німцям слід зрозуміти, що тут нічого не вирішується за один день - тут треба провести не один місяць. І звичайно, знайти добрих партнерів і кілька разів перевірити всю інформацію.

Пане Ройтере, незабаром у Вас закінчується контракт з DAAD і Ви, ймовірно, залишите Україну. Як би Ви резюмували "український період" свого життя?

Я за фахом слов’янознавець, володію російською, працював не тільки в Україні, а й у Росії, Узбекистані. Одного дня я зрозумів сенс фрази: "Схід - справа тонка, Петруха!". Схід - це вірус, яким ти заражаєшся, а потім вже не можеш без цього жити. Я закоханий в Україну. На Сході Європи є те, чого вже немає на Заході: тісніші стосунки між людьми, красиві свята і навіть ці ваші тости. Українці мають дуже багату і духовну культуру. І я особисто зрозумів, що без цього вже не можу. Тобто мене, мабуть, завжди тягтиме на Схід.

DW.COM