1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

"Росія: лібералізація або неонаціоналізм з присмаком авторитарності?"

Останні події в Росії, пов"язані з арештом голови нафтового концерну "ЮКОС" Михайла Ходорковського, й надалі залишаються в полі уваги німецьких ЗМІ. З цього приводу тижневе видання ЦАЙТ, зокрема, пише: Окремі домовленості між урядами країн не виставляються на обговорення широкої громадськості. Невдовзі після того, як 2000-го року Володимир Путін став президентом Росії, керівники урядів західних країн уклали з ним конфіденційну й водночас надто очевидну для всіх угоду. Йшлося про те, що Захід мовчатиме з приводу роздемократизації Росії, за що Путін гарантуватиме стабільність в країні. Європа та Америка утримуватимуться від критикування позиції уряду в Кремлі щодо чеченського питання та кривавої війни в Чечні. За це Путін обіцяв встановити "диктатуру закону" яка підпорядковуватиметься загальноприйнятим правилам. Вашингтон, Берлін, Париж та Лондон сприятимуть крокуванню Росії шляхом до глобальних економічних інституцій, Росія ж у свою чергу забезпечуватиме західних інвесторів та імпортерів вітчизняною сировиною, у першу чергу нафтою. Так думали Герхард Шредер, Тоні Блер та Жак Ширак, пізніше також Джордж Буш. Утім, вони помилилися. Російський президент не виконав своїх обіцянок. Росія не стала ні більш стабільною, ані надійнішою. Про перетворення Росії на правову державу нема чого й говорити. Між тим Європа та Німеччина зокрема збільшують імпорт сировини з Росії, таким чином дедалі більше співпрацюючи з режимом, який свавільно втручається у сферу бізнесу і вважає демократію надокучливою справою,- окреслює ситуацію в Росії тижневик ЦАЙТ і веде далі: У даний момент президент Росії Володимир Путін є головною діючою особою афери, яка спричинить серйозні наслідки для російської енергетичної галузі. Мова йде про справу російської нафтової корпорації ЮКОС, яка є відвертим доказом того, що московська бюрократія навіть через 12 років після розпаду Радянського Союзу не хоче відмовлятися від своєї правлячої позиції. Російські органи безпеки мають великий досвід. Вони вже змусили всі телевізійні канали країни переключитися на хвилю, вигідну для Кремля. Однак, чи не відомі в світі приклади авторитарних країн, в яких принаймні бізнесмени мають можливість насолоджуватися необхідною свободою? Росія не належить до таких країн. З логікою авторитарного державного апарату не сумісна жодна повага до незалежності. Отже, те що зараз відбувається в Росії не є лібералізацією, а неонаціоналізмом з присмаком авторитарності,- наголошує видання і підсумовує: Невже такий стан справ в Росії не є проблемою для правлячого уряду Німеччини? Свого часу Німеччина імпортувала природний газ навіть з Радянського Союзу. Однак, за тих часів існувала леніністська система влади, міністерство сировини. Тобто, хоча система й не була достатньо прозорою, але все ж таки дії Росії можна було передбачити. Сьогодні в країні не має навіть стабільності, як засвідчує боротьба за владу між лібералами та прихильниками сильної держави. "Вся влада - державі",- таким є девіз Путіна. Тому все що не хоче підкорятися, пригнічується. Крок за кроком втрачається прозорість та відкритість,- найнеобхідніші передумови надійного партнерства. Замість цього посилюється вплив і влада армії та міліції. До іншої теми. 1-го травня 2004-го року східний сусід Німеччини - Польща - стане членом ЄС. Зробить вона це, безперечно, самовпевнено й з великою національною гордістю. Коментар на цю тему пропонує тижневик РЕЙНІШЕР МЕРКУР: Майбутній вступ Польщі до ЄС уже зараз вплинув на розподіл ролей між країною та старими членами Європейської спільноти. Минули часи, коли західні сусіди виступали в ролі вчителів, а Польща мала задовольнятися участю учня. Віднині політика робитиметься на рівних правах. Новий розподіл ролей призводить однак до непорозумінь по той та інший боки Одеру та Нейсе. Вимоги Варшави щодо нової Конституції ЄС чи не найкраще віддзеркалюють бачення Польщею ЄС. Так само, як Великобританія або Швеція, також Польща не прагне до європейської спільноти, країни-члени якої змушені відмовлятися від власних прав. Таке інше розуміння європейської інтеграції можна пояснити національною гордістю, до якої свого часу з захопленням ставилися в Західній Європі, як до джерела опору проти німецької окупації, а пізніше й проти комунізму. Не тільки в Берліні, а й у Брюсселі незадоволені політичним курсом Польщі щодо ЄС,- підсумовує РЕЙНІШЕР МЕРКУР. Огляд тижневої німецької преси підготувала Людмила Хартунг.