1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Тонно-кілометри й голод у Нігері: екологічно справедливе майбутнє

„Не дай Боже, щоб Індія колись стала на шлях індустріалізації так, як це робиться на Заході,” - застерігав Магатма Ґанді 1928-го року. Якщо колонія з її трьохсот мільйонним населенням захоче наслідувати приклад британців і теж почне будувати свій добробут за рахунок інших, то, пише Ґанді, „земна куля невдовзі матиме вигляд поля, на якому побували хмари сарани”.

default

За 77 років це застереження дедалі більше нагадує пророцтво. Понад два мільярди людей мешкають сьогодні в Індії та Китаї – двох країнах, які рішуче налаштовані принаймні наздогнати промислово розвинений Захід. Чимало екологів уважає, однак, що цієї мети вони не досягнуть ніколи. З тієї причини, що запаси природних енергоносіїв та резерви атмосфери як сховища парникових газів вичерпаються набагато раніше. Стрімке зростання цін на нафту та газ, збільшення площ пустель, плюндрування багатств океану – усе це перші ознаки того, що в світі розпочинається битва за останні ресурси та хаос глобального потепління.

„Настав час зняти окуляри, крізь які ми дивилися на глобальні конфлікти, як на протистояння між заможною Північчю та бідним Півднем, переможцями та переможеними. Із швидкістю, від якої забиває подих, у нас на очах виростають дві нові економічні наддержави - Індія та Китай. Вони вже є впливовими гравцями на політичній арені, вони диктують свої умови світовій торгівлі, але проблема в тому, що їхнє економічне піднесення перетворюється на загрозу для подальшого сталого розвитку планети. Від індійців та китайців бідність відступає, але як це відіб”ється на найбідніших країнах „третього світу”?..” –

розмірковує Дирк Месер, директор німецького Інституту відносин із розвитковими країнами. Фактично, людство поділилося на два класи, кажуть експерти: на клас споживачів та мільярди тих, хто до нього не належить. Що більше природних багатств експлуатують перші, то менше шансів залишається в других колись теж покінчити з хронічною бідністю. „Кінцеві ресурси та глобальна справедливість” – так назвав своє дослідження відомий Вуппертальський інститут клімату, довкілля та енергії. Німецькі науковці намагалися простежити механізми сучасного „глобального апартеїду”, за якого чверть населення планети розпоряджається двома третинами всіх її природних ресурсів. Так, зокрема, 15 країн-членів „старого” Євросоюзу через імпорт сільськогосподарської продукції та кормів використовують 43 мільйони гектарів земель поза межами Європи. І не лише земель. Вольфґанґ Закс, один із головних авторів дослідження:

„Ми знаємо, що нафта є дуже показовим прикладом, коли йдеться про суперечки навколо розподілу ресурсів. Насправді для таких конфліктів існує чимало приводів, але вони не так помітні. Узяти хоч би воду. На інтенсивне сільське господарство загалом іде понад 70% усіх запасів прісної води на Землі. Особливо багато її потрібно для промислового тваринництва. Закуповуючи м”ясо, городину, зернові та іншу сільськогосподарську продукцію, ми імпортуємо до Європи величезну кількість води, а, отже, вичерпуємо її резерви в інших регіонах світу.”

Ще кілька десятиліть тому частка „віртуальної води” в загальному світовому експорті становила 200 кубічних кілометрів. Сьогодні цей показник збільшився до 1.200, тобто, в шість разів. Те, що через це врожаї в посушливих регіонах стають дедалі мізернішими, представників класу споживачів не дуже обходить. У їхніх домівках, як і раніше, з кранів справно тече вода, й асортимент продуктів харчування в магазинах не біднішає. „Немає в Ефіопії, доставимо з Колумбії” - одне з гасел епохи глобалізації. Із зростанням транспортних потоків збільшується ще один віртуальний показник, який завдає атмосфері величезної реальної шкоди. Мартин Фритц інформує:

