1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Що таке гамір, або солодкий спів муедзина

Усі ми спричиняємо його, й всі потерпаємо від нього. Гамір. Для густозаселеної Німеччини, після викидів парникових газів, - екологічна проблема номер два. За даними Федерального відомства охорони довкілля, дві третини населення країни вважає, що гамір від дорожнього руху, літаків, залізниць негативно позначається на їхньому здоров”ї.

default

Розлади нервової системи, хронічне безсоння, депресії, підвищений тиск, виразка шлунку й навіть інфаркт – такими можуть бути наслідки постійно підвищеного рівня децибелів, підтверджують лікарі. „Важкі випадки спостерігаються найчастіше, коли хворий мешкає безпосередньо поблизу автобану чи летовища, - каже Елізабет Пот, директорка федерального Центру з пропаганди здорового способу життя. – Але сьогодні всі мешканці великих міст тією чи тією мірою стають жертвами гамору”:

„Наша здатність услухатися, тобто, відрізняти окремі звуки зменшується, адже зависоким є загальний рівень шумів, які супроводжують нас цілодобово. Ми стаємо дедалі нервовішими, бо серед цього „акустичного сміття” не можемо одразу розпізнати, де те джерело звуку, що на даний момент дратує нас найбільше. Водночас, наша нервова система так перевантажена, що досить звукової дрібниці на зразок крану, з якого крапає вода, щоб стався справжній нервовий зрив.”

Щороку близько 400 000 процесів у німецьких судах відбувається за позовами на сусідів. Найчастіший привід - порушення спокою через гамір. Вироки свідчать самі за себе: „Гавкання собаки на сусідському подвір”ї, включаючи скиглення та повискування, може бути чутно з 6-ої ранку до 13-ої години, а також з 15-ої до 22-ої. При цьому не більше 10 хвилин безперервно, й загалом не перевищувати 30-ох хвилин на день”; „Мешканцям житлових масивів дозволено тримати в садку лише одного півня”; „Спів і гра на музичних інструментах дозволяється з 8-ої до 12-ої та з 14-ої до 20-ої навіть у випадку, якщо це заважатиме сусідам”...Відомо, що людина сприймає як заваду лише ті акустичні сигнали, яких вона не хоче чути. „Так само суб”єктивно оцінюємо ми й характер звуку та його припустиму гучність”, - пояснює Елізабет Пот. – Для сусідів чужа дитина цілий день „горлає”, для батьків – бавиться”:

„Це підтверджується, зокрема, тим, що крики, навіть і гучні, можуть бути виявом радості не лише в дітей. Згадати хоч би темпераментних італійців або іспанців. У скандинавських країнах навряд чи хтось почав би голосно гукати свого друга, помітивши його на іншому боці вулиці за кілька кварталів. Або інтенсивно сигналити, вітаючи знайомого водія чи перехожого. На півдні нікому й на думку не спаде, розцінити таку звичайну люб”язність як порушення громадського спокою. Поняття „гамір” дуже залежить від соціально-культурного оточення.”

Для іноземців-немусульман, які приїхали працювати в арабські країни й шукають собі помешкання, один чинник є вирішальним: відстань до найближчої мечеті. Щоранку, як тільки розвиднятиметься, співочий голос муедзина проголошуватиме з балкону мінарету, що „немає Бога, крім Аллаха”, й що „молитва корисніша за сон”. „З дитинства мене теж навчали, що хто рано встає, тому... Але в Аммані я ледь не зневірився в слушності цієї народної мудрості”, - розповідає німецький кореспондент Юрґен Ганефельд:

„Коли ми - моя дружина, наша кішка та я - вирушали до Йорданії, ми до багато чого були морально готові. Зрозуміло, інші країни - інші звичаї. Що таке толерантність та повага до чужої культури, нам не треба пояснювати, гадали ми.

