1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Таїнство під покривом темряви: садкові вівсянки

Південь Атлантичного узбережжя Франції, особняк „Лаче”, 31 грудня 1995-го року. На новорічну вечерю запрошені лише члени родини та кілька близьких друзів тяжкохворого на рак Франсуа Міттерана.

default

Двері зали розчиняються, й охоронці вносять – навстоячки – колишнього могутнього президента. Розпочинається трапеза. „Міттеран не їв, він поглинав,” - пригадує один із гостей. - Спершу різні паштети, потім гори устриць...” І, нарешті, апофеоз вечора: до столу подають дві глиняні мисочки з шиплячим жиром. У кожній – по засмаженій пташці завбільшки з горобця. Господар дому обережно бере одну з них, кладе собі в рота, накриває голову серветкою, як того вимагає традиція, й починає дуже повільно жувати... Останній раз у своєму житті він може насолодитися смаком страви імператорів, королів, кардиналів...Решту днів Франсуа Міттеран від будь-якої їжі відмовлявся. За тиждень він помер у Парижі.

Пташки, що над ними „священнодіяли” також король Людовік Чотирнадцятий, цар Олександр Третій, Папа римський Лео Десятий та інші обрані світу цього, мають досить-таки прозаїчну назву: вівсянка садкова. Вигляд у цього типового представника ряду горобиноподібних теж непримітний: блідо-сіро-зелене пір”я, рудувате черевце, навколо очей – світле кільце. Але за надзвичайні смакові якості вівсянок цінували ще в Стародавньому Римі. Вважається, що звідти й пішла традиція відгодовувати невеличких співунів, виколовши їм очі або посадивши в темну клітку. Коли вага з двадцяти грамів збільшувалася в три-чотири рази, птахів обскубували й цілком засмажували у власному жиру. За одним з удосконалених сучасних рецептів, вівсянок попередньо ще й живцем утоплюють в арманьяку. Їхні наповнені алкоголем легені стають потім особливою окрасою делікатесу. Що ж до серветки на голові, то, за однією версією, цей ритаул потрібен для того, аби під час їжі неповторні аромати вишуканої страви не звітрювалися так швидко. За другою, саме так робив один абат-любитель вівсянок, який не хотів, щоб Бог був свідком його земних радощів.

”Усюди у Франції кількість садкових вівсянок катастрофічно зменшується. Тільки в департаменті Од та у Верхніх Піринеях ще можна зустріти деякі популяції. Але й там цим птахам загрожує вимирання. Не краща ситуація й в інших європейських країнах.”

Біолог Ґі Жарі є провідним фахівцем Франції у справі захисту садкових вівсянок. „Доказів трагедії ми маємо більше, ніж треба, але якихось конкретних цифр бракує, - каже він. - Французька влада не зацікавлена в об”єктивних наукових дослідженнях”. Не пощастило й колезі Жарі, який минулого року з власної ініціативи вирушив на південь країни, щоб маркувати там птахів. Завершити досліди він не зміг, бо всі вівсянки, що він їх терміново тримав у клітках, одного дня зникли.

Ці невеличкі пташки завжди були у Франції справою високої політики. Директивою Європейської спільноти від 1979-го року садкових вівсянок занесено до Червоної книги. Французький уряд 20 років поспіль „забував” унести зміни до національного законодаства, які забороняли б вилов птахів. Лише після того, як Європейська комісія призначила 105 тисяч євро штрафу за кожний день, упродовж якого полювання на вівсянок ще буде дозволено, Париж ухвалив нарешті відповідний закон.

