1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

„У будь-якому віці...” До Міжнародного дня „синьойрів”

„Як заступник голови я маю піклуватися про те, щоб мешканцям нічого не бракувало. Щоб у кімнатах панував порядок, щоб було чисто, затишно. Роботи багато, адже завжди щось можна змінити на ліпше. Але головне для людей – це спілкування. У нашій резиденції вони не повинні почуватися самотніми.”

default

Карл-Гайнц Вінтерберґ охоче називає будинок для літніх людей, у якому він мешкає вже кілька десятиліть, „резиденцією синьйорів”. У Німеччині так з повагою часто величають пенсіонерів. ”Нашого старосту не побачиш у поганому настрої. У нього для кожного знайдеться час та усмішка, - кажуть його підопічні. – І де тільки Карл-Гайнц бере сили?..”

Життєрадісному чоловікові нещодавно минув 92-й рік. Його пам’яті можна позаздрити. Жодних ознак „старечого маразму” чи „впадання в дитинство”. У біографії натяків на таємницю вічної молодості не міститься: народився 1913-го року в німецькому місті Міндені; гімназія, інститут, потім війна; брав активну участь у відновлювальних роботах; тридцять років пропрацював керівником дослідної лабораторії на одному з харчових підприємств Ганновера. На пенсію Карл-Гайнц Вінтерберґ пішов у 65. „Тоді це було винятком, - пригадує він. – Багато моїх колег-однолітків уже мало за плечима десятирічний пенсійний стаж. Мене запитували: „І чого це ти засидівся на цій роботі?..” Зазвичай, м’яко кажучи, немолодих співробітників до постійного відпочинку підштовхує й керівництво фірм. Вважається, що в них сповільнюється реакція, швидше настає втома, частішають хвороби. „Менеджери переконані, що у віці від 50-ох років у персоналу прогресує зниження працездатності”, - каже професорка виробничої медицини Іна Юбершер. – Через цю хибну думку фірми втрачають досвідчених робітників, які могли б іще дати чимало користі ”:

„Ми довели, що люди похилого віку, які регулярно займаються спортом, іще дуже довго можуть практично ні в чому не відставати від молодих колег. Ідеться, звичайно, не про важку фізичну працю, бо з роками м’язи справді слабшають. Це цілком природно. Однак у сучасному високотехнологічному виробництві таких робочих місць – усього п’ять відсотків. У всіх інших випадках вирішальну роль відіграє бажання працювати, залишатися активним і, відповідно, добра фізична форма.”

Карл-Гайнц Вінтерберґ є найліпшим доказом справедливості німецького прислів’я wer raster, der rostet – хто перепочиває, той іржавіє. За 27 років перебування на пенсії він так і не навчився ніжитися в ліжку або, як молодші вісімдесятрічні сусіди, цілими днями просиджувати в парку. У настільному календарі невтомного старости – самі лише знаки оклику: „10.00 – гімнастика! 11.30 - зустріч з адміністрацією! 15.20 – заняття з тренування пам’яті! 19.00 – хор”:

„З самого дитинства я співав у хорах. У гімназії грав на ксилофоні, навіть давав сольні концерти. Де б не навчався, де б не працював, я завжди відвідував хорові гуртки. Можна сказати, що музика та спів супроводжують мене всюди. Важко й порахувати, скільки пісенних текстів я вивчив напам’ять за все життя.”

„Мозок потрібно стимулювати. Спонукати його до роботи. Це може бути розв’язування кросвордів, заучування віршів, освоєння якихось нових технічних приладів. Відвідини опери чи театральної вистави – теж добрий стимул. А ще наші дослідження показали, що в похилому віці надзвичайно важливі соціальні контакти. Їх повинно бути якомога більше. Ми провели експеримент з групою пенсіонерів і виявилося, що в тих із них, які впродовж місяця спілкувалися з багатьма різними людьми, помітно активізувалася функція фронтальних ділянок головного мозку,” –

