1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Технологічний трансфер або історія про рибака й рибку

Один час генетично змінені продукти розглядалися як панацея від усіх бід - від підступних хвороб кукурудзи, від гниття помідорів і від голоду в Африці. Консервативні німці не поспішали широко відкрити таким продуктам свої ринки. А нині, як доводять науковці й практики, виявляється, за допомогою традиційних методів можна одержати результати не гірші, ніж із застосуванням найновітніших генетичних методів. Про це наш журнал.

Більшість громадян у Німеччині ставляться до генетично змінених продуктів з острахом. Бо вони бояться непередбачуваних наслідків у довгостроковій перспективі. Адже генетично змінені технічні культури з"явилися порівняно недавно, тому довготривалих спостережень їхньої дії на організм нема і бути не може. І оскільки науково обґрунтованих висновків про корисність чи шкідливість цих продуктів немає, то знайдено було соломонове рішення: генетично змінені продукти на прилавках магазинів одержать спеціальну мітку. Ось що говорить федеральний міністр із захисту споживачів, член партії "зелених" Ренате Кюнаст:

"Наше завдання полягає в тому, щоб забезпечити споживачам високий рівень захисту, аби вони мали можливість вільно вибирати між генетично зміненими і генетично не зміненими продуктами харчування. Йдеться про вільний вибір споживачів нині й про право на такий вибір майбутніх поколінь".

Найбільшими прихильниками безмежного поширення генетично змінених продуктів виступають на світовій арені Сполучені Штати Америки. Час від часу це питання навіть призводить до криз у відносинах між найбільшою економічною потугою світу і Європейським союзом. Влітку президент США Джордж Буш різко критикував європейців за таку консервативну позицію. Аргументи американців вагомі: вони впевнені, що за допомогою генетично змінених продуктів можна не лише збільшити врожайність, значно знизити втрати при транспортуванні та збереженні продуктів, але й подолати голод в слабко розвинутих країнах Африки та Азії. І якщо хтось виступає проти генетично змінених продуктів, то таких американці зараховують до ретроградів, які не хочуть допомогти африканським країнам позбутися їхніх продовольчих проблем. Депетат Європейського парламенту Гілтруд Броєр відкидає такі звинувачення. Вона впевнена:

"Навпаки, генна інженерія навіть посилить проблеми, бо, як правило, ці країни не мають грошей, щоб купувати дороге генетично змінене насіння і відповідні гербіциди. Тому вирощування генетично змінених рослин лише посилить голод, а США і Бушу йдеться лише про те, щоб приховати за такою риторикою американські економічні інтереси".

Але ми залишимо політичні дебати і повернемося до фактів. А факти свідчать про те, що в розвинутих індустріальних країнах активно розвивається ринок біологічно чистих продуктів, які виступають такою собі протилежністю генетично зміненим продуктам. Нині біологічно чисті продукти займають від одного до трох відсотків усього ринку продовольства, але вже найближчими роками, за прогнозами експертів, їх обсяг має зрости до 5, а то й 10 відсотків.

І саме цей бум має допомогти країнам, що розвиваються, подолати нестатчу продуктів. Окрім того, екологічне сільське господарство позбавить селян диктату світових концернів, вважає експерт Луїзе Лутікгольт з міжнародної екологічної організації IFOAM. Вона впевнена, що майбутнє сілського господарства в бідних країнах лежить у розумному використанні вікових традицій цих країн.

Але й інші науковці доводять, що ділянки з біологічно чистими продуктами можуть давати високі врожаї і бути економічно вигідними. Так університет в англійському місті Кардіфф оприлюднив розвідку, в якій доводить цю тезу. Зокрема, в районах з важкими природними умовами вирощування сільськогосподарських продуктів без хімікатів та без втручання генетиків, дає навдивовижу високі врожаї. Досвід природозахисної організації World Wildlife Fund доводить, що на полях без хімії в Азії та Латинській Америці можна вирощувати врожаї втричі і вчетверо вищі, ніж на сусідніх ланах.

