Сміттяр: Міхаель Шпекін з Гамбурга | Інформація та корисні поради туристам у Німеччині | DW | 13.04.2010
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Вікно в Німеччину

Сміттяр: Міхаель Шпекін з Гамбурга

Рано вставати тяжко? Прибиральник сміття із Гамбурга Міхаель Шпекін переконаний в іншому. Він свідомо встає особливо рано. Приємне життя для нього – це мати час на каву, сигарету та розмову.

default

Міхаель Шпекін

“Мені все одно скільки спати – одну годину, п’ять чи десять”, - стверджує Міхаель Шпекін. Щоранку він встає о пів на шосту, щоб провести сина. “Потім я йду до вікна й махаю йому рукою, хоча йому вже 21 рік”, - каже батько двох дітей посміхаючись. Ранкові години на світанку мають особливе значення для прибиральника сміття Шпекіна – він терпіти не може метушні. Спочатку покурити, випити кави, а потім близько сьомої прийти на роботу – ось таке його уявлення про вдалий ранок. День треба починати не поспішаючи, переконаний прибиральник сміття.

Робочий день на фабриці з переробки сміття починається о 7:45. Але всі приходять на годину раніше, щоб разом посидіти, попити кави, покурити, обмінятися останніми новинами. Це своєрідний ритуал серед прибиральників сміття у всій Німеччині, каже 47-річний Шпекін. Хто не хоче брати в цьому участь, той ніколи не стане “своїм”, - каже він.

“Чоловіче братство”

Міхаель Шпекін працює від 1987 року прибиральником у Гамбурзі. Ще три з половиною роки тому він їздив на сміттєзбиральній машині. Потім у нього почала боліти спина. Після двох операцій він перейшов працювати на переробну фабрику. Тут йому більше не треба піднімати важкі речі. Його нове головне завдання – “координація” сміття, яке приносять люди. На території фабрики стоїть десяток різних контейнерів. Все переробляється окремо: від листя до техніки чи меблів.

Gesichter Deutschlands MiSpP2

Усі приходять на годину раніше, щоб разом посидіти, попити кави, покурити.

На переробній фабриці працюють лише чоловіки. “У нас тут чоловіче братство. Ми разом по 9 годин і добре знаємо все один про одного. Я дуже радий, що ми тут лише чоловіки. Є багато речей, про які ми можемо говорити лише поміж собою”, - каже Шпекін.

Літри кави

Розподіл роботи між колегами, як правило, проходить без слів: просто дивляться, хто що робить або що ще треба зробити. “З клієнтами завжди треба вести себе приязно”, - це особисте життєве правило Шпекіна. Можливо тому, каже він, дехто приходить на фабрику не лише для того, щоб викинути сміття. “Дехто приходить 3-4 рази на тиждень і приносить небагато сміття. Тоді видно, що вони насправді приходять, щоб трохи побалакати. Часто це пенсіонери”, - розповідає Шпекін.

Gesichter Deutschlands MiSpP3

Шпекін збирається кинути курити, особливо відтоді, коли від раку легенів помер його дядько.

Інколи люди розповідають історії про сміття – звідки воно в них, що вони з ним робили, чому вони його викидають. Так прибиральник сміття стає “напівпсихологом”, - каже Шпекін із посмішкою на обличчі. Інколи приходять колишні колеги, які вийшли на пенсію, або ті, в кого зараз вільний час. Для “своїх” завжди знайдеться кухоль кави. Міхаель Шпекін каже, що випиває до 20 кухлів на день. Щодоби він також викурює по 40 сигарет. Час від часу він думає про здоров’я і збирається кинути курити, особливо відтоді, коли від раку легенів помер його дядько.

Стабільна робота

Міхаель Шпекін працює відтоді, як йому виповнилося 15 років. Після школи він спочатку працював у порту. Власне, він хотів стати автомеханіком чи теслею. Але не знайшлося місця для навчання. Пізніше він став заробляти достатньо грошей і перестав думати про фахову освіту. Сьогодні він каже, що задовлений роботою: “У принципі це дуже стабільна робота. Місту важко когось звільнити, бо воно не може збанкрутувати. А сміття буде завжди”. Шпекіна мало турбує низький соціальний престиж його роботи. Йому байдуже, коли хтось каже: “Боже мій, всього лише прибиральник сміття!”. Шпекін каже, що пишається своєю роботою.

Від вечора до останньої сторінки

Після роботи Міхаель Шпекін вирушає прямо додому. Він не може собі уявити життя без родини: “Мені не подобається, кола моя дружина інколи змушена ночувати в іншому місці. Я тоді не можу спати”, - каже 47-річний чоловік. Два-три рази на тиждень він відвідує фітнес-зал, а решту вільного часу проводить у підвалі, вщент заповненому технікою.

Там він виходить в інтернет і шукає відповіді на запитання, які виникли в нього упродовдж дня. Його цікавлять нові програми для комп’ютера, а ще він ремонтує побутову техніку для родичів і знайомих. Вечорами він залюбки читає фантастику або вестерни. Його улюблені автори: Вільям Шетнер та Ден Браун. 700-сторінковий трилер Брауна “Янглоли й демони” він "проковтнув" за два вечора. “Якщо я почав читати книжку й вона мене зацікавила, я мушу дочитати до кінця”, - каже прибиральник сміття. Так може трапитися, що він читає до четвертої години ранку. Кількох годин сну, що залишаться, йому вистачає.

Автор: Ольга Сосницька / Роман Гончаренко

Редактор: Наталя Неділько

DW.COM

Посилання в інтернеті