1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Чи стане колись Україна членом Євросоюзу?

У Німеччині з новою силою розгорілася дискусія про доречність вступу Туреччини до Європейського союзу. У зв”язку з цим чимало видань згадують і Україну, яка за умови перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах, теж може стати одним з кандидатів на вступ до спільноти.

Газета ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД висловлює глибокий скепсис з приводу самої прецедури вступу:

Європі перехопило подих. У травні до Євросоюзу було прийнято десять нових членів. З болгарами і румунами переговори завершено. Вони стануть членами ЄС 2007 року. З січня розпочинаються переговори з Хорватією. Новітнє відкриття: Україна. Раптом Київ став демократичним і тому логічно, що його вступ до ЄС не можна виключати. І, звичайно ж, -Туреччина. З особливою самовпевненістю заявлене Туреччиною право на вступ розкололо Європу – і змусило її перейти до оборони. Інколи здається, що Європа просто зобов”язана нагородити Туреччину за її довге очікування. Що забувають: членство в Європейському союзі – це не премія за демократію і права людини. Адже що потім? З цього запитання починаються проблеми. Вже кілька років складається враження, що за Європейський союз хтось вирішує. Його політична програма біжить навздогін бажанню кандидатів стати повноправними членами спільноти. Політику ЄС визначає не воля його членів, а воля тих, хто поза ним. Усі, хто не належить до ЄС, вважають себе паріями, приниженими, країнами другого класу – і відтак вимагають вступу.

Тему продовжує ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ, яка вмістила розмову з колишнім канцлером Німеччини Гельмутом Колем. У ньому він торкається як перспектив вступу до Євросоюзу Туреччини, так і аналогічних перспектив для України:

Те, що нині обговорюється щодо Туреччини, заявив колишній канцлер, стане завтра або післязавтра на порядок денний у зв”язку з іншими країнами, Україною, приміром. "Але я переконаний, що після прийому Болгарії та Румунії і тієї чи іншої балканської країни, Європейський союз досягне свого максимального розміру. Більшого політична спільнота просто не витримає. Адже політична спілка має на меті співпрацю в галузі зовнішньої політики, політики безпеки та оборони. Нинішні дебати про Європу перекошені із зрозумілих причин у бік економіки, робочих місць і кон”юнктури”.

Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ запитала Гельмута Коля, чому, звважаючи на події в Києві, Україна все ж не може належати до ЄС. На це політик відповів:

”Бо ми повинні розглядати Україну в стратегічному контексті, до якого перш за все належить сусідство з Росією. Це робить прийом України до ЄС у найближчій перспективі невірогідним. Я в усякому разі не радив би цього робити. Мені довелося зблизька спостерігати за вступом прибалтійських країн до НАТО. Бо як усякій сусідній з Росією країні йдеться не лише про вступ до Євросоюзу, але й до НАТО. Навіть якщо НАТО буде реформована, вона залишиться з точки зору Москви західним військовим альянсом. Мені видається, що нам не варто обтяжувати себе непотрібними міркуваннями про прийом України”.

Німецькомовні видання продовжують аналізувати перебіг передвиборної кампанії в Україні. Так газета НОЙЄ ЦЮРХЕР ЦАЙТУНГ коментує заяву Білого дому, в якій він спростував твердження Віктора Януковича про фінансування Сполученими Штатами виборчої кампанії його суперника Віктора Ющенка:

Американський уряд рішуче відкинув звинувачення кандидата в президенти Віктора Януковича. Доказів прямої підтримки немає. Обурення офіційного Києва викликає та обставина, що США, як і інші західні країни, останніми роками надавали гроші на розвиток демократії в Україні. Те, що такі люди як Янукович, які сфальшували результати виборів, розуміють це як підтримку суперника, не дивує. Але з вуст дискредитованого кандидата від влади, який сам радо приймав передвиборну допомогу з Росії, слова про іноземне втручання лунають непереконливо.

Численні німецькі газети друкують матеріали про так званий ”революційний реп” в Україні, маючи на увазі популярну нині серед прихильників Ющенка на Майдані Незалежності пісню івано-франківських авторів Романа Калина та Романа Костюка ”Разом нас багато – нас не подолати”, Так ААХЕНЕР ЦАЙТУНГ зазначає:

”Ми хотіли лише засвідчити нашу політичну позицію”, говорить Калин, морщачи лоба. А з цього вийшов ”народний гімн”. Мрія кожного музиканта створити такий абсолютний ”хіт” для них здійснилася – без жодноїх копійки видатків на рекламу... Автори самі лише мають стати популярними. Адже ще й сьогодні, коли вони йдуть повз демонстрантів, які співають їхню пісню, їх ніхто не впізнає. Майже ніхто не знає і назви гурту ”Ґринджоли”. Нині в Києві вони вперше ведуть переговори про випуск диску. Йдуть розмови і про відео. Тріумф пісні ”Нас багато” є знаком початку революції і в музичному бізнесі.

  • Дата 15.12.2004
  • Автор Огляд преси підготував Віктор Тимченко
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM0F
  • Дата 15.12.2004
  • Автор Огляд преси підготував Віктор Тимченко
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AM0F