1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Про “злих” росіян і “добрих” американців

Через 60 років після краху “третього рейху” Німеччина знову переживає війну. Цього разу на екранах телевізорів, по радіо й на сторінках преси. Своїх визволителів німці згадують дуже по-різному. Радянські солдати часто постають як убивці й ґвалтівники. А от американці й британці мають позитивний імідж, вони принесли демократію.

Червоноармійці й німкеня (архів)

Червоноармійці й німкеня (архів)

Хвиля матеріалів про війну накрила Німеччину не в один день. Уже кілька місяців мас-медіа повідомляють про останні тижні й дні війни в Європі. Ця тема досліджена настільки ретельно, що нових матеріалів зараз дуже мало. Натомість, на думку оглядачів, дещо змінилися акценти. Якщо в попередні роки більше повідомляли про злочини, які скоїли нацисти в роки Другої світової, тепер німців більше цікавить доля власного народу.

Наприкінці квітня – початку травня нацистська Німеччина вже була на колінах. Західні союзники, США та Великобританія, майже перестали бомбардувати німецькі міста. Їхні війська стояли на Ельбі, а німецькі солдати масово здавалися в полон. На той момент американський президент Теодор Рузвельт і британський прем”єр Вінстон Черчіль вважали свою роль у поваленні нацистського режиму виконаною. Бомбардувальники союзників підірвали німецьку військову промисловість, знищили інфраструктуру. Гельмут Тротнов, історик з музею сил союзників у Берліні, називає це ефективним методом ведення війни:

”Американський військовий командир дуже ретельно зважуватиме, чи варто ризикувати йому життям своїх солдатів чи ні. Саме тому вони робили акцент на бомбардуваннях.”

У той же час на східному фронті, звідки наступала радянська армія, тривала головна битва – за Берлін. Західні союзники не хотіли вступати в криваві вуличні бої з рештками нацистів. Крах рейху був очевидним, але пропаганда ще намагалася мобілізувати останні сили:

”Берлін став фронтовим містом. Всі солдати й штурмовики, які беруть участь у захисті столиці рейху, зайняли позиції й вступають у бій, як тільки з”являються радянські танки чи війська.”

Радянське керівництво тоді свідомо йшло на втрати. Сталін прагнув швидше взяти Берлін, не рахуючись з людськими жертвами. В боях в останні дні війни загинули десятки тисяч радянських солдатів. На думку берлінського історика Тротнова, таких втрат можна було уникнути:

”Для радянського війська головним був наказ до 1-го травня взяти Берлін, тому дуже багато солдатів віддали своє життя даремно. Але в тоталітарній країні людське життя не багато коштує”.

Радянські війська прийшли в Німеччину, щоб помститися, і ця помста була страшною. Так лякала німців нацистська пропаганда 1945 року:

”У районах, що знову перейши під контроль німецьких військ, кожен будинок позначений жахливими злочинами більшовистської солдатні”.

Ще задовго до кінця війни почалася масова втеча німців з районів, до яких наближалася Червона армія. Десятки тисяч родин намагалися дістатися зі Східної Прусії, територій сучасної Польщі та Прибалтики, на Захід. Пропагандистська машина ”третього рейху” активно поширювала страх перед брутальними злочинами ”червоних” на окупованих територіях:

”Вони не пожаліли навіть мою стареньку маму, вони її теж по-звірячому зґвалтували. Познущалися й над моїми сестрами. Багато людей боялися саме цього, тому в Бееліці цілі родини покінчили життя самогубством.”

Через 60 років після війни образ воїна Червоної армії, що постає в німецьких мас-медіа, аж ніяк не нагадує славного визволителя, про якого писали в підручниках історії в СРСР та НДР. Навпаки. Найчастіше можна почути розповіді очевидців та істориків про те, як радянські солдати ґвалтували німецьких жінок і грабували майно. Берлінський історик Тротнов пояснює це помстою за смерть мільйонів радянських людей:

”Те, що відбувалося на східному фронті, було результатом абсолютної відсутності дисципліни. Тотальні бомбардування Німеччини в другій половині війни забрали багато життів. Але колись хтось починає війну, то він не повинен дивуватися, що вона повертається туди, звідки вийшла”.

"Die Russen”, а для німців всі радянські люди були росіянами, багато десятиліть сприймалися німцями як уособлення зла. ”Холодна війна”, що почалася відразу після закінчення Другої світової, тільки підсилила вже наявні забобони й страхи. Лише після розвалу СРСР та об”єднання Німеччини відносини між колишніми ворогами відчутно потеплішали.

Зовсім інакше німці сприймали західних союзників – американців, британців та французів. Ці три нації вважаються ”справжніми визволителями”, які принесли німцям демократію. Той факт, що союзники відкрили другий фронт лише в середині 1944 року, коли радянська армія виконала левову частку боротьби з фашизмом, зараз рідко згадується.

Натомість у ці дні німецькі ЗМІ сповнені чутливих спогадів про ”добрих амі”, як німці називають американців. Ось, наприклад, розповідь Крісти Тупіц. Коли почалася війна їй було 5 років. Навесні 1945-го родина дівчинки була змушена тікати з рідного східнонімецького міста Ґубена, бо наступала Червона армія. Тікали на південь, у мальовничу Баварію. Кріста Тупіц про свою першу зустріч з американським солдатом:

”Я лежала на галявині, де було багато яскравих квітів. Наді мною – синє небо. Раптом чую кроки, але якось дуже тихо. Дивлюся – чоботи. Піднімаю очі й бачу військові шаровари. Дивлюся далі – обличчя чорного чоловіка. Я таких ще ніколи в житті не бачила. І цей негр, або як там його правильно назвати, він посміхнувся до мене, взяв мене на руки, підкинув у гору й вигукнув: ”The war is over!” – ”Війна скінчилася!” Для мене не було тоді нічого кращого.”

Попри весь позитив, ставлення до американців та британців у сучасних німців теж не зовсім однозначне. Їм досі не можуть забути тотальне бомбардування міст в останні тижні війни, як наприклад у Дрездені, де загинуло багато цивільних. А події останніх років, особливо війна США та Британії в Іраку, зіпсували ставлення німців до цих двох країн.

Що ж до питання, хто зробив більший внесок у визволення німців від нацизму, історик Гельмут Тротнов з Берліна не бачить суттєвої різниці між радянськими солдатами та американцями чи британцями:

”Диктатура була для німецького населення смертельною небезпекою. Тому цілком коректно говорити, що радянські війська звільнили німецьку націю від диктатури. Так само, як це зробили й західні союзники. Власними силами німці цього б не досягли.”