1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Реституція культурних цінностей: Україна й Німеччина - зразкові партнери?

Під час п"ятих українсько-німецьких політичних консультацій Україна зробила Німеччині по-справжньому розкішний подарунок: повернула Дрезденському музею гравюр два альбоми-графіки, що їх було вивезено під час другої світової війни. Загалом цей музей, в якому зберігається одна з найстаріших і найбагатших графічних колекцій світу, недорахувався після війни майже 95 відсотків своїх культурних надбань. У 1958 році Радянський Союз на знак своєї прихильності до тодішньої НДР повернув значну частину вивезеного. Однак ще й нині бракує близько 50 тисяч робіт. Директор Дрезденського музею гравюр професор Вольфґанг Голлер припускає:

«Майже всі вони осіли в країнах колишнього Радянського Союзу, насамперед у музеях Москви та Санкт-Петербурга. Ми з усіх сил намагаємося налагодити переговори щодо повернення цих втрачених через війну витворів мистецтва.»

Альбоми, що довгий час зберігалися в Україні в Музеї мистецтв імені Михайла та Варвари Ханенків, належать, так би мовити, до історичного ядра дрезденської колекції. Це - альбом «Твори Нікола Бертена», що налічує 25 гравюр за композиціями цього французького майстра, та збірка робіт художників-флористів, яка складається зі 110 гравюр та 5 титульних аркушів. Обидві пам"ятки датуються XVII-XVIII століттями. На кожній гравюрі є печатки, які дають уявлення про походження цих творів, а також інвертарні номери Дрезденського музею гравюр. Як складові старої систематизації колекції альбоми високо ціняться не лише в мистецькому, а й в культурно-історичному плані: вони дають змогу відновити загальний фон музейної колекції XVII століття.

Потрібно сказати, що в непростій справі міжнародної реституції, тобто повернення незаконно вивезеного майна, у тому числі й художніх цінностей, Україна залишила далеко позаду країни колишнього Радянського Союзу і навіть саму Німеччину. Пам"ятки з України поверталися і в 1993, і в 1995 роках, а в 1996 році цьому ж таки музею гравюр у Дрездені український посол передав три дорогоцінні альбоми. Ані Росія, ані Білорусь поки що не наважилися на таке на державному рівні, каже директор Дрезденського музею Вольфґанг Голлер.

«Російська сторона ще досі не вважає себе готовою відкрито заявити про ті пам"ятки, які у неї ще є. Це при тому, що ми напевно знаємо, що частки нашої колекції зберігаються в їхніх музеях. Поступ відчувається насамперед у відносинах з Україною. Переговори з українською стороною ніколи не були відривчастими. І загалом присутнє розуміння того, що культурні надбання, втрачені у війні, чи то вивезені з України, чи то з Німеччини, треба повертати. І на базі цього консенсусу переговори - як на політичному, так і на музейно-фаховому рівні - просуваються далі. Це справді незвично і, якщо можна так сказати, зразкова практика переговорів".

Українсько-німецькі відносини в галузі реституції культурних цінностей керуються угодою про культурну співпрацю між урядами двох країн, підписаною 1993 року. Згідно з міжнародними правовими нормами, держава, що внаслідок воєнних дій завдала шкоди історико-мистецьким пам"яткам чи вчинила їх пограбування на окупованій території, зобов"язана їх або повернути, або компенсувати. Передбачено, що цей процес має бути двостороннім, оскільки не лише з Німеччини, а й з України протягом війни було вивезено чимало: до 300 тисяч творів мистецтва, близько 50 мільйонів книг та майже 50 мільйонів архівних справ. Голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України Олександр Федорук каже, що зараз цей процес, на жаль, має лише односторонній характер.

«Усі ті пам"ятки, які були, ми віддали німецькій стороні. Ми вважаємо, що ми віддаємо все, що можемо віддати, вийшли на широкий діалог. Але чекаємо цього діалогу і з інших сторін, в тому числі з Німеччини. На жаль, дуже мало цінностей повертається в Україну з того часу. Мені це нагадує дорогу в один бік: ми віддаємо все, а нам нічого не повертають. Ось так виглядає справа. Я особисто вважаю, що коли ми йдемо назустріч в таких моментах, як реституція культурних цінностей, то нам теж повинні йти назустріч».

Утім деякі позитивні зрушення все ж таки є. Скажімо, за словами Олександра Федорука, торік до Уманського художнього музею повернули втрачену під час війни картину голландського художника XVII століття. Так само нещодавно німецька сторона повернула майже три з половиною тисячі оригінальних фотографій, вивезених у воєнні роки. Дещо вдається повертати по приватній лінії: таким чином передали цінну пам"ятку до Одеського музею.

Процес пошуків цих речей надзвичайно складний. Німецькі експерти кажуть, що, згідно з державними картотеками, українських пам"яток у німецьких державних музеях немає. Зараз вони намагаються розшукати якісь культурні цінності через Інтернет. Не виключено, що багато речей перебувають у приватних колекціях або опинилися на території третіх країн, наприклад, шляхом перепродажу, припускає Олександр Федорук. Скажімо, зараз ведуться переговори з нідерландцями, щоб вони повернули Україні два рисунки Дюрера, які зберігаються в Роттердамському музеї. Їх було вивезено зі Львова до Німеччини в 1941 році. Говорить Олександр Федорук:

«У цій справі неприємним є те, що проблема реституції набула політичного характеру. І тепер з політичного аспекту вирішується питання про повернення чи неповернення. Я вважаю, що це неправильно. Є проблеми міжнародного правового характеру, і цим треба керуватися».

Таким чином, з одного боку, реституція - це звичайне правове явище, закономірний процес поверненя того, що було незаконно вивезено раніше. З іншого - занадто багато історичних та національних емоцій він зачіпає. Канцлер Німеччини Ґерхард Шредер розцінив повернення пам"яток як "великий та видатний жест", який український президент Леонід Кучма виявив щодо дрезденської колекції. Директор Дрезденського музею гравюр Вольфґанг Голлер бачить це в двох площинах:

"Якщо розглядати це згідно з міжнародним правом, я думаю, це є нормальний плин речей. Однак, якщо брати до уваги ще й історичні та психологічні аспекти й ту великодушність, яку виявили Німеччині - стороні, що намагається якось компенсувати нещастя, які вона спричинила, - то з цього боку я безперечно бачу дуже великий жест".

Голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей Олександр Федорук висловився більш категорично:

«Добре, прийняли оці два альбоми, зробили гарний жест, зробили красиву міну, і що з того? 50 років люди, одержуючи на шматок чорного хліба, зберігали ці альбоми в музеях. З покоління в покоління. І не розтринькали їх, а зберегли. А теж можна було сказати: їх нема. Цей жест повинен спрацювати на відповідні аналогічні рішення. Не тільки сприймати зі схвальністю, але й думати про те, що нам будуть повертати. Не в паритетній якості, а просто у нас забрали, нам мають і повернути».