1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Трансплантація: скільки я коштуватиму після смерті?..

„Мозок мертвий”, - установили незалежно один від одного реаніматолог та анестезіолог. Заради об’єктивності діагнозу їх навмисне викликали з різних відділів університетської клініки Ґеттинґена. З цього моменту тіло Фолькера Вебермана перетворилося на труп.

default

Хоча підключені до апарату штучної вентиляції легені дихають, а серце б’ється так само, як і кілька хвилин тому, коли 58-річний чоловік іще вважався живим. До операційного столу квапляться чотири хірурги та три асистенти. Найважливіше тепер - швидкість та злагодженість рухів, аби не заважати колегам. Першим до роботи береться кардіолог. Лазерний промінь розтинає грудинні м’язи. Передусім треба визначитися з серцем. Можна його використати цілком, чи лише частково? Доцент кафедри серцево-судинної хірургії Онке Теббен:

„Якщо серце придатне для трансплантації, якщо цей орган іще можна пересадити якійсь хворій людині, то ніхто не стане вилучати окремі частини. Це заборонено законом. Але жодному фахівцеві й так не спало б на думку руйнувати такий безцінний трансплантат.”

Серце Фолькера Вебермана для пересадки не підходить. „Заслабке”, - каже кардіолог. Однак урятувати життя, й не одному хворому, воно ще може. Філігранна операція - й у пластиковий контейнер із живильним розчином обережно кладуть навколосерцеву сумку – перикард та два клапани, кожен усього кілька сантиметрів завбільшки. Перед тим, як помістити останні в банк донорських тканин, лікарі повинні переконатися, що немолоді серцеві заслінки ще добре працюють як вентиль. Якщо це так, то в замороженому стані їм довго перебувати не доведеться. З двадцятьох тисяч операцій із заміни клапанів, які щороку здійснюють у Німеччині, донорського матеріалу вистачає лише на трьохсот пацієнтів. Решті хворих уживляють протези. Однак, попри всі досягнення медицини, вони все ж таки поступаються за якістю. Дітерові Добранцу пощастило:

„Через дефект у заслінці аорти кров почала витікати назад, тому обидві камери значно збільшилися в розмірі. Серце не могло більше справно виконувати свою функцію насосу, й в організмі почала збиратися вода. Головним чином - у легенях. Навіть лежачи, я не міг вільно дихати. А до хвороби активно займався спортом, щоранку бігав, брав участь у марафонах... Чотири місяці перед трансплантацією я існував лише завдяки медикаментам. Чесно кажучи, до останньої хвилини не вірилося, що мені дістанеться донорський клапан, що колись я ще стану повноцінною людиною...”

Торік у Німеччині було пересаджено 396 сердець, 260 легенів, майже 900 печінок, понад дві тисячі нирок. Черга в „листку очікування” скоротилася ще на тисячу пацієнтів, яким допомога, на жаль, більше не потрібна. У центральному трансплантаційному реєстрі нині налічується одинадцять з половиною тисяч хворих. На печінку доводиться чекати в середньому понад рік, на нирку – майже п’ять. За кількістю пожертвуваних органів, Німеччина посідає 15 місце в Європі. 9 з 10-х опитуваних німців заявляють, що морально готові до такого кроку, але посвідчення донора - документ, який у випадку нещастя дає лікарям можливість негайно діяти - має лише 1 із 10-х громадян. В Іспанії, наприклад, на мільйон мешканців припадає понад 30 донорів, в Австрії – 25. Бо в цих країнах законодавці віддали перевагу так званій „презумпції згоди”. Це означає, що кожен громадянин стає потенційним донором з моменту народження. Лише той, хто не хоче, аби після смерті медики „копирсалися” в його тілі, має повідомити про це державу. Чимало українських експертів уважає саме таку систему найдоцільнішою. „Причиною того, що в Україні здійснюють дедалі менше операцій з пересадження органів, є не лише брак коштів. У нас досі не існує ані карток донора, ані продуманого законодавства, - кажуть фахівці. – Цей галузі медичної науки загрожує занепад.” І це в країні, де, власне, розпочалася ера клінічної трансплантології: 1933-го року в Харкові професор Юрій Вороний уперше пересадив нирку, набагато випередивши колег з інших країн світу, які наважилися на такі операції в 50-60-х роках минулого століття.

