Чому досі немає вакцини проти ВІЛ/СНІДу? | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 30.11.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Чому досі немає вакцини проти ВІЛ/СНІДу?

Коли 27 років тому дослідники ідентифікували вірус імунодефіциту, вони були певні: вакцина – це лише питання часу. Утім, судячи з усього, вони помилялися. На практиці усі наукові розробки проти ВІЛ зазнають поразки.

ВІЛ - вірус-хамелеон

ВІЛ - підступний вірус

Якби ВІЛ функціонував так, як інші віруси, рішення було б простим: пацієнтам просто вводили б дозу мертвих вірусів. Тоді імунна система починала би боротися з чужорідними тілами, зберігала б їхні типові ознаки й озброювалася на випадок зустрічі зі справжнім вірусом. Так це діє при таких вірусних захворюваннях, як гепатит А, сказ чи поліомієліт. Але – не у випадку ВІЛ.

Вірус імунодефіциту людини має здатність неймовірно швидко видозмінюватися. «Ми маємо справу не з одним вірусом, а зі справжнім виром вірусів, які постійно видозмінюються, - розповідає Клаус Уберла, вірусолог у Рурському університеті Бохума, який уже 15 років працює над розробкою вакцини проти ВІЛ. Тобто вірус еволюціонує неймовірно швидко, а дослідники зі своїми розробками просто не встигають за цим процесом.

Не встигає за мутаціями ВІЛ й імунна система, яка просто не розпізнає його видозміни. Крім того, збудник вірусу, так би мовити, розвиває власні стратегії, як протистояти захисним можливостям імунної системи, яка часто взагалі не ідентифікує його як збудника хвороби, а отже й не чинить йому опору.

Без успіху

Розробити вакцину нелегко

Розробити вакцину нелегко

Те, що метод вакцинації мертвими збудниками вірусу не діє при ВІЛ, науковцям відомо давно. Вони відтворили в лабораторних умовах форму цього вірусу й вакцинували ним учасників дослідження. Ті належали до групи ризику – наркозалежні, які кололися одним шприцом, наражаючи себе на ризик зараження. Далі науковці регулярно відстежували, хто з вакцинованих інфікувався, а хто ні. Результат засвідчив: цей вид вакцинації не захищає від самого вірусу. «Це при тому, що в організмі справді утворювалися антитіла проти ВІЛ, - каже Уберла. – Але ці антитіла не могли завадити тому, щоб віруси не проникали в клітини». Тобто антитіла не виконували очікуваної функції.

Тож, визначити наперед, чи діятиме вакцина, дуже складно. Нещодавно іспанська група дослідників повідомила, що винайшла вакцину, яка у 95 відсотків пацієнтів викликала утворення антитіл до ВІЛ. Але чи ці антитіла зможуть захистити організм від самого вірусу, ніхто не знає – для цього необхідні масштабні клінічні дослідження, багато часу та велика кількість добровольців.

Тому імунолог та експерт з питань СНІДу при Боннському університеті Юрґен Рокштро радить інвестувати більше грошей у дослідження. «Ключ до розгадки ВІЛ – це пацієнти, в організмі яких вірус перебуває під контролем», - каже він. Існують пацієнти, які є дуже стійкими до ВІЛ, які майже не піддаються хворобі. «Ми просто маємо скопіювати, як саме функціонує їхня імунна система», - каже Рокштро.

Вакцина-шкідник

Оскільки вакцинація мертвими вірусами не допомагала, науковці вирішили вдатися до іншої стратегії: вакцина на генній основі. Вона складалася не з білка вірусу, як звичайна, а з гену цього білка. Цей ген вони додавали до вірусу нежиті або вітрянки, обробленого вже таким чином, щоб він не був небезпечним для здоров’я людини. Науковці сподівалися, що в такий спосіб вірус нежиті перенесе ген білка ВІЛ у клітину вакцинованого, а та відреагує на чужий протеїн.

Великі сподівання дослідники покладали на клінічні дослідження такої вакцини, яку фірма Merck тестувала на людях. Однак в багатьох випадках ця спроба мала радше зворотний ефект – ризик інфікуватися у вакцинованих навіть зростав. Тому компанія негайно припинила дослідження. З’ясувалося, що вакцина створювала в клітині сприятливі для ВІЛ умови.

Промінчик надії

Два роки тому перед дослідниками знову заближчав промінчик надії. У Таїланді протестували на людях комбінацію двох вакцин. Результат – імовірність інфікуватися знижувалася на 30 відсотків. На перший погляд, це небагато, але вже хоч якийсь ефект, каже Рокштро. Дослідники намагаються тепер з’ясувати, які механізми дії цієї вакцини, аби далі вдосконалити її.

Утім, попри ці маленькі кроки, ми все ще перебуваємо на початковій стадії розвитку вакцини, каже Рокштро. «Тому ми не повинні покладатися на вакцину, бо це ще може тривати сто років». Ми маємо далі працювати над альтернативами: біоцидами, хімічними речовинами, які деактивують ВІЛ, які можна застосовувати у вигляді вагінального гелю. Інший напрямок – забезпечити якомога швидший доступ ВІЛ-інфікованих до антивірусних препаратів, які стримують розвиток хвороби і запобігають подальшому поширенню вірусу. «Робити ставку лише на одного коня – погана ідея», - каже Рокштро.

Автори: Бріґітте Остерат / Христина Ніколайчук
Редактор: Наталя Неділько

DW.COM