1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Розширення ЄС без Конституції

Фіаско саміту ЄС у Брюсселі поставило перед дійсними та майбутніми членами Європейської спільноти питання руба: Наскільки дієвою може стати організація після розширення на схід, враховуючи суперечності між різними країнами, які існують вже нині.

"Це були ті дві країни, -- скрушно промовляв на прес-конференції після невдалого брюссельського саміту канцлерн Німеччини Ґергард Шредер, -- які не вміють рухатися вперед, або не хочуть!" Зрозуміло, що Шредер мав на увазі Польщу та Іспанію. Саме ці дві країни не забажали акцептувати нову концепціє єдиної європи, викладену в Конституційній угоді.

Чому саме ці дві країни вирішили заблокувати конституційний процес, погодився пояснити в інтерв"ю "Німецькій хвилі" депутат Європейського парламенту Александер Радван. За його словами, проект Конституції ЄС, укладений Конвентом, дещо змінював систему ухвалення рішень в керівних органах Євросоюзу. І нова система саме зменшувала вплив країн середньої величини, таких як Польща та Іспанія. Разом з тим пан Радван заявив:

"З одного боку я розумію Іспанію та Польщу. Країни середньої величини хотіли б мати більше впливу в керівних органах ЄС, аніж це передбачено проектом Конституції. Водночас дії Варшави та Мадрида я вважаю контрапродуктивними. Ми бажаємо, щоб Євросоюз був дієздатним. Тому, якщо погодитися на те, що кожна кражна отримає право вето, аби мати можливість блокувати рішення ЄС, то це зробить організацію нефункціональною".

Чи, на Вашу думку, зменшення впливовості, якого зазнали б Варшава та Мадрид з ухваленням проекту Конституції Європейського союзу, було достатньою підставою для того, щоб поліки та іспанці заблокували конституціний процес? Александер Радван:

"У цьому контексті я ще можу зрозуміти позицію Іспанії, яка боїться втратити дотації під час обговорення цього питання в Єврсоюзі. Що я не розумію - це позиції Польщі. Налаштування на конфронтацію, яке виходить з Варшави є досить небезпечним, бо що більше ти розпалюєш конфлікт, то складніше повернутися потім назад. І я не впевнений, що це - політично мудро".

Чи провал саміту в Брюсселі зможе зашкодити розширенню ЄС? Александер Радван:

"Розширення ЄС на Схід, як і планувалося відбудеться 1 травня 2004 року. І тоді вступає в силу Ніцца, тобто в силі залишаться доволеності, досягнуті там 2000 року".

Польський президент Александер Квасневський не має наміру драматизувати ситуацію. На зустрічі з журналістами він висловив таке переконання:

"Я хочу сказати, що це не є жодною поразкою процесу розширення Європейського союзу. ЄС вже має законодавчі підстави для розширення з 15-ти до 25-ти держав, передбачено навіть з часом і розширення Євросоюзу до 27-ми членів".

"Законодвчими підставами", про які згадує польський президент, є угоди, ухвалені 2000 року в Ніцці. Якщо так і не будо внесено якихось змін, то принаймні до 2009 року вони залишатимуться в силі. Згідно з цими угодами рішення, ухвалене в Європейському парламенті вважатиметься чинним, якщо за нього проголосувала не просто більшість держав-членів, а така більшість, яка репрезентує принаймні 62% населення Євросоюзу. А проект Конституції ЄС передбачав ще більшу залежність рішень Євросоюзу від найнаселеніших держав, у першу чергу: Німеччини, Франції, Великобританії та Італії.

Тепер, навіть, якщо процес розширення Євросоюзу на Схід відбудеться сам собою, то неподолані суперечки всередині організації завдадуть її дієздатності відчутної шкоди. То як все ж діяти далі? Прем"єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер всиловив таке переконання:

"Ні, нам не допоможе пошук винних у провалі саміту в Брюсселі. Ми повинні поміркувати спільно й водночас кожен для себе, як європейський потяг знову поставити на рейки".

Після Брюсселю у колах європейських політиків розпочалися ще активніші дебати про концепцію "Європи двох швидкостей", де існує центральне ядро держав-локомотивів, і м"яко кажучи менш значні члени Європейської спільноти. Пан Юнкер так коментує цю концепцію:

"Моя думка є такою: створення "ядра Європи", тобто Європи двох швидкостей, Європи з різною геометрією - не є самоціллю. Ніхто навмисно не докладає зусиль для реалізації цього проекту. Але, якщо дехто відмовляється дотримуватися європейської колії, то він підштовхує нас до концепції "ядра Європи". З надією, що інші країни згодом підтягнуться до лідерів. І це - не мета, це - наслідок".

Зрозуміло, що зі вступом до Євросоюзу десяти нових держав суперечності між членами ЄС, які сосуються інституційних питань лише загострюватимуться. Передвісником нових суперечок став спільний лист шести країн-донорів ЄС, який вони надіслали до Європейської комісії. Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Франція, Швеція та Австрія виступили за скорочення виплат до бюджету ЄС. У листі вони пропонують, щоб з 2007 року відрахуваня до спільного бюджету кожної країни не перевищували одного відсотка від її внутрішнього валового продукту.

Як стверджує речник німецького уряду, цим скороченням виплат Берлін аж ніяк не бажав вдатися до помсти тим державами, які заблокували ухвалення проекту Конституції Євросоюзу, а лише хотів підштовхнути Європейський союз до економії коштів. Водночас комісар ЄС з питань розширення Ґюнтер Фергойґен вбачає причину таких заяв країн-донорів саме в провалі брюссельського саміту. Він гостро скритикував авторів листа, за "спробу внести розкол у Європі", хоча визнав, що економія коштів необхідна Євросоюзу:

"Дійсно, фінансування розширення ЄС вимагає серйозної економії в бюджеті Євросоюзу, яку ми проводимо на рівні Брюсселю шляхом жорсткої бюджетної політики".

Фергойґен заявив, що слід відмовитися від об"єднання питання фіаско конституційного процесу з питанням наповнення бюджету Європейського союзу. Це, на його думку, лише ускладнює ситуацію і "приховує в собі небезпеку ескалації". Фергойґен застеріг перед "довгими і тяжкими суперечкими" між бідними та багатими країнами ЄС, а також між старими та новими членами Євросоюзу. Він також висловив переконання, що розширення Євросоюзу на схід надасть новий імпульс економічному розвитку на континенті, що зробить виплати до спільного бюджету не такими вже й болісними:

"З економічної точки зору, розширення дасть виграш обом сторонам. Розрахунку переконливо свідчать, що всі великі економічні переваги, які принесе розширення, із запасом компенсують так звані солідарні витрати".

Ґюнтер Фергойґен звернувся до шістьох країн-донорів з проханням подати свої конкретні пропозиції щодо заощадженя коштів. Водночас він виступив рішуче проти замороження бюджету-2007 на попередньому рівні.