Що спонукає іранців іти на вибори? | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 17.05.2017
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Що спонукає іранців іти на вибори?

Вибори в Ірані не є вільними. Шанси досягти сталих змін - вкрай низькі. Що спонукає людей, попри такі обставини, приходити на виборчі дільниці й голосувати? Соціолог Саїд Пайванді пояснює в інтерв'ю DW.

Вибори в Ірані (архівне фото)

Вибори в Ірані (архівне фото)

19 травня в Ірані відбудуться вибори президента. Виборча кампанія засвідчила, що фактично боротьба точиться між реформаторами і консерваторами. Одні сподіваються на прорив, на відкриття країни після зняття західних санкцій. Інші - на збереження чинного ладу. Як зауважують оглядачі, вибори в Ірані не є вільними, і таке протистояння - оманливе. Шанси на стійкі зміни після голосування є низькими. Однак чому іранці так чекають на ці вибори? DW розпитала соціолога Саїда Пайванді:

DW: Іранці, здається, не є дуже законослухняними. Мовчазним нехтуванням законів вони висловлюють протест чинній системі. Чому вони ідуть на вибори?

Саїд Пайванді: Ставлення іранського суспільства до виборів має багато спільного зі значенням конкретних виборів. Саме тому явка на них є то дуже високою, то низькою. Важливу роль відіграє те, які саме надії породжує в супільстві кожне конкретне голосування. Наприклад, чотири роки тому президент Роухані пообіцяв залагодити суперечку щодо атомної програми та вивести країну зі стану міжнародної ізоляції. Явка на тодішніх виборах становила майже 73 відсотки. Люди вважають, що своєю участю у голосуванні вони підтримують тих кандидатів, які у випадку перемоги точно не змінять ситуацію на гірше, а, можливо, покращать її. 

Як завжди перед виборами настрої в Ірані дуже емоційні. Відбуваються гострі дискусії між виборцями та тими, хто не голосує. З одного боку, активісти вимагають того, щоб на вибори йшли всі й таким чином впливали на формування майбутнього країни. Але з іншого боку, критики наголошують, що участь у виборах лишень законсервує наявну політичну систему в Ірані. Хто правий?

Саїд Пайванді

Саїд Пайванді

Думаю, що рацію мають обидві сторони. В обох дискурсах є своя правда. У будь-якому випадку, фактом є те, що вибори в Ірані не є вільними. В ідеологічній вірності кандидатів політичній системі ісламської республіки немає жодних сумнівів. Однак, між ними є відмінності, які, кінець кінцем, багато на що впливають. Консервативні кандидати мають свій сталий електорат. Тобто, чим вищою буде явка, тим більшими будуть шанси поміркованих кандидатів. Своєю участю у виборах ліберальні сили хочуть завадити погіршенню ситуації, розв'язанню війни. Це означає, що той, хто обирає, може досягнути короткострокових цілей. З іншого боку, участь у голосуванні стабілізує наявну політичну систему в Ірані. Великих змін не станеться. Однак критики виборів не пропонують жодної альтернативи. Вони не висувають жодної програми сталих змін - крім надії на те, що система зруйнується.

За останні 100 років іранське суспільствопережило три революції. Але до справжньої демократіїця політична турбулентність так і привела. Як громадське суспільство може досягти своїх цілей занинішніх обставин?

Для початку громадянському суспільству треба набрати у вазі, стати більшим, аби потім мати можливість якогось впливу: у нас у політичній системі нема балансу сил. Усе контролює держава: нафтовий бізнес, військових, спецслужби, юстицію. Обирати можна лише президента. Але держава здатна так організувати вибори, що їхній результати матиме лише дуже незначний вплив на політичну систему. За нинішніх обставин ми ніколи не зможемо вибратися з цього зачарованого кола. Ми повинні створити можливості мобілізувати сили, які можуть впливати на державні структури.

Як повинні виникнути такі сили?

Вони повинні з'явитись з громадянського суспільства. Треба займатися просвітництвом у суспільстві, в університетах, на робочому місці. Суспільство повинно знати свої громадянські права. За останні десять років ми зібрали дуже цінний досвід. Найкращим прикладом тут може бути жіночий рух в Ірані. Цей рух бореться за гендерну рівність і зумів утворити в суспільстві жіночу силу. Але це лише поодинокий приклад. Потрібні профспілки й студентський рух. Крім того, нам потрібні чіткі орієнтири: щось на зразок чеської Хартії 77. Це нам допомогло б вказати на негативні обставини, які панують в країні, а також мобілізувати людей, які не погоджуються зі статусом кво в суспільстві.

Саїд Пайванді є професором соціології в університеті Нансі/Франція.

Дивитись відео 01:49
Now live
01:49 хв

Життя після санкцій: 5 фактів про нову політику Тегерана (18.01.2016)

DW.COM

Аудіо й відео до теми