1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Юрій Андрухович: Тільки не "розумний баланс"

"Мені, на відміну від пана Путіна, зовсім не хочеться опинитись у реаліях "боротьби за мир", від якої не лишається каменя на камені", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

Розмови між літераторами не завжди літературні - надто ж, коли літератори німецькі. З роками я навчився цінувати їхню, німецьких літераторів, дещо приземлену схильність до соціології та політичних наук. Спілкуєшся з ними - і дослівно чуєш, як гудуть потужні аналітичні машини в цих захаращених Марксом, Фройдом, Адорно і Габермасом головах. 

Про питомий німецький антиамериканізм я здогадувався давно - приблизно відтоді ж, як здогадався про таку ж питому русофілію. Нині вона, здається, дає тріщину, але якось поки що не впевнено. Антиамериканізму при цьому не меншає. Мабуть, це якийсь ментальний поріг, переступити через який німці все ще не можуть. Від нацизму їх звільняли і "росіяни", й американці - причому однаково брутально. Але "росіянам" вони за це глибоко вдячні, американцям же ніяк не можуть цього пробачити.

"Увесь громадянський антивоєнний рух у нашій старій ФРН, - казав мені не далі як учора новий німецький знайомий, літературний критик, - ставав помітним у масових протестних акціях лиш тоді, коли йшлося про Америку. Коли ж СРСР вторгся до Афганістану, ніякого антивоєнного руху в цій країні наче й не бувало".

Цей доволі самокритичний екскурс викликав у мені спогади з тих самих часів.

У моєму радянському дитинстві, десь поміж 1960-ми й 1970-ми роками, був такий нетривалий період двох одночасних воєнних загроз - американо-натовської та китайської. Наші дворові хлоп'ячі дискусії зводилися до того, що коли ми в СРСР одночасно боїмося нападу американців і китайців, то чому б нам не об'єднатися з кимось одним із них, щоб разом натовкти мармизу третьому? Або чому б їм не об'єднатися між собою, щоб разом начистити пику нам? У кожному разі хтось із кимось мусив об'єднуватися, бо коли б двоє з трьох почали битися сам на сам, то третій, недовгий час поспостерігавши, мусив би виступити на боці слабшого. Так диктувала логіка наших дворових бійок. Як і того, що дорослою мовою називалося "міжнародною напруженістю".

Загалом же всім подобалося те, що сильні світу сього конкурують за світове панування не вдвох, а втрьох - завжди був шанс стримувати того, хто захоче надто вирватися вперед.

У тогочасному анекдоті Брежнєва запитували, чи буде третя світова війна. Товариш генеральний секретар відповідав: "Не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не лишиться". Його спадкоємець Путін у своїй - без іронічного перебільшення - історичній мюнхенській промові в лютому 2007 року назвав це "пошуком розумного балансу між інтересами всіх суб'єктів міжнародного спілкування". Уявляєте - всіх суб'єктів! Яка прекрасна мета!

Тільки от засоби, що ними її нібито досягають, якісь, м'яко кажучи, сумнівні. Та що там сумнівні! Сьогодні, через неповних десять років після згаданої історичної промови, маємо всі підстави називати їх безсумнівно злочинними. Як наприклад, силове відторгнення від суверенної держави її законних територій шляхом збройної аґресії держави-сусідки. До речі, в десятки разів більшої, багатшої й нахабнішої. Тієї, що на літеру "Р" у дещо здеактуалізованій абревіатурі БРІК.

Дивитись відео 02:43

"Таємні мережі Путіна": німецький фільм про політику Кремля (06.10.2016)

Багато років тому знайомий чеченець, поет і еміґрант, казав: "Людство ще не доросло навіть до однополярного світу, а вони вже багатополярного вимагають!" Озбройте в такому разі побільше людожерських режимів ядерною зброєю, і буде вам омріяна багатополярність - так приблизно він розвивав свою думку. Ну, з "людожерськими режимами" він, можливо, в полемічному запалі й перебільшував, але в цілому мені його думка й досі подобається.

Я з нею погоджуюся, зокрема, й через те, що за сформульованим Росією "пошуком розумного балансу в багатополярному світі" я не вгадую нічого нового. Я не знаю (точніше, я добре знаю), що Росія розуміє під словами "розумний баланс". Самі лише поділи й розподіли, "сфери впливу", "зони відповідальності" та "канонічні території".

Мені як одному з тих екс-громадян СРСР, яким, на відміну від пана Путіна, розпад згаданої наддержави аж ніяк не здається найбільшою трагедією ХХ сторіччя, зовсім не хочеться опинитись у старих, "передоднополярних" реаліях "боротьби за мир", від якої не лишається каменя на камені. Я хотів би, щоб цей світ для початку доріс хоча б до однополярності. Найкраще, аби це була традиційна західна демократія. Якась така нова стадія кохання чи бодай флірту між ЄС та США, повернення до спільного атлантичного лона після років скандалів і сварок.

Це буде жахливо, але нічого кращого ми все одно не вигадаємо.

Аудіо й відео до теми