1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Україна між Сходом та Заходом: пошук „золотої середини”

Бути чи не бути Україні в ЄС? Цьому питанню, яке цікавить передусім молодь, було присвячено круглий стіл «Молодь про Європу: Україна між Сходом та Заходом», що днями пройшов у Берліні. Учасники - німецькі та українські школярі й студенти, разом із експертами дискутували про нинішню політичну ситуацію в Україні та про своє бачення майбутнього України.

Прапор ЄС

Прапор ЄС

Обговорюючи європейські перспективи України, учасники дискусії не цуралися передусім різких оцінок на адресу головних діючих осіб української політики. Дуже гостро критикували в першу чергу «помаранчевих» лідерів. Приміром, член комітету з питань зовнішньої політики Бундестагу від фракції СДПН Ґерд Вайскірхен, який свого часу дуже симпатизував „помаранчевому” українському керівництву, тепер критикує його за нездатність домовитися:

«Помилкою діючих осіб стало їхнє самолюбування та поступове перетворення політиків на такі собі ікони. Водночас дуже потрібно, щоб ці „ікони” провадили політику, створювали стабільні механізми, наприклад, дієздатну партію. Тепер час і для опозиції, а саме для Блоку Юлії Тимошенко, продемонструвати свою здатність до ефективної політики. Для інших же фігур, приміром для Януковича, нині настав сприятливий момент. Утім він обслуговує інтереси певних груп, а не соціальні інтереси українців. Загалом же шанс для сприятливого розвитку в Україні відкриється тоді, коли політична еліта врешті примириться»,

Цю думку Ґерда Вайскірхена підтримав колишній керівник фонду Фрідріха Еберта в Києві Вінфрід Шнайдер-Детерс. Політичні дії нинішніх українських лідерів він навіть назвав „паталогічними”.

Водночас професор університету Франкфурта-на-Одері, політолог і історик Філіп Тер, переконаний, що за нинішньої політичної конфігурації Україна приречена на багатовекторність. При чому на повсякденному рівні це не завжди погано, вважає вчений:

«Ось Польща тепер відкрита на Захід, однак східні кордони стали щільнішими. Хіба такий варіант вигідний українській економіці? Треба шукати консенсус між різними частинами України, між різними інтересами її населення. Хай це буде не висока політика, а повсякденне життя – хтось їздить на роботу до Польщі, а хтось в Росію. Я думаю, в Україні шукатимуть такої "золотої середини" і, можливо, саме це для країни зовсім непогано».

За нинішніх обставин Європейський союз дивиться на Україну передусім як на надійного транзитера російських нафти та газу, вважає колишня голова німецько-української парламентської групи Єлєна Гоффман. То ж чи не правильніше було б більше зважати на Росію і на те, які пропозиції ЄС до України сприймуть у Москві, запитує вона:

«Ми зацікавлені в стабільності цього регіону навіть із суто економічних причин. Тепер уявімо, що Євросоюз таки наважився взяти Україну до своїх лав уже тепер. Буде це внеском у стабільність регіону чи ні? Ми добре знаємо, як Росія відреагувала б на швидший вступ України до СОТ або на її долучення до НАТО. Так от я питаю – чи потрібно нам зважати на реакцію Росії, якщо ми зацікавлені в стабільності?»

У відповідь на це неоднозначне питання професор Філіп Тер зауважив, що політика європейців за принципом «спитати в Росії дозволу на зближення з Україною» була б не тільки дивною, але й неправильною:

«Імперіалізм по своїй суті нестабільний, це я вам кажу як історик. Неоімперіалізм – так само. Звичайно, є тісний зв’язок між Росією та Україною. Однак наразі це, по суті, партнерські відносини із колоніальними ознаками, на що, відповідно, є негативна реакція української еліти».

Щодо перспективи вступу України до Євросоюзу, то депутат Бундестагу Ґерд Вайскірхен запропонував українським єврооптимістам брати приклад з Хорватії, яка для набуття членства в ЄС активно самотужки проводить реформи. Створіть самі міцний фундамент, радить політик, і тоді через 10-15 років вже у Євросоюзі змушені будуть спитати: А чому це Україна ще досі не в ЄС? Щоправда, не всі експерти й політики, які брали участь у дискусії, схвально поставилися до такої пропозиції. Аргументували вони тим, що невідомо, наскільки відповідали б критеріям ЄС сьогоднішні Польща чи Словаччина, якби свого часу їм не відкрили чітку перспективу вступу до Європейського союзу й не надали статус кандидатів на вступ.