1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Тарас Шевченко й німецькомовний світ

На початку цього тижня виповнилося 190 років від дня народження найвидатнішого українського поета Тараса Шевченка. В нашій програмі сьогодні йтиметься про те, як твори великого Кобзаря дійшли до німецькомовного читача, хто, власне, переклав перші його твори на німецьку й з якими труднощами доводиться стикатися перекладчам творчої спадщини Шевченка. Про творчість Тараса Шевченка в німецькомовному світі написано багато праць, як популярного, так і наукового характеру. Першим твором Кобзаря, про який дізналися в німецькомовному середовищі, дослідники вважають поему "Гайдамаки". Ще за життя Шевченка, 1843 року, в журналі "Щорічник слов"янської літератури, мистецтва й науки" редактор цього видання, відомий славіст Ян Петер Йордан звернув на неї увагу німецькомовного загалу. Але перекладати твори Шевченка німецькою почали кількома десятиліттями пізніше. Розповідає відома українська письменниця й перекладач Анна-Галя Горбач: "Перше ширше ознайомлення німецькомовного читача з постаттю Шевченка пов"язане з буковинськими культурними колами 70-их років 19 століття. Йдеться про ті кола, яким була доступна як німецька, так і українська мови. Ініціатива походила від тирольського поета Йоганна Ґеорґа Обріста, який вчителював у Чернівцях. На підставі підрядників, які йому склали українські колеги, він видав 1870 року нарис про Тараса Шевченка". Видана Обрістом книга мала назву "Тарас Григорович Шевченко - український поет. Нарис життя". А от додатком до нєї стали переклади поезії Шевченка - загалом 16 творів, серед яких були "Гамалія", "Іван Підкова", три частини з поеми "Гайдамаки", "Тарасова ніч", "Русалка", "Заповіт", "Утоплена", розповідає доцент Дрогобицького педагогічного університету Ярослав Лопушанський, який досліджує українсько-німецько-австрійські літературні взаємини: "Обріст зазначав, що його переклади були лише додатком до книги про Тараса Шевченка й лише спробою вільних перекладів. Перекладач користувався для цього прозовими підряковими перекладами, зробленими на його прохання буковинськими письменниками. Використовуючи підрядники, Обріст не зміг досконало передати німецькою мовою першотвір, позаяк підрядковий переклад - це власне дослівний переклад твору й лише перший етап на шляху до художнього перекладу". Саме тому, що переклади Обріста були зроблені на основі підрядників, вони зазнали чимало критики. Втім, попри неї, багато дослідників наголошують, що велика заслуга Ґеорґа Обріста полягає саме в тому, що він цією справою зайнявся. Слово - Ярославу Лопушанському: Можна вважати, що Ґеорґ Обріст є фундатором німецькомовної шевченкіани. Як автор згаданої вже книжки, він уперше дав ґрунтовну характеристику творчості Шевченка, порівняв його з поезією німецького поета Ґотфріда Бюрґера, і цим самим привернув увагу німецьких вчених до української літератури". Першими справді поетичними перекладами Шевченка на німецьку вважають переклади Івана Франка, як, приміром ці рядки із "Заповіту": Wenn ich sterbe, so bestattet Mich auf eines Kurhans Zinne Mitten in der breiten Steppe Der geliebten Ukrajine,- Dass ich grenzenlose Felder Und den Dnipr und seine Schwellen Sehen kann, und hцren mцge Das Gebraus der grossen Wellen... Загалом відомі до десяти спроб перекладу шевченківського "Заповіту" німецькою мовою. Окрім Івана Франка цей, перенесений, до речі, на ледь не всі найвживаніші мови світу вірш, перекладали зокрема Ґеорґ Обріст і Остап Грицай. Певно, цим літераторам, перекладачам, попри їх безсумнівний талант, були добре відомі ті труднощі, що виникають при перенесенні творів Шевченка в німецьку мову. Дослідники вказують на кілька головних проблем, які можуть поставати перед перекладачами. Говорить Ярослав Лопушанський: "Кожен, хто перекладає поезії Тараса Шевченка стикається з багатьма труднощами. По-перше, для поезії Шевченка характерний внутрішній зв"язок з народною творчістю, з народною піснею і національний колорит. Не збагнувши цієї суті, не можна проникнути і в поезію українського генія. По-друге, одна з найскладніших проблем - це відтворення ритмомелодики оригіналу, поетичної інтонації Шевченка, з її легкою мелодикою і пісенною природою. По-третє, мова Шевченка в багатьох його творах переплетена із загальнонародною лексикою, містить елементи церковно-слов"янської мови, які часто мають різне смислове й художнє навантаження. Окремі твори мають своєрідне сатирико-саркастичне спрямування, а тому й важку для перекладу лексику. Наприклад, поема "Кавказ", "Неофіти" чи "Марія". Перекладаючи Шевченка, важко поєднати досконале відтворення змісту й форми першотвору, його емоційності. На моє глибоке переконання, аби подолати ці та ряд інших труднощів, необхідно передусім проникнутися духом доби, в яку жив і творив Шевченко, усвідомити трагізм долі і, власне, ціну національних устремлінь українського народу, стати на якийсь момент його частинкою і співучасником його довговікової історії. Лише тоді, приміром, заклик Кобзаря "і вражою злою кров"ю волю окропіте" звучатиме для сучасного європейця природньо й зрозуміло". Чи не найактивніші спроби наблизити творчість Шевченка до німецькомовного загалу припали на минуле століття, а саме на непрості для Європи 30-ті, 40-ві й 50-ті роки. Розповідає Анна-Галя Горбач: "Напередодні Другої світової війни над перекладами творів Шевченка працювали німецькомовні поети й літератори, які під час гітлерівського режиму жили як емігранти в Радянському Союзі. Це були переважно люди лівих, комуністичних поглядів". Саме ці літературні діячі започаткували один з найбільших проектів з перекладу творів Тараса Шевченка на німецьку, веде далі Анна-Галя Горбач: "Проект перекласти "Кобзар" Шевченка німецькою мовою з"явився наприкінці 30-их років. Поети-перекладачі української мови не знали й користувалися в своїй роботі російськомовними перекладами, тобто фактично підрядниками". Участь в проекті з перекладу "Кобзаря" брали шестеро літераторів, серед яких відомий німецький поет, пізніше навіть міністр культури НДР Альфред Курелла, перекладач творів Івана Франка Еріх Вайнерт, віденський перекладач творів Володимира Маяковського Гуго Гуперт, розповідає Анна-Галя Горбач: "У травні 1940 року рукопис перекладів було здано до київської друкарні, яку було однак знищено в червні 1941, коли почалися бомбардування Києва. На підставі копій, що збереглися в перекладачів, у 1951 році в московському видавництві іноземної літератури було видано двотомний німецькомовний "Кобзар" Шевченка, який також містив репродукції художніх творів автора". Анна-Галя Горбач звертає увагу на те, що вступ до цього видання було написано в досить сталіністському стилі. Мовляв, Шевченко працював і думав виключно в дусі соціалістів Чернешевського й Добролюбова. Однак цікавою стала післямова Альфреда Курелли, каже Анна-Галя Горбач, адже в ній він елементарно розповів, які виникали труднощі з перекладом "Кобзаря" і пояснив можливі шляхи до їх подолання. Альфред Курелла писав: "Кожен серйозний перекладач повинен подбати про те, щоб думки й почуття чужого твору, який він збирається перекладати, збагачували власну поетичну творчість, а особливо тоді, коли в його власній мові, себто в тій, на яку перекладається твір, немає відповідників, що могли б приблизно передати зміст і форму оригіналу. З одного боку він повинен бути сміливим, з іншого ж він не сміє знесилювати поетичну мову, на яку перекладає, не сміє ігнорувати її поетичні традиції". Утім, якість і досконалість художніх перекладів - це не єдиний чииник, який впливає на розуміння творів Шевченка німецькомовними читачами. Розповідає Ярослав Лопушанський: "Сприйняття Шевченка, без сумніву, залежить також від рівня освіченості читача, його обізнаності з основними віхами української історії, розуміння ролі Шевченка для розвитку української і світової літератури. Наприклад, німецькомовний славіст, науковець, культурний діяч чи студент осмислює творчість Шевченка у правильних підходах і бачить у ній справді геніальний витвір і національне духовне пророцтво. Читач молодої ґенерації, чи просто незнайомий з духовним надбанням слов"янського світу й України зокрема інтерпретує поезію Кобзаря як надміру войовничу, що кличе лише до боротьби, зосереджену переважно на національно-патріотичних мотивах тощо". Однак найбільше болить душа, підсумовує Ярослав Лопушанський, коли розмовляєш з десятками представників німецькомовного світу, і вони, на жаль нічого не знають про Шевченка й уперше чують це ім"я. Дослідник називає такі обставини "незбагненною несправедливістю світу духовної культури". Чому так трапляється? Однозначну відповідь на це питання отримати досить важко. Більшість фахівців схиляються до думки, що винні історичні обставини, довголітня заборона й ігнорування української мови та літератури. З огляду на те, що нині в німецькомовному середовищі під загрозою закриття опинилися численні кафедри славістики, важко сподіватися, що незабаром ситуація зміниться на краще, й твори Тараса Шевченка та інших українських класиків стануть відомішими в німецькомовному світі.