В операційній залі ґетинґенської клініки хірургів поменшало. Кардіологи завершили свою роботу. Над тілом упродовж наступних п’ятьох годин працюватимуть фахівці, що видалятимуть печінку, легені, підшлункову залозу, інші органи, а також певні судини, м’язи, сухожилля, хрящі, кістковий матеріал... Покійний Фолькер Вебер виявив бажання стати мультидонором. У його посвідченні зазначається, що лікарі можуть розпоряджатися всіма без винятку органами та тканинами. З поступом медицини тіла донорів дедалі більше перетворюються на своєрідний склад запасних частин. Щороку здійснюється понад 100 000 так званих „дрібних„ трансплантацій залоз, вен, рогівок, слухових кісточок тощо. „Отримати для хворого нову білкову оболонку ока особливо складно,” - каже офтальмолог Лутц Бломберг:

„Пацієнти набагато легше погоджуються пожертвувати нирку чи якийсь інший внутрішній орган, аніж рогівку. Дуже рідко йдуть на це й родичі покійного. Очі сприймаються як те, що обов’язково має належати людині й після смерті. Для окулістів це величезна проблема. У Німеччині щороку понад шість тисяч хворих потребують трансплантації рогівок. Спроби пересадити штучні або від тварин поки що завершувалися невдачею.”

В Євросоюзі трансплантація органів – чітко врегульований, централізований та контрольований процес. „Дрібний” трансплантаційний матеріал німецькі клініки досі могли залишати собі й застосовувати на власний розсуд. Не в останню чергу завдяки цьому автомеханік Карл Пфертнер знову працює й бачить світ у цілій його красі:

„Так, це нова рогівка. Стару вилучили. По суту, я отримав нове око. Якби не якийсь невідомий мені місцевий донор, ходив би вже зі скляним. Я намагаюся не думати про те, що своїм щастям зобов’язаний чиїсь смерті. У мене не було іншого виходу. Я поклався на лікарів.”

Багато німецьких трансплантологів, однак, побоюються, що незабаром їхні можливості ставатимуть дедалі обмеженішими. Рогівки, так само, як і серцеві клапани або хрящі, за ухваленим улітку проектом закону, вважатимуться трансплантаційним матеріалом, який певною мірою прирівнюватиметься до ліків. „З одного боку, це позитивний момент, бо нарешті будуть запроваджені єдині загальнонаціональні норми, - каже Мартін Бергель, член громадської Спілки трансплантації тканин. - Але з другого – ліками, як відомо, торгують”:

„Комерціалізація перетвориться, певне, на дуже велику проблему”, -

Нині в Німеччині донорство є винятково доброчинним. Ніхто не має права жертвувати частини свого тіла або трупа родичів заради отримання прибутку. Але ні для кого не таємниця, що, зокрема, кісткові тканини - цінна сировина не тільки для медицини, а й для фармацевтичної промисловості. „Тому в новому законі зроблена спроба відновити справедливість, тобто, категорично не виключати можливість певної компенсації донорам,” - каже Мартін Бергель:

„У такому разі рідні покійного теж незабаром запитуватимуть: а чому це я не отримую грошей за дозвіл на комерційну експлуатацію тіла найближчої мені людини?”

За підрахунками одного з німецьких економістів, експерта в галузі медицини, вартість тіла небіжчика становить сьогодні в середньому 250 000 євро, за умов, якщо всі матеріали будуть оптимально використані. Як і численні інші закони в Німеччині, трансплантаційний базувався досі на вченні філософа Еммануїла Канта, який уважав, що використовувати тіло заради чогось іншого, крім збереження власного здоров’я, є приниженням людської гідності. Продавати органи, як і раніше, в майбутньому заборонятиметься, але якщо це буде не ціле серце, а всього лише клапан...

За матеріалами німецької преси