„Тунець із Чилі, яловичина з Америки, паприка з Голландії. Більша частина продуктів, що опиняються на столах японців, долає дуже довгі відстані. Навіть місцеві вироби не становлять винятку. У супермаркетах північного острова Хоккайдо продають салат, який вирощують за три тисячі кілометрів на південному острові Кюсю. З провінції Мацусака особливо смачне м”ясо вигодованих на пивних дріжджах бичків доставляють у магазини цілої країні. „За всю історію людства ніхто не мав таких екстравагантних звичок щодо їжі, як сучасні японці, - каже депутат парламенту від Демократичної партії Такаші Шиногада. – Тому в Японії продукти харчування мають найвищий у світі показник тонно-кілометрів: 900 мільярдів на рік!”:

„Раніше японці сповідували філософію: „викидати щось – шкода”. Але після війни населенню почали пояснювати, що треба купувати й купувати, бо так ліпше для економіки. Це стало ледь не обов”язком справжнього громадянина. І не просто купувати, а керуючися принципом: „те, що для інших найкраще, для нас звичайне ”.

60% харчових продуктів Японія імпортує. Більше, ніж будь-яка інша промислово розвинена країна. Тонно-кілометри обертаються для атмосфери величезною кількістю викидів парникового газу СО2. На апетиті мешканців країни, де народився Кіотський протокол із захисту клімату, це не позначається негативно. Коли два японці зустрічаються, вони спочатку обмінюються кількома реченнями про погоду, а потім одразу починають говорити про їжу. „Смачно”, „йоші” – найулюбленіше та найуживаніше японське слово. Кулінарний перфекціонізм має, однак, зворотний бік. Майже чверть усіх харчових калорій, що їх продають ресторани та супермаркети, опиняється щороку на смітниках: їжа загальною вартістю в 81 мільярд євро.”

За даними організації „Хліб для світу”, сьогодні 850 мільйонів людей на планеті недоїдають. Гуманітарним катастрофам часто передують природні катаклізми, що їх екологи відносять на рахунок загального потепління клімату. Крики на допомогу з Нігеру, другої найбіднішої країни світу. Ґоттфрид Боль повідомляє:

„Нинішню ситуацію в Нігері інакше, як замовчаною катастрофою, не назвеш. Світ про нас забув, - каже єпископ Амбруаз Ведрауго. – Майже 4-ом мільйонам нігерійців загрожує голодна смерть. Бідні родини по два-три дні не мають і крихітки в роті.” Парафія Мараді лежить у самому центрі кризового регіону. Селяни, розповідає єпископ, уже давно з”їли зерно, яке призначалося для засіву, й тепер у розпачі кидають свої домівки:

„Вони тягнуть за собою своє останнє збіжжя 15-20 кілометрів, сподіваючися знайти порятунок у найближчому місті. Але там теж немає чого їсти.”

Головною причиною трагедії стала тривала торішня минулорічна посуха. Поля в напівпустелі Сахель можна обробляти лише впродовж 3-4-ох місяців на рік. Ті ж культури, що дивом зійшли, згодом повністю знищили хмари сарани. Уже в грудні 2004-го міжнародні благодійні організації попереджали, що через погодні умови в центральному Нігері склалася надзвичайна ситуація, але напередодні виборів уряд у Ніамеї уважав за краще про кризу не згадувати. По допомогу до ООН звернулися лише в травні. За місяць про голод у Нігері та Малі стала ширше повідомляти західна преса. Але обіцяну суму в 16-ть мільйонів доларів світова спільнота повністю не зібрала й досі. Амбруаз Ведрауго:

„Мабуть, потрібна надзвичайна катастрофа на зразок останнього цунамі. Тоді Нігер стали б показувати в усіх новинах, і невдовзі до нас поквапилися б літаки з гуманітарною допомогою. А що ж екстраординарного в тому, що в якійсь там пустелі трапилася посуха? До цього світ уже давно звик.”

„Земля має достатньо, щоб задовольнити потреби всіх людей, але не людську жадібність”, – писав Магатма Ґанді. Цього висновку доходять і фахівці Вуппертальського інституту клімату, довкілля та енергії в своєму дослідженні, яке має ще одну назву: „Fair Future” – „Чесне майбутнє”.