1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Радон: газ із підземелля, що лікує та вбиває

Відомо, що на рак легенів хворіють передусім курці. Але мало хто знає, що другою найчастішою причиною виникнення цього онкологічного захворювання є радон. Лише в Євросоюзі через підвищену концентрацію цього природного газу щороку вмирають до 20 000 людей.

default

Німецьке Федеральне відомство захисту від випромінювання застерігає про „на жаль, забуту загрозу”. Що ж таке радон? Оглядач наукового журналу „Леонардо” Йоахим Гекер:

„Це газ, який завжди присутній у повітрі. Він прозорий, не має запаху та смаку, не вступає в реакцію з іншими елементами та сполуками. Але радон - токсичний інертний газ. Потрапляючи в легені при диханні сам він надовго в них не затримується, але залишаються тверді радіоактивні продукти його розпаду, які дуже важко виводити з організму людини. Альфа-випромінювання цих частинок має невелику глибину просякання й тому вражає лише клітини бронхів. Цим і пояснюється, чому радон спричиняє саме рак легенів. Причому в найтяжчій його формі, яка практично не піддається лікуванню.”

Радіоактивний хімічний елемент восьмої групи періодичної системи Менделєєва, атомний номер 86, відкрили одразу кілька науковців. 1900-1904 років майже одночасно й незалежно один від одного британські фізики Резерфорд і Рамзай, американець Оуенс, німець Дорн, француз Деб”єрн виявляли окремі ізотопи радону. Але оскільки на початку двадцятого століття поняття „ізотоп” ще не існувало, кожен науковець уважав, що він відкрив новий радіоактивний газ. Довгий час елемент під номером 86 мав назву „еманація”. 1923-го року його перейменували на „радон”, що було співзвучніше іншим хімічним елементам періодичної системи, й з моменту відкриття так називався найстійкіший з усіх 19-тьох відкритих ізотопів. Серед природних джерел радіації радон упевнено посідає перше місце. На його частку припадає до 32 відсотків загальної радіаційної дози. Йоахим Гекер:

„Радон утворюється в земних надрах. Він теж є проміжним продуктом радіоактивного розпаду, а саме – хімічного елементу урану. Цей метал, у більшій чи меншій кількостях наявний у всіх видах ґрунтів, у гірських та вулканічних породах. Особливо ж багато урану міститься в граніті. У тих районах, де граніт є головною породою ґрунту, зазвичай і спостерігають підвищену концентрацію радону. Як газ він завжди „прагне” потрапити в рідну стихію – в повітря. З надр радон поступово просякає на поверхню, але там одразу ж і розвіюється. Небезпечним для людини він стає тоді, коли створюються умови для його накопичення. Наприклад, у шахтах чи в підвальних приміщеннях житлових будинків.”

Середній рівень концентрації радону в будівлях становить для Німеччини 50 Бекерелів на один кубічний метр повітря. З кожними наступними ста Бекерелями (один Бк дорівнює одному радіоактивному розпадові на секунду), ризик захворіти на рак легенів збільшується на 16%. За даними Федерального відомства захисту від випромінювання, були зафіксовані випадки, коли вміст радону в майстернях, кухнях чи ванних кімнатах перевищував тисячу Бекерелів. „Усі ці приміщення були розташовані або на першому поверсі, або під землею”, - пояснює Йоахим Гекер:

„Зазвичай радон накопичується в підвалах, куди він просякає крізь найменші тріщинки в підлозі чи крізь отвори, де проходять якісь труби – водогін, каналізація тощо. Звідти радіоактивний газ – важчий за повітря, але водночас дуже рухомий - поступово поширюється всім будинком. Що вище поверх, то вміст радону менший. Однак упродовж років небезпечними стають навіть і незначні дози випромінювання. Головне при радоновому зараженні – якомога раніше встановити, що таке існує. Зробити це можна лише за допомогою спеціальних вимірювальних приладів. Для боротьби з токсичними ізотопами вистачить і підручних засобів. Перше й найважливіше, що треба робити, це постійно провітрювати підвальні приміщення. Як я вже сказав, радон – дуже рухомий газ. Досить відчинити вікна, а ще ліпше ввімкнути також вентилятор, і він швидко звітриться. Трохи більше часу потрібно, звичайно, для того, щоб замурувати всі тріщини в підлозі та щільно ізолювати місця, де проходять різні комунікації. Уже ці доступні кожному заходи суттєво зменшать ризик радіоактивного зараження.”

