1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Українська культура – між комерцією та злиднями

Україна вже готується приймати в себе наступний конкурс ”Євробачення”. Цю рідкісну можливість привернути до себе увагу європейської громадськості завоювала для своєї держави поп-співачка Руслана. За це вона вже отримала належну нагороду від українського керівництва. Президент Кучма присвоїв їй звання ”Народної артистки України”, а прем”єр-міністр Янукович призначив її своїм радником. Водночас у сф

�рі некомерційного мистецтва і класичної музики українські діячі культури відчайдушно б”ють на сполох. Під загрозою Київська національна музична академія, театральний інститут, цілий ряд інших культурних закладів, на чудові приміщення яких в центрі міста, як то кажуть, зазіхають впливові комерційні структури.

По Києву ходять різноманітні панічні чутки. Будівлю Національної музичної академії, колишньої консерваторії, нібито збираються ставити на капітальний ремонт, вже підшукують альтернативні варіанти на околиці міста, десь на Троєщині, а після ремонту це прекрасне приміщення на розі вулиць Городецького і Хрещатика вже музикантам не віддадуть. Ці побоювання підкріплюються низкою досить неприємних фактів. У лютому цей навчальний заклад на кілька днів було відключено від опалення та електрики. Навчальний процес практично було зірвано, тому що, на відміну від людей, інструменти при температурі нижче нуля не звучать. Вони просто псуються. Одночасно з цим почалася жорстока боротьба за посаду ректора. Музикантам хотіли нав”язати людину, яка жодного відношення до класичної музики не має, а, навпаки, походить з того самого шоубізнесу. Викладачі академії стали стіною і обрали собі ректором справжнього музиканта. Чи вдасться йому відстояти цей флагман класичної музичної освіти України? З таким питанням я звернулася до народного депутата України Леся Танюка, який очолює парламентський комітет з питань культури і духовності:

”Я думаю, що з цих чуток нічого не вийде. Ніхто консерваторію жодним кримінальним чи бізнесовим структурам не віддасть, але я хотів би, щоб слухачі розуміли, що в Києві це – драматична проблема. Так само багато фірм зараз зазіхають на приміщення театрального інституту на Хрещатику, справді золоте. Так само намагаються забрати приміщення Будинку актора на вулиці Ярославів вал, а також кінотеатру ”Кінопанорама” на вулиці Шота Руставелі. Одним словом, все це лягає сьогодні в одну й ту ж структуру. В законі про культуру заборонено перепрофільовувати приміщення, в яких були заклади культури”.

За словами Леся Танюка, цей закон весь час порушується. В Києві, наприклад, вже переприватизовано й перепрофільовано майже десяток кінотеатрів. І цей процес триває:

”Тобто, ця спроба за рахунок культури перескочити в бізнесовий рай є. І я б хотів, щоб міська адміністрація тримала більше цю оборону. Але повторюю: комітет тримає це на порядку денному. Ми вже кілька разів говорили про це з міністерством культури, ми ще раз будемо говорити про це на найближчій колегії міністерства культури. Консерваторія залишиться на своєму місці. Не діло в часи незалежної України викидати її на якусь іншу житлоплощу”.

На тлі тріумфу української поп-музики на міжнародній арені ці консерваторські злидні виглядають ще сумніше. Складається враження, що класичне мистецтво, яке вимагає не лише таланту, а й багаторічної копіткої роботи і численних культурних нашарувань, загнано в глухий кут, звідки йому буде дуже важко вибратися без державної підтримки. Такої думки дотримується й Лесь Танюк:

”Я в принципі теж поділяю цю тривогу, що, справді, в Україні під культурою почали розуміти не стільки культуру й мистецтво, скільки релакс, відпочинок, розслабуху. Цей несмак, який іде зараз в Україну, дуже характерний для провладних наших структур”.

Водночас народний депутат високо оцінює політичне відлуння успіху Руслани:

”Я все ж таки не зменшував би значення для України перемоги нашої співачки. Вона вийшла з дуже цікавою концепцією народної пісні в модернізованому варіанті, що вводить її в сучасну молодіжну ментальність. І мені видається її перемога дуже корисною і знаковою для України”.

”Але я вважаю, що є велика біда в недооцінці нашого класичного мистецтва, в недооцінці мистецтва опери, симфонічних оркестрів. Тут ми все ж таки не маємо потрібної державної підтримки”.

Злиденний стан української класичної музичної культури помітила і зовсім стороння людина - кореспондент німецької газети ”Генераль-Анцайгер” Бернхард Хартманн, який нещодавно побував в Україні:

”Я був у Львові і Києві на концертах Бетховенського оркестру з Бонна. Коли дізнаєшся, скільки заробляє музикант в українському симфонічному оркестрі, то, звичайно, складається враження, що на культурі в Україні заощаджують. Але я не знаю, як виглядають справи з іншими сферами життя, і які там заробітки”.

У Львові, каже журналіст, концерт відбувся в приміщенні театру. І там було помітно, що це не спеціально обладнаний концертний зал. Це, звичайно, впливає й на акустику.

”Вона була дуже ”сухою”, а це становить труднощі особливо для духових інструментів. Але, незважаючи на це, концерт був дуже приємний, тому що цей театр – красивий, старий, зі своєю власною неповторною атмосферою. А те, що звучання не було таким вже ідеальним, тобто, там не можна було б робити запис для компакт-дисків, наприклад, то це вже другорядна річ”.

Акустика у Київській філармонії сподобалася німецькому музичному критику Бернхарду Хартманну значно більше.

”Хоча, звичайно, цей зал - не такий великий, як у деяких європейських містах”.

Проте німецький журналіст захоплено відізвався про українську публіку:

”У мене склалося враження, що українська публіка – дуже компетентна, що вона звикла слухати класичну музику, що вона має звичку до концертів класичної музики. Що мені ще впало в око – це совсім інший віковий склад аудиторії. На Україні я бачив на концертах значно більше молодих людей, ніж, скажімо, в Німеччині”.

Що ж стосується виступу Руслани, то німецький журналіст застеріг від надмірної ейфорії з цього приводу. Він нагадав, що більшість переможців ”Євробачення” знову поринули у безвість. З них не вийшло зірок світового масштабу. Один з рідкісних винятків – це ”АББА”, про яку й досі говорить увесь світ, і яка й досі не втратила своєї популярності:

”Я думаю, що перемога Руслани у фіналі ”Євробачення” була результатом суто комерційних зусиль. Наскільки я знаю, перед конкурсом Руслана здійснила турне по всіх тих країнах, що виставляють оцінки на конкурсі, передовсім – по невеликих країнах, де вона завоювала велику симпатію публіки. Мені видається, що це група, яка має хорошу пісню і добре її виконує на сцені. Інше питання, чи матиме ця група й наступні хороші пісні. Скоріш за все – ні. Але у випадку цієї пісні Руслани добре спрацювала вся комерційна машина. Це певною мірою заслуговує на повагу. У суто музичному плані це, звичайно, не має високої якості. Це глобалізована поп-музика, яку можна почути всюди в світі. Але те, що країни, які не перебувають у фокусі уваги Заходу, отримують шанс заявити про себе, це зовсім непогано. Але, з іншого боку, було б також непогано, якби подібні зусилля докладалися для досягнення успіхів на іншому боці культури, щоб показати світові, яку багату культурну традицію має Україна. Це, на мою думку, значно важливіше, ніж ці, так би мовити, мильні бульбашки”.