„Цілої ночі умовлянь, двох пляшок вина та клятви, що я міцно триматиму язика за зубами, коштувала згода браконьєра взяти мене з собою, - розповідає один із членів французького товариства захисту птахів. - У джип я сів із зав”язаними рушником очима. Хвилин за 20 ми прибули на місце.” На галявині пінієвого лісу стояла огорожа з металевої сітки. „Це для того, щоб здобиччю не скористалися коти, собаки чи куниці”, - пояснив господар. Серед високої трави було помітно більше десятка кліток-пасток:

„Це дуже невеличкий вольєр. Для принади я маю всього трьох вівсянок. Двох самців і одну самицю. Коли в небі з”являються зграї родичів, вона починає голосно співати. Пташиною мовою це означає: „Летіть сюди! Тут багато їжі, й вам ніщо не загрожує!”.

Так званий „мисливець” заходить у загорожу, щоб підсипати в пастки зерна. Як тільки зголоднілі птахи, що повертаються додому з Африки, залетять у середину, дверцята клітки вмить зачиняться. Утім, щороку дедалі більше пасток залишається порожніми. В африканських пустелях садковим вівсянкам бракує їжі, в густозаселеній Європі – місць для гніздування, а дорогою на них очікують численні торговці делікатесом: на чорному ринку ціна за одну пташку коливається від 100 до 150-ти євро. „Останнього сезону я спіймав усього чотирьох вівсянок,” - скаржиться птахолов. Він, як і багато інших його колег зі пташиного бізнесу департаменту Верхня Луара, в жодному разі не вважає себе за браконьєра:

„Ми більше ніде не почуваємося в безпеці. І заради чого це я маю наражатися на такий ризик? А все ці „зелені”! Ну, чим вони кращі за правих радикалів?.. Толерантності - так само нуль. Заборона полювання - це неповага до традицій нашого регіону. Те, що ми робимо, - це не браконьєрство, а культура в її чистому вигляді!”

Джерела у французькому міністерстві охорони довкілля підтверджують, що в південних районах країни місцева влада – в певні обмежені терміни - дозволяє вилов садкових вівсянок. Жодного письмового розпорядження щодо цього, звичайно, не існує, адже це було б грубим порушенням директиви ЄС. Та й за чинним французьким законодавством, за торгівлю цими птахами можна навіть потрапти за ґрати. Однак, не тільки мисливці, а й деякі політики здаватися не збираються. Член соціалістичної партії, сенатор Жан-Луї Каррер неодноразово їздив до Брюсселя, щоб переконати Європейську комісію в необхідності змінити закон щодо садкових вівсянок:

„Це не політичний рефлекс. Це стиль життя, до якого я звик. Це те саме, що заборонити мені грати в реґбі, їсти печінковий паштет або купатися в Атлантичному океані. Добре, що хоч уряд у Парижі нарешті визнав, що в деяких місцевостях треба спочатку провести орнітологічні дослідження. На основі їх можна буде згодом офіційно дозволити полювання.”

У середині дев”яностих років французький уряд уже замовляв одне таке дослідження. До експертної групи тоді входив і біолог Ґі Жарі. Висновок: у Франції виловлюють і з”їдають від 65-ти до 100 тисяч садкових вівсянок щороку. „Відтоді майже нічого не змінилося”, - каже експерт Товариства захисту птахів:

„Це свідчить про цілковиту безвідповідальність. Є політики, які вдають, що ніби вони ані сном, ані духом не відають про те, як мало вівсянок насправді залишилося. І хіба можна собі уявити, що поліція з”явилася б з обшуком, скажімо, до того ж Франсуа Міттерана й заарештувала його за те, що він їв заборонений делікатес?..”

Природоохоронці переконані, що серед політичної еліти й сьогодні не бракує цінувальників екзотичної страви. Визнаний майстер високої французької кухні Жан Куссо, зізнається, що нічого кращого за смажених вівсянок він у своєму житті не їв:

„Наші предки ловили садкових вівсянок ще 400 років тому. Традиції треба поважати. Зрештою, це справа самих французів, що їм їсти, а що ні. Чужинцям цього не збагнути. Вівсянки належать нам! І крапка!”

  • Дата 20.03.2005
  • Автор Маркус Френцель, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APE4
  • Дата 20.03.2005
  • Автор Маркус Френцель, Ганна Лук”янова
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APE4