1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Театр за ґратами

Театр ув’язнених у стінах берлінської тюрми „Тегель” ставить класику. В устах засуджених репліки з відомих п’єс набувають нового особливого звучання.

default

В"язниця "Тегель"

Мистецькому проекту „Прорив” виповнюється десять років. Проект незвичайний, бо акторами в ньому виступають ув’язнені, а постановки ставляться у стінах тюрем. Цього місяця трупа професійних акторів разом з режисером Петером Атанасовим та групою засуджених з берлінської в’язниці „Тегель” приготували виставу під відкритим небом „Розбійник. Гетц”. Це суміш сюжету з класики Шиллера („Розбійники”) та Гете („Гетц фон Берліхінген”). Крім того, новий драматургічний симбіоз доповнений самими ув’язненими. Адже мета цього проекту - не лише професійна постановка вистави, а мистецьке поєднання світу, що у стінах в’язниці, з тим, що поза ними.

Кожні наступні двері не відчиняються, поки не зачинилися попередні. Відвідувачі мусять пройти багато кордонів та перевірок, поки нарешті потраплять до великого двору в’язниці „Тегель” із зеленими насадженнями, на котрому проводять репетиції ув’язнені - учасники театрального проекту. Картина виглядає на диво розслаблено: сонце, що заходить, кидає проміння на двір із спорудженою на ньому сценою, ув’язнені чи в цьому контексті радше актори, теревенять у невеличких групах, режисер Петер Атанасов віддає останні режисерські розпорядження. І коли починається репетиція, то відразу розумієш, про що, власне, йдеться.

«Ми показуємо драматичну історію одного німця. Рятуємо пам’ять чоловіка, а ті великі зусилля, яких нам це коштує, є дуже змістовним наповненням часу, яке нам тут так необхідне. Оскільки дуже сумно жити в місці, де весь потенціал замикається на собі самому.»

Близько 25 чоловіків задіяні у постановці вистави «Розбійник. Гетц» - історії мандрівного лицаря-розбійника з ХVІ століття, що порушив багато законів, але був справжнім народним героєм. Його життя крутилося навколо свободи, війн, вірності та зради.

Курт з берлінською говіркою, котрий грає Кайзера Максиміліана, вже втретє бере участь у постановці тюремної вистави. На початку його запросили для прибирання після репетицій, однак замість того, щоб мести мітлою попід сценою, він сам опинився на сцені.

«Я граю у цій виставі роль кайзера і маю багато тексту. Багато хто думав, що я не впораюся, не потягну, бо ж це все треба було вивчити на пам’ять. Але тепер я почуваю себе у своїй тарілці, бо вивчив усе повністю. І коли граю свою роль, то знаю, що роблю це добре. Це справді гарне відчуття, коли ти береш у цьому участь. І, я гадаю, це важливо для душі, що є люди, котрі займаються з нами.»

Однак постановка вистави є чимось набагато більшим, аніж просто «зайняттям» для ув’язнених. Це не просто терапія, а важка праця усіх учасників. Репетиції відбуваються по шість годин щодня з понеділка до п’ятниці впродовж семи тижнів. Мовні вправи та спів, рухові вправи, вивчення текстів – все це мусить виконуватися з високою дисциплінованістю. Результат вражає: замість незграбної гри аматорів виступає справді професійно спрацьований театр, котрий дає можливість учасникам розкрити на сцені свою особистість і, як наголошує росіянин Іван, можливо навіть змінити своє життя:

«Це ніби рятівне коло. Це робить нас сильнішими у тюремному житті, набагато сильнішими. Ми, так би мовити, стали кращими завдяки театрові. Очищується душа, і ми вивчаємо німецьку літературу, німецьку історію. Раніше ніхто не цікавився німецькою літературою. І тому те, що ми робимо, дуже правильно. Бо через опрацьовану літературу ми отримуємо набагато більше, аніж інші ув’язнені.»

Однак не лише засуджені, але й глядачі, присутні на виставі, отримують щось більше, аніж просто театральну постановку. Текст про дружбу, зраду і свободу набуває тут дуже конкретного значення. Він безпосередньо поєднаний з акторами та їхньою ситуацією. І оскільки глядачі це дуже добре відчувають, то історична постановка наповнюється силою та життєвістю, котру не часто зустрінеш, каже один з головних акторів Тункай:

„Оскільки ми сприймаємо свободу інакше, то, можливо, можемо передати ці відчуття іншими емоціями й інакше виразити. Театр для мене - це частка свободи, яку ми тут можемо трохи відчути, прожити. Бути непокірними, пристрасними, кричати.”

Репліка з вистави:

«Небесне повітря! Свобода, свобода! Світ - це в’язниця.»