1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Формування свого позитивного іміджу України в світі

Україна завзято взялася за справу формування свого позитивного іміджу в світі. Адже сьогодні, як відомо, розробляється концепція відповідної державної програми, розрахованої на 2007-2010 роки. Питанню глобальних паблік рілейшнз був присвячений міжнародний форум, який пройшов у Києві.

default

Як зауважив, виступаючи на форумі, екс-президент Європейської конфедерації паблік рілейшнз Томас Айхеліс, який приїхав з Німеччини, за попередні роки наша країна зробила недостатньо, аби донести до зовнішнього світу позитивну інформацію про себе. Як наслідок, у світі про Україну знають недостатньо, а з того, що знають, враження формується доволі тьмяне:

Якщо ми переглянемо світові ЗМІ, то негативними аспектами є атомна енергетика, сильний вплив Росії, непрофесійний, негнучкий уряд, проблеми з інституційними реформами, поганий імідж і так далі. Небезпечна країна, небезпечна через радіоактивне зараження.

Втім, є й позитивні враження про нашу країну. І найсвіжіші з них, за словами іноземного гостя, пов»язані передусім із «помаранчевою революцією».

З іншого боку, професор політології та професор Школи політичної аналітики при Києво-Могилянській академії Олексій Гарань, аналізуючи період, що минув після останніх президентських виборів, вказав на помилки, яких, на його думку, допустилася нова влада. На його думку, після виборів владі потрібно було використовувати «помаранчеву» риторику для західної аудиторії, тоді як всередині України, а також на пострадянському просторі відмовитися від неї. Говорить Олексій Гарань:

Під час виборів 2004 року команда Януковича розколювала Україну, а Ющенко якраз виступав з тими гаслами, які об’єднували країну. Тобто боротьба проти корупції, боротьба проти злочинного режиму, а гасла мови, НАТО, релігії – вони якраз не педалювалися. Після перемоги якраз вийшло навпаки: замість того щоб реалізовувати скажімо гасло боротьби з корупцією, якраз почалося обігрування тих гасел, які потенційно роз’єднували суспільство.

Як приклад помилки з боку команди Віктора Ющенка у сфері зовнішньої політики політолог називає візит офіційної української делегації на чолі з Юрієм Луцеком до Мінська, де вона мала зустріч з Лукашенком. Луценко тоді був у помаранчевій краватці.

Це не просто я би сказав деталь. Принципово українська дипломатія і взагалі українські офіційні особи не мали бути помаранчевими, вони мали бути синьо-жовтими. Знову ж таки, виходячи з обіцянки того, що Ющенко мав стати президентом всіх українців, а українська дипломатія має відбивати загальнонаціональні інтереси, а не інтереси переможців.

Як зізнався Гарань, відповідні рекомендації висловлювалися ним і його колегами на Консультативній раді неурядових організацій при МЗС, але політики до них не дослухалися.

Зі свого боку, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія» Володимир Лупацій вважає, що перед Україною стоять три ключових завдання: сформулювати свою місію в світі, провести реструктуризацію свого міжнародного іміджу та досягти перетворення України в „брендову” країну. Незалежність країни, яка не спроможна управляти власним брендом, сьогодні не можна вважати повноцінною, переконаний Лупацій:

Якщо країна не може себе стратегічно позиціонувати, сформулювати міжнародну місію, навіщо Україна потрібна в світі, в Європі, і на цьому будувати якійсь зовнішні ініціативи, гуманітарні проекти, вона не в стані прорватися на ринок глобальних міжнародних новин.

На думку Лупація, виходячи з нинішнього стану розвитку нашої держави, вона не може бути цікавою з пропозиціями матеріального характеру. Іншими словами, українські дороги не можуть конкурувати з німецькими, а «Таврія» – з «Мерседесом». А тому проекти, покликані формувати бренд України, робити її цікавою, мають знаходитися в нематеріальній, постіндустріальній сфері. Такими, на думку Лупація, можуть бути: по-перше, утвердження Україною себе в ролі регіонального лідера, по-друге, в ролі центру слов’янства, до якого приміряється Росія, і по-третє, в якості провайдера подолання розколу в європейському християнстві, країни, котра знає як і вміє спонукати до діалогу і взаєморозуміння різні конфесії.

Іван Гайванович