„Усе є отрутою, й все є ліками. Питання лише в дозі”. Ці слова середньовічного лікаря Парацельса до радону підходять чи не найліпше. У мікродозах цей газ не те, що не шкодить людині, а відновлює її здоров”я. Радонові ванни та грязі лікують захворювання суглобів, серцево-судинної системи, периферичної нервової, шкіри. Споживання радонової води позитивно впливає на органи травлення. На сході колишньої НДР у тих самих шахтах, де робітники наживали собі рак, видобуваючи уранову руду для радянської збройної промисловості, тепер лікують запалення легенів. З тією різницею, що хворі дихають підземним радоном не більше години на день. Утім, далеко не всі медики радять своїм пацієнтам відвідати один із радонових курортів. Яка доза випромінювання є корисною залежить не так від діагнозу, як від стану організму хворого. Те, що для одного норма, для іншого може виявитися забагато. До того ж у природних джерелах уміст радону постійно коливається. Питання припустимих доз є суперечливим не лише для медиків, а й для політиків. Німецькі „зелені” наполягають, щоб для рівня концентрації радону в житлових приміщеннях були нарешті встановлені законодавчі норми. Уряди федеральних земель вагаються з ухваленням нового закону, побоюючися додаткових бюджетних витрат. Науковий оглядач Йоахим Гекер:

„За оцінками Комісії захисту від випромінювання, один відсоток населення Німеччини мешкає в будівлях із значно підвищеною концентрацією радону. Один відсоток – це 800 тисяч людей, для яких ризик захворіти на рак легенів більший на одну п”яту. Щороку 3000 німців умирають від того, що їхні легені були вражені радоном. Хіба цих цифр недостатньо? Як можна при цьому ще посилатися на якісь там фінансові чи адміністративні складнощі?.”

З Німеччини – в Україну. Слово кореспондентці Німецької хвилі Олені Усенко:

„Мертвими душами в мертвому селі називають себе мешканці Неопалимівки, що на Кіровоградщині. Стовбур уранової шахти добре видно з кожного вікна. До нього трохи більше 300 метрів, хоч має бути щонайменше півтора кілометра. Викиди з шахти вкривають товстим шаром пилу городину. Селяни стверджують, що попри всі закони фізики, вони радіацію бачать і демонструють коричневу воду зі своїх криниць з якимись частинками та шар відкладень на посуді, що його не змивають і найсильніші мийні засоби. Мешканка Неопалимівки Катерина Єремєєва розповідає, що майже всі діти в селі потерпають від сильної носової кровотечі. Їхні батьки пов”язують це впливом радіації на дітей. Проте місцеві медики цього не підтверджують. А нещодавно в селі ремонтували дорогу. Шлак, який на неї насипали – це шлак, що залишається після видобутку руди. Його радіаційний фон, за словами місцевих мешканців, перевищував норму в 25 разів. Уже понад 10 років неопалимівці домагаються, щоб територію їхнього села визнали зоною екологічного лиха. За цей час їм вдалося зібрати хіба що непогану колекцію автографів чи не всіх українських прем”єрів та президентів - під листами з відмовами. Результативним виявилося тільки останнє звернення - з області прислали комісію. Її висновок: жити в Неопалимівці цілком безпечно. Сергій Шаходинець, начальник управління екології Кіровоградської облдержадміністрації, запевняє, що радіаційний фон у селі нормальний. Перевищення, яке зафіксували мешканці, пояснюється невмінням останніх користуватися вимірювальними приладами. Голова обласного управління МНС додає, що розташований у безпосередній близькості від осель стовбур уранової шахти є допоміжним. Ані руда, ані шлак ним не подаються. Щоправда, й лікарі, й екологи, й представники Міністерства надзвичайних ситуацій визнають, що попри формальну відсутність радіаційної небезпеки, рівень ракових захворювань у цьому районі постійно зростає. І зізнаються, що при проведенні досліджень змушені керуватися застарілими радянськими нормами. Власне, через них і виникла проблема. 1967-го, коли будували шахту, санітарно-захисна зона взагалі не була передбачена. Щоб створити її тепер потрібні чималі кошти. В одній з офіційних відповідей мешканцям Неопалимівки пообіцяли, що гроші нададуть до 2030 року. У селищі кажуть, що до того часу тут не залишиться жодної людини. Проблема підвищеного рівня радіації актуальна не лише для Неопалимівки. На багатій на уранові родовища Кіровоградщині реєструють дедалі більше плям забруднення. У тих місцях, де на поверхню виходить радіоактивний газ радон. Будувати в таких районах житло сучасне українське законодавство суворо забороняє, проте це майже завжди ігнорується. Сучасних карт, на яких заражені території були б позначені, немає. Так само, як і грошей на проведення систематичних досліджень.”