розповідає професорка нейробіології Бохумського університету Ірене Даум. Донедавна науковці виходили з того, що з роками ефективність роботи мозку знижується. Передусім через зменшення маси останнього. У похилому віці об’єм лобової частини розумового апарату людини скорочується з кожним десятиліттям на п’ять відсотків. Гіппокамп – ділянка кори великих півкуль, що відповідає за процеси запам’ятовування та навчання - на схилі життя загалом втрачає понад третину первісного об’єму. „Однак, як засвідчили останні дослідження, це зовсім не обов’язково має означати, що мозок неспроможний більше повноцінно працювати”, - пояснює Ірене Даум:

„Новим виявилося те, що втрата маси напряму не пов’язана з відмиранням клітин. Вони, як і раніше, наявні в мозку, хоча й з обмеженими функціями. Клітинні мембрани місцями пошкоджуються, дещо порушуються контакти між нейронами тощо. Але головне, що тканини не відсутні. Ними, так би мовити, просто не користувалися.”

Мозок людини, як кажуть нейробіологи, залишається „пластичним” до глибокої старості. За бажання, ми справді можемо навчатися змалку й до останку. При тренуванні, тобто, за засвоєння нової інформації „заіржавілі” нейронні контакти частково відновлюються. Аби компенсувати вікове стиснення мозку, природа передбачила й інші механізми. „Позитронно-емісійна томографія допомогла побачити, як вони функціонують,” - веде далі професорка Даум:

„Для того, щоб запам’ятати щось нове, у людей похилого віку, на відміну від молоді, активізується не одна мозкова півкуля, а дві - по черзі. Таким чином залучаються додаткові ресурси.”

Щоправда, процес пізнання стає тривалішим. В одному з експериментів науковці Цюрихського університету роздали учасникам картки з колонками слів, попередивши, що час на їхнє запам’ятовування дуже обмежений. Буквально за кілька хвилин картку забирали, видаючи замість неї нову. По завершенні тесту, молоді люди від 17-ти до 30-ти могли пригадати в п’ять разів більше слів, аніж пенсіонери. Але якщо час не відігравав жодної ролі, тобто, учасники самі вирішували, коли вони готові „скласти іспит”, то кількість засвоєних слів була приблизно однаковою. Професор Маттіас Кліґель:

„Ми здійснили низку дослідів серед найрізноманітніших вікових категорій: від дитячого садка – до тих, хто наближається до ста. І володіємо доказами, що люди з фізично непошкодженим мозком, які не потерпають від хвороби Альцгеймера, недоумства тощо, в принципі спроможні в будь-якому віці конкурувати в навчанні з молоддю. Я не хочу сказати, що успіхи будуть цілком однакові. Дуже багато залежить від умов. Але можливість є, й шкода, коли її нехтують.”

Різні види пам’яті по-різному чинять опір старості. Моторна, наприклад, потерпає найменше. Той, хто колись навчився добре їздити на велосипеді, вже ніколи не забуде, як це робиться. Майже не відмовляє й семантична пам’ять. Запас засвоєних слів – якщо, звичайно, ним активно користуватися - не те, що не зменшується, а поповнюється з роками. Гірша справа з короткочасним запам’ятовуванням інформації. „Куди я поклав ключ? За чим пішов у кімнату? Де подів гаманець?” – знайомі ситуації, які часто доводять до розпачу”, - каже нейробіолог Бохумського університету Ірене Даум:

„Для мене це одне з найцікавіших питань: розробити такі стратегії, такі методи тренування, які допоможуть людям похилого віку боротися з „побутовими” провалами в пам’яті. Сьогодні науковці переконані, що це цілком реально.”

Дев’яностодворічний Карл-Гайнц Вінтерберґ не радить чекати. Метод, що він ним користувався все своє життя, простий і дуже дієвий:

„Я постійно намагався тримати себе у формі. Наскільки я розумію, головне, аби сумління не заспокоювалося. Мені завжди було соромно сидіти без діла. Я й досі не можу заснути, якщо не прочитаю щось нове, цікаве. А після того, як гашу світло, повторюю текст пісні, що її ми розучували сьогодні в хорі...”

За матеріалами німецької преси