″Ти мені подобаєшся. Давай дружити!″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 05.11.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

"Ти мені подобаєшся. Давай дружити!"

Послання, що на уроках сотнями передаються школярами на уривках зошитів чи блокнотів, потрапили до музею у Франкфурті.

"Я кохаю Удо", "Ніко, ти дуже симпатичний" або класичне "Ти мені подобаєшся. Давай дружити!" - такі любовні записочки найчастіше пишуть один одному школярі. Протягом чотирьох десятиліть їх збирав вчитель математики з Нюрнберга Ґюнтер Гессенауер. Початок своїй колекції тоді ще молодий вчитель поклав під час прибирання класу після уроків: "Я хотів позбирати папірці, що залишились після учнів, і побачив записки з оригінальними висловлюваннями". Тоді, у 1968 році, вчитель математики подумав, що з цього може вийти "щось дуже миле".

Я - після математики

"Я - після математики"

Екзистенційна форма комунікації

З того часу Гессенауер зібрав дві з половиною тисячі таких записочок. Кілька років тому він передав їх в Університет Ерлангена-Нюрнберга у музей шкільних історій. Для його керівника Маттіаса Реша це надзвичайний скарб, оскільки така форма спонтанної, безпосередньої комунікації між підлітками до цього часу практично не досліджувалась. "Що це за мова? Чому школярі пишуть ці записочки, незважаючи на заборону? Цього ми ще не знаємо, але нам відомо, що такий вид обміну думками є екзистенційно важливим для учнів". На сьогодні дві з половиною тисячі записок школярів не тільки архівовані, але й відсортовані та класифіковані за такими темами, як кохання/стосунки, політика, кумири, школа/навчання та мрії.

Спогади про власні шкільні роки

Точно так систематизована і виставка у Франкфуртському музеї комунікацій. Приміщення, де розташована експозиція, нагадує шкільний клас з великою дошкою посередині та столами, на яких за темами розкладені шкільні записочки. Експонати відомі кожному відвідувачеві ще з часу власного навчання у школі. "У нашому класі переважно писали дівчата, - пригадує чоловік років п´ятдесяти, - хлопці були надто ліниві для цього". Жінка, яка нині й сама працює вчителькою, пригадує: "Я завжди переписувалась з моєю найкращою подругою. Переважно ми домовлялись про зустрічі після школи та про те, що робитимемо разом".

Я - потвора!! Я і тільки я!

"Я - потвора!! Я і тільки я!"

Забуті свідки епохи

Куратор виставки Маттіас Реш відібрав для експонування у Франкфурті сто шкільних записочок. Ця виставка є спільним проектом шкільного музею Нюрнберга та Франкфуртського музею комунікацій. Вона - прем´єрна у Німеччині. Потенціал необачно залишених папірців з текстами годі вичерпати, каже керівник шкільного музею Нюрнберга Реш. "Це свого роду субтекст шкільного уроку, який не призначений для вчителя. Ці записки розкривають таємниці стосунків у класі".

Більше того, ці невеличкі клаптики паперу є свідками відповідної епохи. Записка на кшталт "Чи не позичиш ти мені касету Кета Стівенcа?", звичайно,  походить з 70-тих років. Утім, деякі записки не мають часової приналежності, як от "Хольґер, ти засранець, хто дозволив тобі читати записку?"

Записки школярів 2.0

Чи будуть старі добрі записки передаватися під партами нинішнім поколінням школярів у час смартфонів, Facebook та інших соціальних мереж, під питанням. Керівник шкільного музею Реш вважає, що все залежить від того, як вирішить школа: "Якщо на уроках дозволять користуватись мобільним телефоном, то він витіснить записки". З іншого боку, ці записки мають очевидну перевагу над мобілками. Якщо вчитель упіймає на листуванні, то забере тільки записку. Все ж таки цю втрату пережити набагато легше, ніж вилучення телефону.

DW.COM