(спів муедзина)

Ми знали, зокрема, що в Аммані багато мечетей. Новим було те, що їх виявилося понад ста, й годинники кожної йшли по-різному. Особливо помітно це було вранці. Спроби додивитися перерваний сон були даремні. Як тільки нарешті голосний спів на сусідньому мінареті стихав, й очі поволі починали заплющуватися, на балконі мечеті, що трохи подалі, з”являвся наступний муедзин. Невдовзі вірних до намазу вже будили третій, четвертий, десятий... Їхні голоси змішувалися в своєрідний канон, який лунав з усіх боків. І так - п”ять разів на день. У книжках про іслам писали, ніби сам пророк Магомет казав, що достатньо й трьох молитов. Але як можу я, немусульманин, судити, п”ять намазів - це забагато, чи ні? Як на мене, то нехай їх буде навіть сім. Якби лишень не цей перший, що розпочинається о пів на п”яту... Мусимо зізнатися, що при всій повазі до місцевих обрядів, ми - моя дружина, наша кішка та я – іноді все ж таки сумнівалися, що Аллах волів, аби вірність йому неодмінно голосно засвідчували ще до сходу сонця. Однак, про що це я! Ми опинилися там, куди так прагнули, - на казковому Сході. До того ж, у такому сучасному й толерантному місті, як Амман, де лунає не лише спів муедзинів, а й дзвони коптської християнської церкви, позивні розвізників газових балонів і, звичайно ж, просто автомобільні сигнали.

Завзяття, з яким скрізь і всюди сигналять амманські водії, новоприбулий європеєць може сприйняти за вияв агресивності. Насправді ж це не що інше, як демонстрація арабської солідарності. Уявіть собі, що в черзі перед червоним світлофором стоять десять машин. Як тільки водії відчувають, що ось-ось має ввімкнутися зелений, усі - від другого до десятого - починають сигналити, аби перший підготувався й зрушив з місця вчасно. Таке піклування про ближнього, щоправда, не завжди досягає своєї мети. Попереджувальних сигналів можна й не почути. Наприклад тоді, коли шестеро дітей в авті з усіх сил намагаються перекричати радіо, по якому голосно декламують Коран, а їхній батько за кермом надривається по мобільному телефону.

Хоч яке гомінливе та метушливе було б місто, колись і воно має відпочивати. Мимоволі пригадалася тисяча й одна ніч Сходу, з її лагідним дзюрчанням водограїв та співом соловейків... Ні, такими наївними ми не були. Реальність, однак, перебільшила й усі наші тверезі очікування. Коли в небі над столицею Йорданії спалахнули зірки...

(постріли салюту)

Хоч ми – моя дружина та я – й немусульмани, першою гадкою було: почалася ізраїльська ракетна атака. Наша кішка заховалася під диван. Згодом ми призвичаїлися до того, що для йорданців ніч без салюту – це не ніч. У двох з половиною мільйонному місті феєрверки - буденна традиція. Уряд не раз намагався заборонити ці нічні розваги. Не через те, що порушується тиша, а через численні нещасні випадки. Але любов до барвистих спалахів перемогла. Звідки в пересічних амманців береться стільки грошей на всю цю піротехніку? Для нас, раціональних європейців, це й досі залишається однією з таємниць загадкової Аравії. Утім, як і те, чому йорданці, мешканці ледь не найбіднішої в світі за запасами води країни, щонайменше один раз на день миють свої авта. Справедливості заради, треба зазначити, що це, принаймні, вони роблять тихо.

Нещодавно безпосередньо під вікнами нашої спальні з”явилися великі дорожньо-будівельні машини. Удень вони стояли нерухомо. Роботи з викопування ями розпочалися рівно о 24-й годині й тривали до сходу сонця. Наступної ночі відбійні молотки знову ввімкнули не менш пунктуально. Такого, відверто кажучи, ми – моя дружина, наша кішка та я – вже ніяк не очікували. Майнула гадка: а що, коли Аллах карає таким чином невірних? І вірних разом з ними. Насправді я не думаю, що це так. Але відтоді я присягнув собі: ніколи в житті більше не скаржитися на солодкий спів муедзинів. О якій би годині він не лунав.”

  • Дата 25.09.2005
  • Автор Юрґен Ганефельд, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APDb
  • Дата 25.09.2005
  • Автор Юрґен Ганефельд, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APDb