1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Росія: ”Присмак великої держави на губах”

У статті під заголовком ”Імперія з нафти та газу” тижневе видання ”Цайт” аналізує енергетичну залежність східноєвропейських країн від російської нафти та газу. Газета згадує, зокрема, про можливий політичний продаж державного нафтоперегонного заводу в Ґданську:

Ця насосна станція біля Бад-Герсфельда в Німеччині перекачує російський газ.

Ця насосна станція біля Бад-Герсфельда в Німеччині перекачує російський газ.

Для ”Лукойла” придбання нафтоперегінного заводу стало б стратегічно важливим кроком на західний ринок... Скандал, що сягає державної верхівки Польщі, підкреслює те, наскільки активно російська зовнішня політика поєднує економічні інтереси з геостратегічними. Колишні соціалістичні держави Східної Європи, а передовсім колишні радянські республіки, перебувають під прицілом російського поборника впливу та контролю. У звіті московської ”Ради з національної стратегії”, яку вважають рупором відомства безпеки, президентові Володимиру Путіну пропонується ”поступова економічна інтеграція колишньої радянської сфери”. Для Москви стабільність понад демократичні зміни. Вона хоче утворити навколо своїх державних кордонів стратегічний буфер і забезпечити контроль над енергетичними шляхами на Захід.

”Те, що Росія сьогодні чинить в Східній Європі, є новим економічним імперіалізмом.”, - цитує видання колишнього главу польської спецслужби Збігнєва Семятковського і веде далі:

Хоча Путін як глава зовнішньої політики і розуміє, що Росія наразі в змозі бути щонайбільше державою з регіональною владою, однак еліта за його спиною ще й досі відчуває на губах присмак великої держави. Нині Росія старанно працює передусім над своїм бастіоном Україною. Минулої суботи Путін вдруге за три тижні відвідав свого київського намісника Віктора Януковича, якого він вже в Москві цілував у щоку. Український кандидат від уряду на виборах президента в неділю повинен ”забетонувати” стратегічні інтереси Росії. За це українцям дозволено, не реєструючись, перебувати три місяці в Росії. А перед цим погроза з Москви підвищити ціни на енергоносії налаштувала українців проти кандидата від опозиції Віктора Ющенка. Їхня країна відіграє ключову роль в транспортуванні енергоносіїв зі сходу на захід і залежить від російського газу.

Далі видання змальовує російську газову імперію та енергетичну залежність від неї країн Східної Європи.

Тараном російських зовнішньополітичних інтересів часто служить Газпром. Його мережа трубопроводів постачає газ з Сибіру та Каспійського моря, від якого на три чверті залежать Угорщина і Чехія, а Естонія, Латвія, Литва і Словаччина – майже повністю. Шеф підприємства Міллер мріє навіть про подвоєння обсягів поставок. Це означатиме, що в Західній Європі буде більше тепла, але й залежність від Росії теж збільшиться... Утім, політика Путіна щодо збору колишніх радянських земель часто малоуспішна, а інколи й контрапродуктивна. Дворазове використання в українській передвиборній кампанії найбільшої козирної карти - російського президента - радше свідчить про ще не визріле домінування Росії. При всій залежності від енергоносіїв зі сходу країни Західної Європи може заспокоїти те, що Росія зрештою хоче продавати газ і нафту. А нафтоперегінний завод у Ґданську на сьогодні ще не приватизований.

Німецькі тижневі видання широко коментують останні дні життя й смерть палестинського лідера Ясира Арафата. Так мюнхенський журнал ФОКУС, говорячи про перебування Арафата у французькій клініці, захищає права журналістів на вільне поширення інформації:

Повідомлення про смерть Арафата, яке надійшло минулого четверга, ніхто не спростовував. Воно остаточне. Повідомлення про смерть, які засоби масової інформації поширювали перед тим, ставляться їм на карб. Але ця критика не зачіпає справжніх причини. Адже повідомлення про очевидно вже тривалий час клінічно мертвого шефа Організації визволення Палестини не повинні замовчуватися. Коли тиждень тому прем”єр-міністр Люксембурґа Юнкер повідомив, що Арафат мертвий, то сповістити про це було обов”язком журналістів. В простого смертного ”штучне серце” і ”апарати штучного дихання ” вже давно були б вимкнуті, але наслідки смерті Арафата, вочевидь, вимагали нових жахливих сценаріїв із все новими нюансами. Оскільки в ісламі клінічна смерть, стан, з якого нема вороття, не визнається, то лікарі повинні були шукати все дивніших формулювань, як от: Арафат ”впав у ще глибшу кому”, -

іронізує ФОКУС і веде далі:

Відтягування було необхідне з багатьох причин. Оскільки в релігії, яку сповідував Арафат, мертві мають бути поховані впродовж 24 годин, його треба було підтримувати в стані, як начебто він ще живий, аж поки не було врегульоване глибоко політичне питання про поховання. Оскільки політик мав чимало мільйонів, треба було спочатку поділити спадщину. І поки наступники не погодили між собою розподіл портфелів, машини штучних органів мали працювати. Машини, які насправді служать лише для того, щоб у людей, які перебувають у стані клінічної смерті, взяти для пересадки житттєво важливі органи. Серце Арафата не могло бути використане з цією метою. Його штучно подовжене життя було тактичною смертю.

Впливовий журнал ШПІҐЕЛЬ пише про мрії Арафата, яким поки що не судилося збутися:

Штаб-квартира палестинського президента у Рамаллаху, Муката, була задумана як імпозантна резиденція для Ясира Арафата. Звідти ”батько всіх палестинців” мав визначати долю свого народу – аж доти, доки одного не такого вже далекого дня він не переїде до Єрусалима, столиці Палестини. Але як часто траплялолся в житті великого керманича, мрії швидко розвіялися. Ізраїль розбомбив Муката, палац перетворився на бункер, президент був посаджений під домашній арешт і оголошений незначущою фігурою – і світова політична спільнота втратила одну з її найекстравагантніших фігур. І все це до минулої п”ятниці. Посмертно Ясир Арафат, який часто порівняював себе з феніксом, котрий постає з попелу, одержав ще раз у світі стільки уваги, якої йому так не вистачало в останні роки. Востаннє Арафат продемонстрував, що історичне значення його особи сягає значно далі його політики. Саме в сенсі національного мрійника Арафата, який вірив, що розведе море руками, коли вода вже стояла йому по саме горло, Муката в Раммаллаху повинна стати лише тимчасовим місцем поховання – щоб одного дня тіло могло бути перенесене до Єрусалима – столиці Палестини.

До іншої теми. Лауреат Нобелівської премії американець Ґарі Беккер у тижневику ВІРТШАФТСВОХЕ захищає економічну політику новообраного президента США Джорджа Буша. Аналізуючи стан світової економіки, він вказує водночас на причини кризових явищ у Західній Європі:

Одна з найбільших проблем Західної Європи є те, що пенсії одержують там ще в порівняно молоді роки фізично й психічно здорові люди. І це попри те, що очікувана середня тривалість життя зростає. Чимало людей хотіло б довше працювати, якби створені державою перепони не виштовхували їх з ринку праці, -

вважає Нобелівський лауреат і продовжує:

Я думаю, що Буш у своєму другому легіслатурному періоді зробить принаймні незначні кроки до приватизації. Це можна лише вітати. І не в останню чергу тому, що приватизовані системи сприятимуть тому, аби йти на пенсію пізніше. Врешті-решт, кожен працівник матиме тим більше грошей у пенсійному віці, чим довше він працюватиме.