1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Чи тривають в Україні політичні переслідування?

Півроку опісля помаранчевої революції, коли влада й опозиція в Україні помінялися місцями, в державі з”являються заяви про існування політичних переслідувань і цькувань колишніх можновладців та їх однодумців. Найгучніше про це заявляють представники Партії Регіонів та СДПУ(о), бо і перші, і другі вже зазнали незручностей внаслідок діяльності правоохоронних органів.

Хто ж тепер на кого тисне?

Хто ж тепер на кого тисне?

Перш за все, для уникнення підміни понять та різноманітних спекуляцій ми вирішили звернутися за визначенням поняття політичного переслідування до фахівців, а саме директора європейського і центральноазійського підрозділу правозахисної організації ”Human Rights Watch” Рейчел Денбер:

”Політичне переслідування – це заходи, що їх вживають державні посадовці проти окремих індивідів чи груп через їхні політичні переконання чи вподобання. Ці заходи можуть бути безпосередніми: заборона політичної партії урядом, який не хоче політичного суперництва, арешт індивіда за його політичні переконання, що він їх відкрито висловлює. Часом політичне переслідування може бути й опосередкованим: уряд вдається до заходів з кримінального переслідування індивідів чи груп, пояснюючи це порушеннями закону з їх боку, а насправді ці звинувачення є сфабрикованими бо істинною причиною переслідувань є їх незручність для уряду.”

Водночас Рейчел Денбер заявила, що поки що ”Human Rights Watch” не готова коментувати останні події в Україні, бо не робила відповідного моніторингу. А події були такі: після затримання на початку квітня голови Донецької обласної ради, не останньої особи у Партії Регіонів Бориса Колесникова, підслідний далі перебуває за гратами за підозрою у здирництві. 16 травня Ужгородський суд постановив заарештувати колишнього голову Закарпатської обласної державної адміністрації та секретаря обласного осередку СДПУ(о) Івана Різака у справі про доведення до самогубства колишнього ректора Ужгородського університету Володимира Сливки. Цього ж дня Іванові Різаку стало зле, тому його доправили до шпиталю. Коли ж 20 травня міліція намагалася перевести Івана Різака з кардіологічного центру до СІЗО, вона наразилася на спротив представників законодавчої гілки влади, серед яких була і Тамара Прошкуратова, депутат від СДПУ(о):

”Я захищала життя Івана і його здоров”я. Це ж не те, що я не давала суду виконувати його обов”язки: дайте можливість довести його до здорового стану, дайте можливість хоча би знати його реальний стан! І я сказала: я його не віддам! Щоби його не забрали, я прикувала свою руку до руки Івана. Ну це ж не рецидивіст, а інкримінують йому, що довів когось до самовбивства – таких можна сто варіантів придумати! В кімнату вриваються озброєні люди в масках! Вони влетіли – Нестор Шуфрич став їм на заваді, вони його повалили. Двоє кинулися на мене і заламали мені руку. А депутата Воїша тумбами затиснули в кутку – він нічого не міг зробити. Шуфрич стягнув тих двох людей, які були на мені, і вони почали – я свідок – як вони його били головою об цегляну підлогу. Нестор зомлів. Потім вони кинулись на мене. Одна моя рука прикована кандалом, друга рука була заломана. А далі це було настільки швидко: чи то вони мені хотіли повернути голову, чи то був удар – швидше за все це був удар по обличчю, по голові – я головою вдарилася об кам”яну стіну і вони мене просто придушили головою. На одну секунду відбулося запаморочення – де поділися наручники я не знаю. А Івана не те що понесли – його потягли, як мішок, коридором і вкинули в багажник джипа.”

Кілька днів по тому стало відомо, що Іван Різак незле почуває себе у СІЗО, де їсть місцеві харчі та дивиться кольоровий телевізор. Міліція ж заявила, що не виявила свіжих побоїв у депутатів Верховної Ради від фракції Соціал-демократичної партії (об’єднаної) Тамари Прошкуратової і Нестора Шуфрича, котрому приписували струс мозку. Правоохоронці розповсюдили без купюр відео, де зафіксовані дії міліції і депутатів в Ужгороді. Проте міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, відвідавши депутатів Прошкуратову і Шуфрича у лікарні, заявив, що таки припускає порушення міліціонерами Закону «Про статус народного депутата» стосовно Шуфрича і Прошкуратової. Поки що розслідування триває, а прокуратура може порушити справу стосовно осіб, які перешкоджали законним вимогам співробітників міліції і виконанню ними своїх службових обов’язків. Своєю чергою, заступник Міністра внутрішніх справ України Геннадій Москаль твердить, що нинішня влада не санкціонує вибіркові арешти в різних регіонах України. Спираючись на власну поінформованість, посадовець наполягає на цілковитій законності дій правоохоронців:

”Якщо судова гілка влади дає санкцію на його арешт і доручає виконавчій гілці влади його виконувати, законодавча гілка влади не повинна ходити з наручниками сьогодні, не повинна кидатися під бійців спецпідрозділів. Вона повинна сидіти в парламенті і приймати закони і працювати з виборцями в округах. Чому сьогодні народні депутати так р”яно захищають недозволеними методами? Якщо коло нього прикував наручниками себе депутат, ми не повинні виконувати рішення суду? Про яку правову державу може йтися, якщо рішення суду не виконуються? Тоді, згідно з чинним законодавством, треба притягувати до відповідальності працівників міліції за невиконання рішення суду. Є ж правові засади: можна подати апеляцію до Апеляційного суду, до Верховного Суду – треба працювати в правовому полі, якщо це законодавча гілка влади, а не працювати в полі якомусь хуліганському і влаштовувати цирки, спектаклі.”

