Ренесанс документального кіно | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 12.03.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Ренесанс документального кіно

Документальні фільми здебільшого вважаються нудними. Побутує думка, що заробити на них неможливо. Але останніми роками з'явилося кілька стрічок, що дали підстави заговорити про ренесанс цього кіножанру.

Документальний фільм Вендерса Піна

Документальний фільм Вендерса "Піна"

Навіть звиклий до успіху німецький режисер Вім Вендерс, мабуть, і не мріяв про таке: його документальний фільм "Піна", що вийшов на екрани 2011 року, став одним з найуспішніших того кіносезону. Понад 500 тисяч глядачів переглянули стрічку про життя видатної німецької хореографині Піни Бауш. При цьому фільм доволі непростий як за своїм змістом, так і за виконанням.

Наступною несподіванкою став документальний фільм про одного з найуспішніших німецьких художників сучасності Ґергарда Рихтера "Gerhard Richter Painting". Подивитися на те, як працює митець у своєму кельнському ательє, прийшло близько 100 тисяч глядачів.

Томас Рідельсгаймер

Томас Рідельсгаймер

Пожива для розуму

"Люди більше не мають бажання споживати буденщину, яку вони бачать по телевізору. Вони шукають зміст, поживу для розуму", - каже режисер-документаліст Томас Рідельсгаймер. До його фільмографії серед іншого належать такі роботи, як "Breathing Earth" ("Земля, що дихає") про японського митця Сусуму Шингу та номінована на німецьку телевізійну премію Grimme стрічка "Seelenvögel" ("Душевні птахи").

Рідельсгаймер вбачає в кіноуспіхах документальних фільмів останніх років не просто їхній камбек як жанру, але й певний новітній поворот: "Ще ніколи на кіноекранах не показували так багато документальних фільмів, як нині". Фахівці припускають, що в цьому тренді приховане бажання глядача ідентифікувати себе у наповненому всілякими віртуальними витребеньками повсякденні.

Якщо це справді так, то телебачення ризикує проспати цей тренд, каже Рідельсгаймер. На його думку, якщо в кінотеатрах документалка переживає ренесанс, то на телебаченні радше навпаки. "Телеканали дедалі більше дистанціюються від документального кіно. Ефірний час для них практично зник", - нарікає режисер.

Рольф Берґманн

Рольф Берґманн

Не все так погано

Тим часом самі телевізійники спростовують такі докори. За словами відповідального за документальні фільми редактора громадсько-правової німецької телерадіокомпанії RBB Рольфа Берґманна, такі нарікання надміру перебільшені: "Особливо якщо порівнювати з 80-90-ми роками. Нині рік за роком з'являється велика кількість масштабних документалок. А громадсько-правове телебачення в Німеччині на чолі з телеканалом ARD дбає про підростаюче покоління документалістів і співпрацює з різними кіношколами".

Справді, громадсько-правовий канал ARD активно задіяний у багатьох документальних ко-продукціях, і в багатьох випадках саме завдяки цій співпраці взагалі можлива поява багатьох документальних фільмів. Серед них часто трапляються і сміливі експериментальні формати. Приміром, 24-годинний репортаж у реальному часі "24 години Берлін" спільного виробництва німецького телеканалу RBB та німецько-французького ARTE. "Такого раніше ще не було", - каже Берґманн.

Ще один закид звучить на адресу дуже пізнього ефірного часу для документального кіно - часто-густо лише після 23-ої години. Але й у цьому Берґманн не бачить проблеми. "Якби трансляція була раніше, це робило б нас вразливими через телерейтинги. Люди перемикалися б на інші канали. А пізніше конкуренція менша. До того ж, у часи інтернету якісно зроблений влучний документальний фільм може знаходити свого глядача незалежно від ефірного часу".

Не втрачати час

Говорити про настання золотих часів для документального кіно ще не доводиться. Але нині шанси на його популяризацію добрі як ніколи. Після номінації на "Оскара" стрічки Вендерса "Піна" 2012 року, цьогоріч ще дві роботи за участю німецьких кіновиробників були номіновані в категорії "кращий документальний фільм" - це "Töte zuerst" ("Убий першим") та "Open Heart" ("Відкрите серце"). Це один з багатьох факторів, який може надихнути телевізійників знімати ще більше сміливого документального кіно.

DW.COM