1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Тропіки крейдяного періоду: планета вже була парником

„Ми не могли дочекатися літа, але тепер – ліпше б воно швидше минуло”. Якщо вже спека дошкуляє німцям, які зазвичай кажуть, що сонця забагато не буває, то з погодою справді щось коїться.

default

У середині липня в багатьох німецьких містах –майже плюс 40 у затінку. А попереду ще серпень – місяць, коли 2003-го в Західній Європі стовпчики термометрів підіймалися й вище 40 градусів за Цельсієм і тижнями не опускалися вдень нижче 30-ох. Тисячі людей загинули, сонце випалило значну частину врожаїв, у Середземномор’ї не вщухали лісові пожежі.. Якщо все це лише перші ознаки потепління клімату, то до чого нам треба готуватися за десятиліття та століття? Відповідь на це запитання шукають фахівці різних галузей науки, і, як це завжди буває, коли йдеться про майбутнє, дуже корисним виявляється погляд у минуле. Співробітник університету міста Бохум, професор геології Юрґен Муттерлозе:

„У крейдяному періоді, тобто, 94-95 мільйонів років тому, наша планета нагадувала парник: концентрація двоокису вуглецю в атмосфері була далеко більша, повітряні та водні маси циркулювали зовсім по-іншому. На земній кулі практично існувала одна кліматична зона – тропіки. Це й може бути той світ, до якого ми сьогодні наближаємося. І що більше викидів СО2 спричинятиме людство, то вірогідність саме такого розвитку зростає.”

... Море тут було від 100 до 200 метрів завглибшки. Улітку воно прогрівалося до 35-ти градусів, узимку охолоджувалося до 27-и. Навіть у відкритому океані на кілометровій глибині температура не падала нижче 15-ох градусів. Дев’яносто мільйонів років тому більша частина Європи ще не була суходолом. У мілких морях водилася безліч молюсків: гребінці, устриці, іноцерамуси, численні схожі на кальмарів головоногі. Надзвичайно теплі води кишіли черепахами, акулами, крокодилами, плезіозаврами, величезними хижими ящурами...

Неподалік від німецького міста Білефельд геологи нещодавно знайшли у відкладах вапняків скам’янілі рештки одразу сотень представників багатої мезозойської фауни. Юрґен Муттерлозе:

„Ця мушля, наприклад, належить до роду іноцерамусів. У середній крейдяний період вона була дуже поширена в європейських морях. Панцирні молюски сягали в діаметрі одного метра й швидко росли. Для кліматологів це надзвичайно цінний дослідний матеріал.”

Товстий панцир мушлі в лабораторії обережно розпилюють на пластини до одного міліметра завтовшки. Проби з кожної подрібнюють, нагрівають та обробляють фосфорною кислотою. При цьому вивільняється двоокис вуглецю, що його молюск увібрав з води, коли „будував” свою домівку. За допомогою мас-спектрометра, приладу, який визначає точну масу виділених атомів вуглецю та кисню, науковці отримують необхідні для подальших розрахунків дані. Геолог Ульрике Шульте:

„Ми можемо встановити, в якому середовищі жили мушлі, як коливалася температура води в стародавніх морях. У іноцерамуса панцир виростав на кілька сантиметрів щороку. Завдяки цьому ми знаємо, наскільки в крейдяному періоді зимові температури відрізнялися від літніх. Іноді у вапняку зустрічаються молюски, які дозволяють вирахувати навіть тижневі температурні перепади.”

...Причиною потепління стали численні виверження вулканів. Через те, що злами земної кори відбувалися переважно в океані, атмосфера планети перенасичувалася водяною парою та двоокисом вуглецю. Іще ніколи на Землі не було так спекотно. Тропічні дерева росли навіть на Шпіцбергені. На полюсах температура сягала 20-ох градусів за Цельсієм...

І так - приблизно два мільйони років. Потім клімат поступово почав ставати помірнішим. Цей процес тривав іще довше. Деякі науковці вважають, що сьогодні планета знову перебуває на порозі чергової парникової фази, й негативна роль людини в цьому природному циклі значно перебільшена. „Існують і прямо протилежні думки,” - каже професор Юрґен Муттерлозе:

„Умови, які панували за крейдяного періоду, - один із можливих сценаріїв майбутнього, й виключати його було б помилкою. Дані щодо промислових викидів СО2 почали документувати від 1850-го року. З геоісторичного погляду, минуло замало часу для того, аби робити науково обґрунтовані прогнози. Як сказав один із моїх колег: природа - це дикий звір, якого не варто зайвий раз дратувати. Спричинені людиною парникові гази можуть значно пришвидшити часи, коли полюси планети знову опиняться без льоду.”

За матеріалами німецької преси