1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Розкол чи регіональні відмінності?

В Україні сьогодні знову вибори президента. Хто б не став переможцем, йому доведеться рахуватися з поляризованим суспільством. Виборча кампанія показала, що розподіл України на Східну й Західну досі існує. Між тим оглядачів непокоїть інше – свідоме використання регіональних особливостей силами як усередині Україні, так і поза її межами.

На виборчій дільниці в Києві (21.11.2004)

На виборчій дільниці в Києві (21.11.2004)

У першому турі три тижні тому переміг опозиційний кандидат у президенти Віктор Ющенко. Його мінімальний відрив від чинного прем”єра Віктора Януковича, а також особливості розподілу виборчих симпатій дали новий привід розмовам про розкол України.

Політики й журналісти найчастіше говорять про розбіжності на лінії Схід-Захід. Більшість на Сході підтримує Януковича, на Заході – Ющенка. Схід України традиційно виступає за посилення відносин з Росією, Захід тяжіє до Європейського союзу. На Сході підтримують ідею надати російській мові статус другої офіційної, на Заході категорично виступають проти.

Але все це ще не означає, що в суспільстві справді стався розкол. Говорить Людмила Шангіна, директор соціологічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова:

”Об”єктивних передумов розколу України за будь-якими ознаками немає. За результатами наших загальнонаціональних соціологічних досліджень, проблеми мови, конфесійної багатоманітності, ніколи не входили навіть до першої ”двадцятки” проблем, які особливо хвилююють громадян. На перших позиціях там бідність, безробіття, корупція й похідні від них”.

Замість слова ”розкол” Людмила Шангіна вживає термін ”регіональні відмінності”. Культурні та ментальні особливості регіонів, що мають різну історію, виникли не за один і день і навряд чи зникнуть, каже експерт. Але:

”Не варто недооцінювати існуючі відмінності. Вони торкаються так званих ”чутливих зон” – національних, релігійних, патріотичних почуттів. Ключове слово тут ”почуттів”. Образа почуттів сприймається кожною людиною і кожною спільнотою особливо болісно і дійсно може викликати непередбачувану реакцію. Політизація чутливих відмінностей у регіонах справді може привести до потрясінь і зіткнень”.

Саме така політизація і відбувається зараз в Україні, - констатує соціолог Шангіна з Центру Разумкова. За її словами, це не перший випадок, коли, наприклад, мовне питання, використовується як інструмент політичної боротьби на виборах. Прослідковується певна тенденція:

”Як показала практика саме цієї виборчої кампанії, в ній використовується принцип ”поділяй і володарюй”. Він застосовувався й на попередніх виборах. У 1994 році меншою мірою, в 1999 більшою, у 2002 – ще більшою. Зараз я вважаю, що використання цього принципу досягло критичної межі... Тут експлуатується і мовний фактор, і конфесійний, і проблема геополітичного вибору. Людей дійсно залякують, що у випадку руху України до ЄС, вступу до НАТО чи Світової організації торгівлі втратиться не лише національно-культурна ідентичність українського суспільства, або кожного громадянина зокрема, а будуть втрати роботи, вітчизняного виробництва, тобто суто економічні втрати. Цим лякають, до цієї боротьби залучена, на мій превеликий жаль, і церква”.

На відміну від Людмили Шангіної з Києва, берлінський політолог Александр Рар бачить ситуацію в Україні так, як і переважна більшість західних оглядачів. Розкол в Україні справді є, причому на різних рівнях, а вибори його значно поглиблюють, - вважає Рар:

”Окрім географічного та регіонального розколу на Схід і Захід, що має історичне підґрунтя, є ще один розкол, набагато відчутніший. Це розкол між тими, хто прагне демократії західного зразка, з ринковою економікою, й тими, хто цього не хоче. Противники західної моделі бачать її дещо скомпрометовавною”.

Експерт Німецького товариства зовнішньої політики звертає увагу на інший аспект проблеми – зовнішнє втручання. Рар стверджує, що розбіжності в українському суспільстві використовують також іноземні держави, які намагаються посилити свій вплив на Україну:

”Як на мене, то розкол в Україні дуже небезпечний, оскільки він триває вже понад 10 років. Українські політики використовують його для власного політичного профілю. Водночас існує небезпека, що західні сили, як наприклад США або Росія, також намагаються скористатися цими настроями в суспільстві, підтримуючи певних кандидатів”.

Роблять вони це по-різному. За останні кілька тижнів президент Росії Володимр Путін відвідав Україну двічі. Хазяїн Кремля дав зрозуміти, що хотів би бачити своїм колегою в Києві голову українського уряду. Натомість США на офіційному рівні намагаються зберігати нейтралітет. Хоча за даними німецької преси, американці активно допомагають проводити виборчу кампанію опозиційного кандидата.

Між тим обидва експерти прогнозують тяжке випробування для нового президента, незалежно від того, хто переможе. Александр Рар:

”Хто б не став зараз президентом України, він має звернутися до своїх політчних опонентів і спробувати замирити країну. Це головне завдання наступного лідера. Якщо переможе Ющенко, його наступні поїздки мають бути на Схід України й у першу чергу до Москви. Якщо переможе Янукович, він має поїхати до Вашинтона. Він також повинен буде сприяти збереженню політичних структур на Заході України”.

Людмила Шангіна припускає, що за певних умов українське суспільство зможе загоїти рани, отримані в ході виборчої кампанії:

”Новий президент матиме справу з роздратованим, якщо не розколотим, то досить роздратованим і пошматованим суспільством, яке буде важко швидко об”єднати і мобілізувати на конструктивну співпрацю. Якщо президент реально спрямує зусилля на вирішення тих першочергових проблем, про які йшлося, то суспільне примирення і відновлення толерантності гарантоване і досить швидко. Якщо ні, то я вважаю, що це призведе не до зіткнень і тим більше не до громадянської війни, якою лякають зараз людей. Воно призведе швидше до суспільної апатії”.

У продовження теми – про інший аспект. Одним із варіантів знешкодження конфліктного потенціалу, що ховається у регіональних особливостях України, давно називали перегляд державного устрою. Чинна конституція визначає Україну як унітарну централізовану державу. І Людмила Шангіна, і Александр Рар – вважають, що перетворення її на федерацію могло б допомогти вирішенню проблеми регіонів. Шангіна:

”Я б справді пішла цим шляхом. Подібного роду проблема обговорювалася на початку 1990-х років, і справді вона могла б бути вирішена саме цим чином. І за прикладом тієї ж Німеччини можна було б зробити адміністративно-територіальній устрій – п”ять чи сім регіонів. Багато проблем могли б вирішуватися на місцевому рівні. Рівень толерантності суспільства загалом такий, що подібний шлях був би ефективним і успішним. На мій погляд, коли будуть вирішені першорядні проблеми – корупції, бідності, безробіття – це питання можна винести на громадське обговорення, і люди можуть ухвалити компромісне рішення”.

Регіональні відмінності в Україні були завжди, наголошує Людмила Шангіна, підсумовуючи. Але українці вже навчилися з ними жити:

”Говорити сьогодні про те, що ми є абсолютно уніфікованими не можна. Україна має регіональні відмінності. Ці відмінності не є принциповими. За умови їх неполітизації вони цілком можуть зберігатися, і вони не перешкоджають єдності політичної нації”.