Підтвердженням тези про те, що часто вирішення проблем лежить не стільки в генетиці, скільки в розумному і методично правильному використанні традиційних методів ведення сільського господарства є і проект в кількох африканських та азіатських країнах, координатором якого виступає наш співрозмовник британець Джон Ґібсон:

"Я зробив таке спостереження: якщо розумна технологія, яку начебто можна застосувати в країнах, що розвиваються, переноситься туди і дає там сумні результати, то це означає, як правило, що ми, технологи з розвинутих країн, не зрозуміли проблему, яку хотіли вирішити. Ми просто не присвятили цій проблемі досить часу".

Проблема, якою займається Джон Ґібсон у Кенії, складна: в деяких регіонах Східної Африки та Південно-Східної Азії від глистів помирало до половини поголів"я овець. А вівця тут - це основа життя. Це молоко, м"ясо, шерсть, шкіра. Це гроші, якщо вони знадобляться родині. Якщо вимерло півстада, то такі втрати не можна поновити за місяць чи два. Вівця тут - це надія на життя. Що ж робити? Науковці взялися за справу і вивели схрещуванням різноманітних порід вівцю, яка була дуже резистентною до глистів. Розповідає Джон Ґібсон:

"Перший імпульс генетиків був такий: тоді ми дамо селянам нашу нову породу, і все стане на свої місця. На щастя, ми цього не зробили. Навпаки, ми послали групу науковців, які справді розбираються в тому, як вирощують худобу бідні селяни. Вони виїхали в села і встановили, що там були проблеми всього виробничого циклу".

Щоб подолати епідемію глистів, можна було йти різними шляхами. Лише один з них - схрещування овець. Нова порода в нових природних і кліматичних умовах - нині ніхто не може сказати, які напасті, окрім глистів, там на неї чекали. Адже деякі місцеві породи добре переносять засуху, інші - морози, ще треті - бідний раціон. Тому вирішено було спробувати ретельно проаналізувати всі можливі причини появи глистів і одна по одній "виключити" шляхи їх поширення. Селяни самі розробляли методи, як їм побороти нашесть: вони давали тваринам перевірені поколіннями народні ліки або інші добавки в їжу, або випасали не там, де вівці могли набратися глистів. А експерти лише допомагали селянам своїми порадами:

"Науковці довгий час жили разом з селянами і вчилися в них народних методів лікування, і через декілька років селяни самі навчилися долати хворобу. Знайшли метод, який був для них найефективнішим. В результаті смертність тварин впала з 45 до 5 відсотків".

Тепер цей проект технологічної підтримки, який охоплював дев"ять країн в Африці та Азії, буде розширений на інші регіони. І, як і досі, в них буде йти пошук у різних напрямках: можливо, в одному місці буде введена нова порода овець, а в інших, не виключено, допоможе просто добавка в корм чи зміна методів годівлі.

"Це найголовніший висновок: ми, технологи, шукаємо панацеї, але в складних системах існують різні рішення".

Цей проект став прикладом до передачі технологій з розвинутих країн у країни, що розвиваються. Оскільки люди на місцях найкраще розуміються на своїх проблемах, то і політика таких установ як Організація з харчування та сілського господарства ООН йде в тому напрямку, щоб передаватися мають не готові технології, а люди в самій країні повинні шукати найкращий метод подолання власних проблем, і в таких проектах залюбки братимуть участь і науковці з розвинутих країн. Як говорять мудрі китайці: якщо ти хочеш людину нагодувати, то треба не дарувати їй рибину, а навчити її саму рибалити.

"Для того, щоб мати успіх, розвинуті країни повинні передати розробку технологій на місця. Їм потрібні їхні власні лабораторії і їхні власні науковці, котрі займатимуться специфічними проблемами тієї чи іншої країни".

Такої думки дотримується британець Джон Ґібсон - координатор одного з найуспішніших проектів передачі технологій в країни, що розвиваються. Отож, панацею знову не знайдено. У природи не виявилося одного рішення на всіх. І тому можна лише схвалити німецький вибір свободи: одним більше подобаються в булочці генетично змінені продукти. Інші хочуть їсти її з традиційно виготовленим маслом. Ґріт Кінцлен, Віктор Тимченко