1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Чорнобиль: дискусія, яка не відбулася (частина друга)

„Двадцятьма роками пізніше ми стали свідками ще однієї катастрофи. Жертви Чорнобиля – другого за масштабами ядерного нещастя XX століття – залишили напризволяще так само, як і жертви Хіросими. Їх теж викреслили зі свідомості світової спільноти."

default

„Міжнародне агентство з атомної енергії стверджує, що внаслідок аварії на ЧЕАС загинули 50 людей, і можуть загинути ще 4000. За своєю потужністю вибух реактора дорівнював 1000 хіросимських бомб! Я запитую вас, як могло статися, що МАГАТЕ, ця поважна організація, нагороджена 2005-го Нобелівською премією миру, вдалася до такої брехні?“ -

Ангеліка Клауссен, голова організації „Лікарі світу за запобігання ядерній війні“.

„Усі ми сьогодні знаємо, що це була війна в серці Європи – з вертольотами, літаками, бронетранспортерами й солдатами. Молодими солдатами, яким було по 19-20 років. Крізь Чорнобиль пройшли понад 800 тисяч ліквідаторів. Із цього вогнища зараження виселили 400 тисяч людей. Близько 100 тисяч і досі мешкають на територіях, де жити неможливо, де понад 40 кюрі на кв. кілометр. Але найбільша проблема – це діти Чорнобиля. Їх понад три мільйони. Нині народжується нове покоління від людей, що були опромінені, отже, ще майже мільйон потенційних жертв. Що буде з ними? Які зміни відбуватимуться в геномі опромінених? Уже сьогодні ми бачимо силу захворювань, яких не повинно бути “, -

доктор медичних наук, професор неврології Ангеліна Нягу, президент Міжнародної асоціації „Лікарі Чорнобиля“. Слово голові Комісії із захисту від випромінювання при Міністерстві охорони довкілля Німеччини, професорові радіобіології Вольфгангові-Ульриху Мюллеру:

„Не викликає жодних сумнівів те, що серед дітей значно зросла кількість захворювань на рак щитовидної залози. На даний момент зафіксовано вже близько 6 тисяч випадків, хоча, за прогнозами науковців, упродовж 20-ох років після аварії їх мало бути не більше ста. Ніхто не сперечається, це дуже значна прогресія. Однак правда й те, що на сьогодні з цих шести тисяч дітей померли дев’ять. Решта випадків добре піддається лікуванню, й усі ці діти живуть далі. Звичайно, терапія раку щитовидної залози пов’язана з певними побічними наслідками, які частково є дуже обтяжливими. Що ж до лейкемії та злоякісних пухлин, то від цих ракових хвороб нині потерпають ліквідатори, які отримали великі дози радіації. І не виключено, що саме серед них хворих на лейкемію ставатиме дедалі більше. Водночас дослідження серед інших груп населення та показники ризику, відомі з досвіду Хіросими та Нагасакі, дають підставу стверджувати, що досі не відбулося жодного зростання кількості захворювань, спричинених безпосередньо дією чорнобильської радіації. Усі ті цифри, одна жахливіша за іншу, – лише оцінки та припущення, але не науково доведений чинник. Не існує й жодних даних, які вказували б, що майбутні покоління потерпатимуть від наслідків Чорнобиля більше, ніж нинішні. Загроза того, що через іонізоване випромінювання виникатимуть генетичні хвороби, є мінімальною. “

Перерахувавши на свій лад ті самі офіційні наукові дані, що про них каже професор Мюллер, борці проти атомної енергетики, вважаючи себе незалежними експертами, доходять цілковито протилежних висновків. Так, за оцінками німецького Товариства захисту від радіації, від чорнобильських ракових захворювань загалом можуть загинути не 9 тисяч людей, як вказує Всесвітня організація охорони здоров’я, а майже три чверті мільйона громадян у цілій Європі. На чиєму боці не була б правда, мимоволі складається враження, що цинічному - бо йдеться про життя людей - жонглюванню цифрами немає меж. „Я давно та уважно спостерігаю за розвитком дискусії навколо наслідків Чорнобильської катастрофи, - каже директор вюрцбурзької клініки ядерної медицини, член багатьох міжнародних комісій та голова доброчинної спілки „Медична допомога дітям Чорнобиля“ професор Кристоф Райнерс:

