1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Трактором по скарбницях скіфів

На тлі бурхливих політичних дискусій в Україні майже непомітно зникає культурна спадщина. Так на Дніпропетровщині на сьогодні знищено більшу частину знаменитих скіфських курганів. Ці унікальні пам”ятки древньої історії роздали селянам у ході земельної реформи.

На розкопках

На розкопках

Україні зараз не до археології. Суспільство більше цікавлять реприватизація, бензинова криза й підготовка до парламентських виборів, ніж, наприклад, руйнування курганів. На півдні України цих невеликих пагорбів, у яких древні цивілізації ховали померлих, особливо багато. Лише на Дніпропетровщині число курганів донедавна вимірювалося тисячами. Більшість із них належать скіфам, чиї племена жили за кілька віків до нашої ери на величезній території від Сибіру до Карпат. Археологам південноукраїнські кургани відомі давно, але розкопки тривають досі. Як кажуть експерти, на вивчення одного великого кургану може піти цілий сезон, тобто два-три літніх місяці. У могилах досі знаходять унікальні речі – частини одягу, зброю, посуд і навіть коштовні вироби із золота.

Але на Дніпропетровщині більшу частину таких скарбів може бути втрачено. На початку ХХІ-го століття, простоявши не одну тисячу років, витримавши безліч воєн і природних катаклізмів, скіфські могильники стають жертвою земельної реформи в Україні. Розповідає Олена Усенко:

”Ще 5 років тому Дніпропетровщина могла похвалитися найбільшою в Україні кількістю курганів. Скіфські, сарматські та навіть ще давніші – кам”яного та бронзового віків – всі кургани мають бути відмічені спеціальними знаками і за законом ця земля є державною власністю. Проте цього виявилось недостатнім для того, щоб зберегти їх від знищення. За словами директора Центру охорони історичних пам”яток Лідії Голубчик, на сьогодні з 7,5 тисяч нарахованих вченими на Дніпропетровщині курганів 90 відсотків вже втрачено. Знаходячись посеред полів, які підлягали розпаюванню згідно з земельною реформою, кургани були включені в селянські паї та зрівняні із землею.

Бити на сполох історики та археологи почали ще на початку розпаювання. Їхні вимоги включати до комісій з розподілу землі фахівців-істориків були враховані лише тоді, коли розпаювання було майже закінчено. Звернення до судів, прокуратури, фонду земельних ресурсів та десятка інших інстанцій не принесли жодного результату, – стверджує Лідія Голубчик. Сільські голови та місцеві землевпорядники у відповідь демонстрували карти, на яких не було позначено жодної археологічної пам”ятки. Археологи вважають, що це було зроблено навмисне, щоб не ускладнювати роботу комісій з розпаювання необхідністю оминати кургани. Центр охорони пам”яток навіть повідомив про це прокуратуру, проте довести навмисну підробку не вдалося. Та навіть якщо б і вдалося – відповідальність за знищення історичної пам”ятки лише невеликий адміністративний штраф.

Щоправда, проти кількох чиновників таки порушували кримінальні справи. Їм закидали недбалість, проте не за знищення пам”яток, а за розпаювання земель, які є державною власністю, каже завідувач відділом нагляду за дотриманням законодавства Дніпропетровської обласної прокуратури Геннадій Петер. Проте покарано нікого не було.

Експерти-археологи не змогли дати достеменну відповідь про вартість втрачених історичних цінностей. Доктор історичних наук, археолог Ірина Коваленко каже, що спроби зробити це заздалегідь приречені на провал. Якщо рахувати збитки згідно з формулою, передбаченою законодавством, то курган заввишки півтора метри коштує приблизно 200 тисяч гривень. Проте це зовсім не враховує вартості знахідок, які могли б бути зроблені під час розкопок кургану. Ці знахідки – безцінні. Директор Дніпропетровського історичного музею Надія Капустіна розповідає, що іноді селяни самі приносять сюди різні предмети, які їм трапляються під час польових робіт на місці, де був курган. Проте для істориків вони цінності вже не мають, бо вилучені з так званого культурного шару і не дають можливості робити наукові висновки.