Водночас заступник Міністра внутрішніх справ переконаний в безуспішності спроб пов”язати факт арешту тієї чи іншої особи з її партійністю, яка, за його словами, не звільняє від відповідальності. Геннадій Москаль твердить, що протилежний підхід може призвести до анархії та спаплюжити поняття законності:

”Якщо є склад злочину він не повинен стосуватися партійності. Я працював ще за старих комуністичних часів, де у протоколі допиту свідка, потерпілого чи понятого писали обов"язково партійність. Сьогодні цього немає – в нас в документах немає: партійний, непартійний. Будь-кого сьогодні взяти за будь-який кримінал – він починає кричати: переслідування, політичні репресії! Шановні друзі, не треба красти, не треба зловживати службовим становищем, не треба скоювати злочини і не буде жодних переслідувань. Жодних політичних репресій немає в Україні і бути не може! Всі дії, які сьогодні вчинили високопосадовці, вони підпадають під дії Кримінального Кодексу України і не пов”язані з політикою.”

Явним опонентом такої позиції нинішніх українських силовиків є ще один депутат від СДПУ(о) і безпосередній свідок подій Володимир Воюш, котрий вбачає свідчення погіршення рівня демократії в Україні, порівняно з часами президентства Леоніда Кучми, за якого щоправда СДПУ(о) важко було назвати опозиційною партією:

”Нині ситуація з новою владою навіть не повторює, а радше погіршує загальну картину. Народ України зовсім не очікував таких підходів. Тим більше, що нова влада оголосила саме про те, що вона перейде до зовсім інших методів, значно демократичніше і по-людськи, з дотриманням прав і свобод своїх громадян буде ставитися до всіх справ. А замість цього відбуваються ось такі резонансні політичні переслідування, причому, у дуже жорсткій формі. Я не зможу пригадати, щоби так само за Кучми відбувалися подібні політичні переслідування”.

Дещо іншу думку з цього приводу має народний депутат України від Блоку Юлії Тимошенко Андрій Шкіль. Зважаючи на поважний досвід протистояння з владою, за що він навіть відбував покарання, лідер партії УНА-УНСО вбачає істотну різницю поміж діями режиму Кучми і нинішньою активністю правоохоронців:

”Між тим, що відбувалося тоді, і тим, що відбувається зараз, це приблизно така сама різниця, як між вириванням зубу і ампутацією ноги. І те, й інше є хірургічним втручанням, але рівень його достатньо різний. Тоді, як влада втручалася у справи опозиції, як вона влазила в системне порушення прав людини, тоді було під загрозою життя кожного опозиціонера, кожного, хто наважувався на будь-який мінімальний спротив. Навчені гірким досвідом, як переслідували нас, ми ніколи, нікого не будемо переслідувати за політичними ознаками.”

На думку Андрія Шкіля нинішня ситуація з арештами осіб, котрі називають себе опозиціонерами, випливає зі самої суті опозиції, що лише формується в Україні, але без якої влада засадничо не може бути демократичною:

”Зараз, в даний момент – це, так звана, протоопозиція, це тільки протестні заяви, це не опозиція за щось, а тільки проти. Перед українською владою є досить серйозні випробування і не варто навіть говорити, що Колесников чи Різак – це перші чи не перші ластівки. Тут рівно стільки, скільки буде необхідно, стільки людей має бути притягнуто до відповідальності. Але в межах демократичних норм. Я не є прихильником того, щоб одразу садити всіх поспіль. Я прихильник того, щоб обирався той запобіжний захід до кожного підозрюваного, який вдповідає реаліям часу і демократичним вимогам. Я переконаний, що треба шукати нові форми, треба позбуватися рудиментарного прояву совєцької влади: людину посадили, значить немає проблеми – проблема все одно буде, буде суд, буде слідство, все буде. Якщо людина, перебуваючи на підписці про невиїзд, буде переховуватися, або втече за межі України, то це буде найкращим доказом того, що вона є винною, а я переконаний, що і народ, і владу цікавлять не стільки покарання, скільки доведення вини, що винні будуть притягнуті до відповідальності. ”

Попри все, нинішня опозиція, очевидно, не збирається здаватися й далі буде на всіх рівнях захищати себе від того, що вона називає політичним переслідуванням і репресіями. Йдеться про блокування роботи ВР, мітинги, наметові містечка та скарги до міжнародних правозахисних організацій на зразок Європейського суду з прав людини. Рішення останньої інстанції Україна визнає – переконує Валерія Лутковська, заступник Міністра юстиції України – Уповноважена у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини:

”Станом на сьогодні в Україні законодавчо визначеної процедури виконання рішень Європейського суду не існує. Але це не означає, що Україна не виконує рішень Європейського суду. Всі рішення Європейського суду в частині справедливої сатисфакції виконані в Україні і будуть виконані, сподіваюсь, ті, які будуть винесені в майбутньому.”

За словами Валерії Лутковської, будь-які рішення Європейського суду, навіть програшні для України, держава сприймає не як осуд та покарання, а як допомогу у вдосконаленні законодавчої бази. Адже саме закон має чітко встановлювати права та обов”язки і влади, і опозиції, а у разі потреби також захищати їх одну від одної, аби не було спекуляцій, скандалів на порожньому місці, що аж ніяк не сприяє побудові демократичного, громадянського суспільства.

Юрій Залізняк

Також за темою