1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Тортури в Україні: „в міліції б’ють трохи менше, ніж раніше”

20 років тому почала діяти Конвенція ООН проти тортур. Україна належить до 144 держав, які її підписали. Однак це ще не означає, що тортури в Україні можна вважати викорененими.

default

Право людини на життя й повагу до її гідності гарантує Конституція України. Згідно з цим, ніхто не може бути підданий тортурам чи жорстокому, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню. І гарантувати це має держава. Утім, з року в рік у річному звіті правозахисної організації Amnesty International „Міжнародна Амністія” Україні закидають використання тортур та жорстокого поводження, передусім з в’язнями та затриманими правоохоронними органами.

За увесь час існування незалежної української держави лише одну справу про тортури було доведено до суду й покарано винних. Це була так звана „справа Мозоли”, коли невинну людину правоохоронці заарештували за звинуваченням у вбивстві цілої сім‘ї в селі Братковичі на Львівщині. Юрій Мозола загинув внаслідок тортур, за допомогою яких правоохоронці намагалися вибити з нього зізнання в злочині, якого він не скоїв. Завдяки втручанню „Міжнародної Амністії” ця справа набула широкого розголосу, її було доведено до суду, й сімох винних у смерті Мозоли засуджено до різних термінів ув’язнення.

І сьогодні „Міжнародна Амністія” не приховує свого обрання занадто повільними реформами в середовищі українських правоохоронних органів. Як каже Наталка Дульнєєва, представниця її львівської групи.

„Єдиним кроком, яке МВС здійснило для подолання явища тортур та жорстокого поводження із затриманими був наказ від квітня 2006 року, згідно з яким усім затриманим мали повідомляти їхні права. Проте міліція так і не отримала конкретних інструкцій, як практично слід виконувати даний наказ”.

За словами Наталки Дульнєєвої, контролювати умови утримання в’язнів в Україні, дуже складно:

„Державний департамент з виконання покарань є однією з найбільш закритих структур як для журналістів, так і для громадських організацій. Досить часто саме через жорстоке поводження з ув’язненими в українських в’язницях спалахують бунти”.

Українці не звикли користуватися послугами адвоката

Адвокат Олег Мисик розповів досить свіжу історію, про те, як один з його клієнтів під час перебування в слідчому ізоляторі був побитий працівниками міліції. Під тиском і тортурами він написав зізнання в скоєнні злочину. Згодом же вдалося беззаперечно довести, що затриманий у момент злочину перебував за 100 кілометрів від місця його скоєння.

Олег Мисик вбачає велику проблему зокрема в тому, що пересічна людина в Україні не призвичаїлася мати справу з адвокатом:

„У нас задекларовано право на захист. Утім, запитайте будь-якого українця, чи має він телефон юриста? Ні. Як правило все насильство в міліції відбувається з восьмої години вечора до ранку наступного дня. І саме в цей час більшість людей під тиском пише явку з повинною, визнання, на яких у подальшому будується справа”.

Навіть російське законодавство у питанні права на захист є набагато досконалішим за українське, каже Олег Мисик. В українському карно-процесуальному кодексі записано, що особа може відмовитися від захисника. У російському кодексі це записано теж, але разом з тим зазначено: свідчення підслідної особи, отримані без присутності адвоката можуть використовуватися судом лише в тому випадку, коли ця особа підтверджує їх на лаві підсудних. Якщо ж вона відмовляється, то цей документ нічого не вартує.

В українському законодавстві такого застереження не зроблено, каже Олег Мисик і пояснює наслідки:

„Міліція приймає відмову від захисника і користується цим. Жоден суд в Україні не вірить, що всі зізнання, зроблені без адвоката, були вибиті силою. А людина була кілька днів ізольована від суспільства, у неї вилучили мобільний телефон. Найняти адвоката не було ні найменшої можливості. І, на жаль, цих питань ніхто не з’ясовує”.

Позитивні зміни є

Утім, позитивні зрушення у відносинах між правоохоронцями й громадськістю потроху відбуваються. Так у листопаді минулого року на Львівщині було створено Громадську раду при УМВСУ у Львівській області. Як зазначив її голова Тарас Гаталяк, контролю за діями правоохоронців у Громадській раді створено мобільні групи:

„Ми маємо право доступу до чергових частин райвідділів, в ізолятори тимчасового утримання. На жаль, під час наших виїздів були зафіксовані випадки зловживань з боку правоохоронців. Ми ці випадки зафіксували у своїх письмових звітах і надіслали до МВС”.

На замовлення Громадської ради було проведено соцопитування про ставлення громадян до діяльності правоохоронних органів, каже Тарас Гаталяк:

„2,3% респондентів стали жертвами побоїв з боку працівників міліції за минулий рік. 4,4% опитаних зізналися, що ставали жертвами насильства з боку працівників міліції раніше. Хочу зазначити, що є позитивна тенденція у порівнянні з опитуванням, проведеним 2003 року. Тоді показники відповідно: 4,4 % і 6,2%. Тобто в міліції б’ють трішки менше, ніж це було раніше”.

Ситуація із застосуванням тортур в Україні має тенденцію до позитивних змін. Про це днями заявили кілька українських правозахисних організацій. Утім, про викорінення проблеми говорити зарано. Передусім тому, що останніми роками практично жодна справа про застосування тортур не дійшла до суду.