Відповідальність за зникнення унікальних пам”яток історики частково покладають і на себе – надто повільно йдуть розкопки. Через надто мале фінансування працюють лише декілька археологічних експедицій, тоді як раніше їхня кількість рахувалась десятками. Шукачі металу знищують спеціальні позначки, на їхнє відновлення грошей також немає. За цих умов, кажуть експерти сподіватись залишається лише на добру волю селян, які, маючи на дільниці курган, попереджали б про це відповідні служби та оминали б його при польових роботах. Проте, скаржиться директор центру охорони пам”яток Лідія Голубчик, рівень освіти та загальної культури селян та навіть чиновників настільки низький, що про це годі й говорити. Кілька днів тому своїми думками щодо втрати найціннішої історичної спадщини поділився й голова дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів Володимир Фененко. На прес-конференцій він заявив, що не бачить провини своїх співробітників в тому, що кургани були розпайовані. Головною причиною їхнього знищення цей чиновник називає розповсюдження амброзії, якою заростають кургани, якщо їх не орати”.

Тим часом західні археологи не приховують суму, коли чують про те, що відбувається в Дніпропетровській області України. Один з них – співробітник відділу Євразії Німецького інституту археології, кандидат наук Інґо Мотценбекер. Він добре знає Україну, сам був на розкопках на Черкащині. Якщо справді зрівняли з землею кілька тисяч курганів, каже Мотценбекер, то це цілком можна назвати ”археологічною катастрофою”:

”Ці кургани охоплюють період у 5-6 тисяч років. Це дуже важливі культурні реліквії мідного, бронзового та залізного віків аж до раннього середньовіччя. Кожна зруйнована могила втрачена для науки.”

Як і українські колеги, Мотценбекер звертає увагу на важливість збереження археологічних знахідок у недоторканному вигляді. На практиці це означає, що як і де лежать, скажімо, глечики, важливіше, ніж самі ці знахідки.

Усі кургани однаково цінні, каже Мотценбекер. І той факт, що у інших регіонах на півдні України ще залишилось чимало древніх пагорбів, теж нічого не міняє. Адже треба враховувати, що всі вони представляють різні епохи. Кілька тисяч курганів за кілька тисяч років – не так уже й багато.

На жаль, каже Інґо Мотценбекер, знищення культурних пам”яток – не рідкість для сучасного світу. Але вченого вражають українські масштаби. Руйнування тисяч історичних пам”яток – це занадто, а у Німеччині такого

не може бути взагалі, стверджує археолог і наводить такий приклад:

”На початку 1990-х років після об”єднання Німеччини у федеральній землі Бранденбург почалося велике будівництво навколо Берліна. Будували великі супермаркети, адміністративні будівлі й таке інше. Але перед будівельнками там побували археологи, все що було знайдено, було задокументовано. Лише потім почалося будівництво”.

Ясно, що й німці не без гріха. Окремі випадки, коли руйнуються важливі для археологів місця трапляються, але за це притягають до відповідальності, розповів Інґо Мотценбекер з Німецького археологічного інституту в Берліні.

Інститут існує вже понад 170 років і має репутацію в науковому світі. Якщо вже в Україні така скрутна ситуація, чи могли б німці допомогти грошима чи людьми? Наприклад, відрядити на Дніпропетровщину кілька експедицій, щоб врятувати скарби в тих курганах, які бульдозером ще не зрівняли з землею? Інґо Мотценбекер каже, що це навряд чи можливо, навіть якщо буде бажання. З одного боку, Німецький інститут археології – це державна установа, а Німеччина зараз переживає економічний занепад і грошей на культуру бракує. З іншого, інститут працює в глобальних масштабах, займається розкопками та науковою діяльністю на всіх континетах, тому для масованої роботи в Україні бракуватиме ресурсів.

Допомога берлінського інституту Україні відбувається в іншій площині. Це переклади й видання робіт українських вчених німецькою мовою, запрошення до Німеччини на конференції, семінари чи на роботу в архівах. Зрештою, деякі німецькі вчені й зараз працюють на розкопках в Україні. Але рятувати чи нищити дніпропетровські кургани чи щось інше – це справа виключно самих українців, - зауважує Мотценбекер:

”Ідеться про національну культурну спадщину українського народу. Кургани мають цінність не тільки для вузького кола науковців, а й для всього народу, для нації, яка має свою історію. Йдеться також не тільки про Україну. Саме ці території на північ від Чорного моря за останні сім тисяч років відіграли дуже важливу роль в історії людства”.

Те, що кургани й досі ховають чимало таємниць, показав досвід голови Німецького інституту археології Германна Патцінґера. Кілька років тому він брав участь у розкопках одного великого кургану в Росії. Вважалося, що він пограбований, а насправді там був справжній скарб: золоті прикраси скіфів.

”Археологія означає, що є певні припущення, що може бути там-то й там-то, але майже завжди гарантований сюрприз. Що саме лежить у землі точно не знає ніхто, тому ми повинні копати й копати далі”.