1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Що таке німецьке?

Складно знайти ще одну країну, де питання власної ідентичності ставиться з такою частотою та наполегливістю, як в Німеччині. Суперечки навколо надання громадянства та визнання провідної культури лише підтверджують цю тезу. То яке ж воно – „типово німецьке”? Поставити це запитання руба спробували організатори виставки в Нюрнберзі, яка так і називалася „Що таке німецьке?”

Німецька залізниця стала уособленням пунктуальності

Німецька залізниця стала уособленням пунктуальності

Для туристів із закордону вже не пунктуальність і старанність німців видається головним атрибутом країни. На перше місце вийшли пиво та швидкі автомобілі. Це засвідчили опитування напередодні футбольного чемпіонату. Такі стереотипи у поєднанні з реаліями лягли в основу створення виставки в Національному музеї Нюрнберга. На просторі в півтори тисячі квадратних метрів можна побачити ті речі, які протягом двох століть ставали невід’ємними атрибутами побутової чи високої культури Німеччини: від пісочних чоловічків, сторожових псів з порцеляни аж до патиків для „нордік волкінгу”. Хоча насправді організаторам виставки не йшлося про те, аби продемонструвати хронологічний, науково-обґрунтований зріз німецької культури. Радше це – картина-фейлетон, створена німцями про самих себе.

Бо як інакше розцінювати те, що при вході відвідувачів вітає німецька народна пісня англійською мовою, та ще й виконанні короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Що поробиш – експортний продукт „мейд ін джермані”. Може для декого саме це – типово „німецьке”? Що таке взагалі „німецьке”? Самі німці зізнаються, що охоче б довідали ся про це. Може на це питання зможе відповісти керівник виставки Матіас Гаман:

Ми дійшли висновку, що не в змозі до пуття відповісти на це запитання. Адже „німецьке” має безліч визначень. Це питання ставиться постійно. Ми сперечаємося щодо свого менталітету, своєї ідентичності. І почалося це не недавно, а вже близько двох століть німці ставлять це запитання: ким вони врешті-решт є? І приходять вони до цілком відмінних варіантів відповідей. Наприклад, визначення у сфері культури, цілком відрізняються від визначень у сфері політики. Ось що цікаво.

Багатогранні історії та оповідки на виставці доречно пасують до актуальних дебатів у німецьких журналах та телевізійних ток-шоу про патріотизм та самовизначення нації. На основі численних документів, малюнків, скульптур, книжок, побутових речей, творів високої культури відвідувач виставки зможе сам собі відповісти, що для нього є „німецьким”.

Виставка розбита на кілька тематичних розділів, зокрема, під такими назвами як „Батьківщина”, „Почуття”, „Віра”. У кожному з них на відвідувача очікує певна провокація. Про це розповідає пан Гаман:

Перед кожною залою відвідувачі зустрінуть об’єкт для роздратування, де головну роль грає зовнішній вигляд. Так, наприклад, у розділі під назвою „Дух” доводиться проходити через так звану словесну лійку. Це – німецькі слова, які прижилися в інших мовах. Наприклад „Grübelsucht“ – як кажуть англійці, або „цейтнот” – як кажуть росіяни. Тобто, німецькі слова, які актуально використовують у світі. І той, хто пройшов через це „роздратування”, потрапляє у внутрішній німецький світ.

І тут можна зустріти як незаперечні культурні величини, наприклад, твори Ґьоте або Шилера, так і цілком приземлені речі, як наприклад коржики-сердечка чи плакати з часів націонал-соціалізму. Книга Йозефа фон Айхендорфа „З життя дармоїда” лежить поруч із партитурою „Майстерзінґер” Ріхарда Ваґнера та графічною роботою „Меланхолія” Альберта Дюрера. Сповнена почуттів картина Арнольда Бьокліна „Вілла на морі” та юґендстилівські картини Гайнріха Фоґелера створюють контраст роботі Йорґа Імердорфа „Кафе Німеччина” чи Вольфґанґа Матгоєра „Поступ століття”. Фольклорні пісні уживаються в експозиції зі сучасними мелодіями. Далі йдуть експонати, що презентують театр, кіно та телебачення як „моральні чинники формування нації”. Наприклад, оригінал кіносценарію фільму Фолькера Шльондорфа „Бляшаний барабан”, а поруч і сам ударний інструмент.

Аби у відвідувачів не склалося враження, що експонати підібрано абияк, на виставці представлено так звані провідні об’єкти, котрі дбають за розставляння потрібних акцентів та допомагають зорієнтуватися. Наприклад у рубриці „Характер” можна побачити городніх гномів, котрі мило підморгують. Розповідає Матіас Гаман:

Одна із зал називається „Характер”. Тут ми спробували представити канони німецьких чеснот, звичайно, з певною іронією. Ми ставимо запитання: Наскільки важливою є пунктуальність? Для наочної ілюстрації ми беремо німецьку залізницю. Чи, наприклад: що таке, зрештою, порядок? Може це просто манія навколо порядку? Для наочності ми поставили контейнер для сортованого сміття. Таким чином ми запитуємо відвідувачів, чи принаймні заохочуємо над цим помислити: це для мене важливо? Чи ці чесноти, на мій погляд, ще зберігають свою актуальність? Чи немає в нас інших чеснот?

Також і чорна сторінка німецької історії на експозиції в Нюрнберзі не винесена за дужки. Погруддя Адольфа Гітлера представлено в структурі виставки як усвідомлений камінь спотикання. Наліплені на громіздкому паралелепіпеді фотографії з концентраційного табору „Освенцім”, нагадують історію голокосту. Може це є „німецьким”? Чи радше відомі тези Мартіна Лютера? Виставка ставить значно більше запитань, аніж дає відповідей. Бо як вже було сказана, концепція виставки не передбачає чіткої хронологічної розміреності німецького буття, а намагається подати вдалі чи не дуже спроби пошуку німецької ідентичності між серйозністю та іронічністю.

Любомир Петренко