„І я доходжу такого висновку: підхід до теми Чорнобиля – причому незалежно від позиції – так переобтяжений емоціями, що факти, на жаль, відходять на другий план. Як науковець я не можу з цим погодитися. Немає сумнівів, співчуття до потерпілих є цілком обґрунтованим, але ми повинні прагнути об’єктивності. Я не забуду, як на 10-ту річницю Чорнобильської катастрофи український міністр охорони здоров’я, виступаючи перед пресою, заявив, що від 1986-го року в радіаційно забруднених регіонах померли 120 тисяч українців. Звичайно, він мав рацію! Але ці люди пішли з життя не через те, що сталася аварія. Це загальна кількість померлих за цей час. В одному з документів, присвячених 20-ій річниці Чорнобиля, один із лідерів партії „зелених“ Ренате Кюнаст знову називає ту саму цифру - понад 120 тисяч загиблих. Це факти, взяті з повітря! Так, вибух на ЧАЕС був не просто аварією, це справді була катастрофа. Але така, яку цілком можна порівняти з іншими. Наприклад, з вибухом на хімічному комбінаті в Італії, коли 1976-го діоксинова хмара накрила містечко Севезо. Або з трагедією в індійському місті Бгопалі, де 1984-го року з заводу, на якому виробляли пестициди, в довкілля потрапило понад 30 тонн нервово-паралітичного газу. Через цю аварію упродовж років загинули тисячі мешканців. І я згоден з експертами ВООЗ, які вважають, що вибух на Чорнобильській АЕС, за масштабом наслідків, значно не відрізнятиметься від тих, що ми їх маємо в Севезо та Бгопалі.“

„Чорнобильська катастрофа є унікальною. Це техногенна катастрофа, по-перше, за наслідками, за масштабами ураження, а, по-друге, - це надзвичайно великі заражені території, й це хронічне опромінення дуже багатьох категорій населення. Обстеження ліквідаторів показали, що онкозахворювання, справді, не є головною проблемою. Але чітко спостерігається збільшення загальної захворюваності, збільшення загальної інвалідності, суттєве збільшення захворювань ендокринної системи, судинної системи й це збільшення психоемоційних розладів, у тому числі, з органічним ураженням. Я вважаю, що нехтувати сьогодні наслідки цих досліджень - просто великий гріх“, -

кандидат медичних наук, радіобіолог Ольга Сенюк. Схожої думки дотримується й академік В’ячеслав Шестопалов, координатор Чорнобильської програми НАН України:

„Біда наша полягає в тому, що епідеміологічні дослідження, тобто, ті, що стосуються не лише злоякісних, а й соматичних хвороб, практично не ведуться. Як у країнах колишнього Радянського Союзу, так і на Заході. Звідси й ці суперечки – впливає Чорнобиль на стан здоров’я людей чи не дуже впливає. Треба активно проводити чітко поставлені епідеміологічні дослідження й повний моніторинг усіх, хто потерпів унаслідок Чорнобильської аварії, але в супроводі з дозовою оцінкою. У нас, на жаль, дозовий супровід не ведеться або майже не ведеться. Саме через це й виникають усі сумніви. Безперечно є наслідки, що стосуються не тільки ракових захворювань, але це треба доводити й у жодному разі не казати, що раз не доведено, то й немає. Це принципово неправильні заяви, які йдуть на зле людям. Ми повинні передусім дбати про здоров’я громадян, навіть, коли щось і не досліджене, як це має бути.“

„Коли я 1992-го року вперше приїхав в Україну, - розповідає член експертної комісії ООН, професор Кристоф Райнерс, - я побачив, що серед багатьох західних фахівців, які відвідували тяжко вражені регіони, панувала своєрідна ейфорія: нарешті, мовляв, з’явилося поле для цікавих досліджень. Страждання населення було для них другорядним чинником“:

„Саме через те, що склалося таке враження, я і мої німецькі колеги, які належать до так званих „прибічників МАГАТЕ“, одразу заснували програму з гуманітарної допомоги, а також зі здійснення ґрунтовних наукових досліджень на місцях. Упродовж усіх цих років ми послідовно розвиваємо наш проект. На сьогодні сума вкладених коштів сягнула майже 10-ох мільйонів євро. І я повинен сказати, що та сама ВООЗ, на адресу якої у зв’язку з Чорнобильською катастрофою лунає так багато недобрих слів, постійно надає нам фінансову підтримку й закликає науковців цілого світу до співпраці з українськими та білоруськими колегами.“

Принаймні з цим були згодні всі фахівці, які погодилися дати нам інтерв’ю: правда про Чорнобиль вимагає спільних зусиль.
  • Дата 23.04.2006
  • Автор Олена Грищук, Ганна Лук’янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCh
  • Дата 23.04.2006
  • Автор Олена Грищук, Ганна Лук’янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCh