1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Проректорка ДонНУ: "За формальними ознаками ми вже не є донецьким вишем"

Проректорка Донецького національного університету імені Василя Стуса Тетяна Нагорняк в інтерв'ю DW - про життя вишу після евакуації на територію, яка перебуває під контролем українського уряду.

Донецький національний університет імені Василя Стуса у Вінниці

Донецький національний університет імені Василя Стуса у Вінниці

DW:Колектив Донецького національного університету імені Василя Стуса днями надіслав відкритоголиста президентові України, в якому ставиться під сумнів виконання обіцянок з боку глави української держави щодо цього вишу. Пані Нагорняк, що спричинило написаннятакого листа?

Справа в тому, що 27 жовтня Петро Олексійович (Порошенко. - Ред.) під час виступу в університеті "Острозька академія", згадуючи наш університет, заявив, що нам надали гуртожитки, і зроблено все, що було можливе, для того, щоб ми не втратили той потенціал, який є. Однак, це не відповідає дійсності. І у нас є підстави гадати, що президент недостатньо чи неправильно інформований. Тому цим листом ми хочемо запросити президента до нас, щоб показати йому реальний стан речей.

Цей лист - відкритий, але до нього було багато листів в закритому режимі в різні інстанції з проханням обговорити наші проблеми. Президент відвідав нас 28 лютого 2015 року. Це сталося через півроку після нашої евакуації з Донецька. Петро Олексійович дав нам тоді надію на перспективи: і відносно програм підтримки переселенців у цілому, і нашого вишу особисто. Він бачив у яких складних умовах ми працюємо, ми казали йому про багато кричущих проблем, зокрема - про відсутність гуртожитків.

Тетяна Нагорняк

Тетяна Нагорняк

Крім відсутності гуртожитків для студентів, з якими ще проблемами доводиться мати справу Донецькому національному університету?

Проблеми справді кричущі. Один лише факт - ставка доцента університету трохи більше чотирьох тисяч гривень. Це ціна оренди двокімнатної квартири у Вінниці. Жодних додаткових програм підтримки професорсько-викладацького складу з числа переселенців в Україні немає. 90 відсотків своєї заробітної плати викладач змушений віддати за оренду житла без будь-яких компенсацій і без перспектив на їхню появу. Стосовно ж студентських гуртожитків хочу наголосити, що в університеті вони повністю відсутні! Ми якось домовляємося самостійно з ректорами вінницьких ВНЗ про якісь 10 чи 15 місць по різних гуртожитках. І це при тому, що ми маємо п'ять з половиною тисяч студентів, які змушені так само, як і викладачі, знімати житло.

Наші чотири корпуси - це не наша власність. Щомісячно ми сплачуємо лише за їх оренду близько 700 тисяч гривень. Крім того, ми маємо проблеми з державним фінансуванням частини наших бюджетних ставок. І тому ми змушені покривати стипендії бюджетникам та відповідно заробітну плату викладачу з нашого спеціального фонду, за рахунок тих грошей, що сплачують контрактники. А це все  гроші, які мали б йти на розвиток університету.  

З огляду на всі ці складнощі, про які Ви говорите, чи не хочуть викладачі повернутися в Донецьк?

Повернутися куди - в "ДНР"? Таких бажаючих немає, або вони мені невідомі. Навпаки, ряд викладачів орієнтується на пошук кращих умов для науковців в інших вишах в Україні чи за кордоном. Адже існує дуже багато привабливих міжнародних програм для аспірантів та докторантів. Але нам же важливо зберегти власний потенціал.

Семінар у Донецькому національному університеті

Семінар у Донецькому національному університеті

Власними силами і силами наших міжнародних партнерів, фондів, науково-грантової діяльності ми створили якісні хімічні та фізичні лабораторії, комп’ютерні класи, велику бібліотеку. Придбали меблі, елементарно, парти для студентів! І все це зроблено без підтримки з боку держави. В 2014-му ми ж могли б вибрати комфорт і прикритися тим, що ми - викладачі, ми не воюємо, ми не стріляємо, ми ж тільки вчимо. Натомість ми проявили колективну громадську державницьку позицію. Однак за два роки - жоден представник профільного міністерства нас не відвідав, навіть не поцікавився, чи ми взагалі існуємо.

Якби представникам Донецького національного університету вдалось зустрітись з президентом України, на чому Ви наполягаєте у відкритому листі, про що в першу чергу Ви хотілиби з ним поговорити?

Як і кожна людина, а особливо переселенці, ми дуже хочемо розуміти, що з нами буде завтра. Бо якщо глава держави, якщо міносвіти, мінфінансів бачать якісь шляхи нашого розвитку, а ми їх не розуміємо, то дуже хотілося б про це напряму поговорити. Чи є у держави стратегічне бачення перспектив університету. Чи ми просто політичний проект? Коли ми тільки переїхали, в нас було лише кілька кімнат. І ми обдзвонювали кожного студента і казали, що ми живі. Тоді це була ініціативна група з 10 людей. А наразі нас сім тисяч - студентів, викладачів та співробітників. За формальними ознаками ми вже не є донецьким вишем. Бо кожен четвертий з півтора тисячного колективу викладачів та співробітників - це вінничани. Зрозуміло, що й серед наших студентів дедалі більше молоді з центральної України та інших регіонів. Ми підтвердили свою позицію в національних і міжнародних рейтингах. Ми визнані кращим вишем центральної України. І це означає, що за державної підтримки чи без неї наш університет живе.

Докторка політичних наук,професорка Тетяна Нагорняк єпроректоркою з науково-педагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій Донецького національного університету імені Василя Стуса.

Дивитись відео 02:21

Перший навчальний рік Донецького університету в Вінниці

DW.COM

Аудіо й відео до теми