1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Таємниця "кельтського тигра"

З давніх-давен у пошуках кращої долі ірландці прямували до інших держав та континентів. Втім кілька років тому усе почало змінюватися і нині молодим мешканцям Ірландії зовсім не хочеться залишити власну країну. Вперше за всю історію до цієї держави переїжджає більше американців, ніж ірландців - до США. Все це пов'язане з певним феноменом. Його ще називають “кельтським тигром”

Вулиці Дубліна

Вулиці Дубліна

Ну вулицях в центрі Дубліна - жвавий рух. Багато дорогих авто. Під час обідньої перерви в кафе можна почути англійську із безліччю акцентів, але більше – американським та польським. Усе це змішуються з типово ірландською говіркою. Місцеві жителі говорять, що це – голоси кельтського тигра.

“Я думаю, що в той час, коли я приїхала сюди – 1999-2000, всі лише й говорили про розбудову нової концепції. Вони справді ще не можуть повірити, що після тривалого періоду занепаду тут справді люди почали добре жити. Все було новим і захоплюючим.”

Аманда Браун – народилася та отримала освіту у Англії, зі своїм майбутнім чоловіком-американцем Річардом Долавеном познайомилася у Дубліні. Тут в них народилася дитина. І нині вони вважають Ірландію своїм домом.

“Наш син Фін, який народився тут має американський паспорт, паспорт Великобританії та ірландський паспорт.” “ ..І ірландський акцент. А в його батьків – різні акценти.”“Для інших – це все виглядає трохи заплутаним. Водночас ми дали йому ірландське ім'я – Фін. Так що, коли він його називає його у школі перші 10 хвилин це ні в кого не викликає здивування.”

Таких, як Аманда та Річард, багато. Вони приїздять до Ірландії з усіх куточків світу. Адже тут можна отримати чималий зиск від економіки, що динамічно розвивається. Нинішня ситуація - різкий контраст із жебрацтвом, яке панувало у Ірландії протягом століть та змушувало ірландців залишати рідну домівку.

“У минулому Ірландія не робила інвестицій у освіту. Тож тут було багато людей з дуже низьким рівнем освіти у той час, як у світі освіта відіграє дуже важливу роль. У дуже короткий проміжок часу ми це змінили.”

Говорить ірландський економіст Джон Фіцжеральд. За його словами, нині Ірландія наче магніт притягує фірми - комп'ютерної галузі, фармацевтичні компанії та служби сервісного обслуговування й телефонні довідки. Фіцжеральд говорить, що основних причини -дві – Ірландія - англомовна країна і має висококваліфікованих працівників.

“У нас було так багато дітей у школах, що це дозволило нашу економіку так би мовити по новому озброїти. Ми зробили великі інвестиції в освіту у 80х та 90х роках. І тепер ті діти, яким нині від 20 до 30 років – на ринку праці мають дуже великі успіхи. Другим фактором є те, на мою думку, що ірландці, охопили зовнішній світ. Прямі іноземні інвестиції є доброю справою. Водночас люди у інших країнах дуже нервово сприймають іноземні компанії. Те, що нині ірландські фірми роблять інвестиції закордоном, ми не вважаємо втратою. Ми не говоримо, що втрачаємо робочі місця. Оскільки у нас тут майже стовідсоткова зайнятість.”

Майже повна відсутність безробіття – головний аргумент, який переконує молодих людей не залишати власну батьківщину. Вперше за всю історію в Ірландії спостерігають нову трансатлантичну тенденцію. До цієї держави приїздять на роботу в 3 рази більше американців, ніж ірландців – до США.

Емі Сверенджин – громадянка Сполучених штатів, яка переїхала з Бостона до Дубліна минулого року. Нині вона працює менеджером.

“Я знаю багато американців, які вчинили так само, як і я. Вони приїхали, щоб виконувати певну роботу. Вони хотіли отримати можливість подорожувати Європою. Дуже важко було, маючи лише 10-12 днів відпуски на рік, поїхати, приміром, до Італії. А тут ми можемо це робити на вихідних.”

До Ірландії приїхала і канадійка Катаріна Левреті. Рік тому вона залишила рідний Калгарі після того, як розлучилася зі своїм чоловіком. Катрін говорить, що відчувала потребу змін. Тож попрямувала до тієї країни, про яку їй так багато розповідали батьки.

“Мої батьки – ірландці. Мій тато залишив Ірландію приблизно 54 років тому. Мати – приїхала трохи пізніше. Вони одружилися у Канаді, народили дітей. Вони виховали нас з думкою про те, що частина нашої родини перебуває тут – у Ірландії. Для мене - це наче повернення додому. І я справді відчуваю, що моє місце тут.”

Катаріна не приховує, що її вчинок не надто сподобався батькам. Адже в них були зовсім інші плани.

“Тож я думаю, що вони залишили батьківщину так багато років тому, щоб забезпечити краще життя для мене, моїх сестер та братів. І тут раптом я повертаюся сюди. Це може виглядати, наче я встромила їм у спину ножа, але вже так сталося.”

Економічний бум притягує не лише іноземців. Ірландці, які іммігрували до інших країн, замислюються над тим, чи не повернутися додому. Емін Мак”ю – один з них. Протягом довшого часу він мешкав у Лондоні і працював системним адміністратором. Втім, після того, як ірландська економіка почала зростати, а рівень зарплат – збільшуватися, Емін повернувся. Нині він виконує таку саму роботу, але вже у Дубліні і отримує більше грошей, ніж йому платили у столиці Великобританії. Емін розповідає, що за той час поки він мешкав у Лондоні, у Ірландії багато чого змінилося.

“Більше людей мають більше грошей. Доход збільшився, більше машин на дорогах. Просто більше грошей, і люди намагаються їх витрачати”.

Водночас змінилися і самі люди, їхній менталітет. Стела Кідінг – знайома Еміна розповідає, що на її думку, зміни сталися не на краще. Ірландці, якими вони були до початку економічного буму, були більш привітними та людянішими.

“Вони тепер більш егоїстичні. Відчуття спільноти – зникло. Люди хочуть показати своїм сусідам, що в них є речі, кращі ніж у інших.”

Втім, ірландський економіст Джон Фіцжеральд говорить, що це триватиме недовго, і може завершитися так само швидко, як і буде покладено край процвітанню Ірландії. На думку Фіцжеральда, нині ірландський уряд має насамперед розумно розподілити прибутки, щоб у майбутньому не сталося катастрофи.

“Ірланський уряд має попіклуватися про те, щоб гроші зробили велике коло і повернулися у економіку за 2-3 роки, коли в економіці почнеться спад. Тобто це питання – менеджменту. Це наче, коли перед вами дитина і вона запихається солодощами. Батьки мають сказати – припини та залиш щось на завтра.”

Втім більшість ірландців про це нині чути не хочуть. Вони працюють, отримують велику зарплату та будують власні будинки. Наразі немає жодної ознаки того, що кельтський тигр колись може уповільнити власну ходу.

Тетяна Карпенко