1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Причини воєн – проблеми довкілля

Німецькі вчені б”ють на сполох: запустіння земель у засушливих регіонах вже сьогодні загрожує одній чверті усієї поверхні Землі. Драматичними будуть наслідки не лише для фауни та флори, а й для всього людства. Глобальна проблема потребує і глобального рішення, вважають німецькі фахівці.

Що робити, коли земля перетворилася на камінь...

Що робити, коли земля перетворилася на камінь...

Колись багато років тому, аби забезпечити багатший вилов рибалкам, окунів з Ніла випустили у східноафриканському озері Вікторія. Наслідки цієї акції перевершили всі прогнози – в гіршому розумінні. Тут сталася екологічна катастрофа. За нею слідом прийшла, природно, й економічна. Окунь жер інших риб, водорості розмножувалися несамовито, живі істоти в самому озері та на його узбережжях вимирали. Рибалки поверталися додому з порожніми руками, адже екосистема озера Вікторія вийшла з рівноваги. Штучно створеною проблемою, на думку експертів, є у всьому світі і так зване "спустошення", «деградація», тобто руйнування таких природних ресурсів як біологічна різноманітність, родючість землі і, насамперед, вода. Професор ботаніки Норберт Юрґенс з Гамбурзького університету вважає, що нині на часі глобальний менеджемент ресурсів:

Щодо природних ресурсів, то проблема є дуже нагальною, оскільки на цьому часто базується стабільність забезпечення продуктами харчування – бо саме через нестачу, котра виникає через вищезгадану деградацію, і виникають конфлікти. Приміром, конфлікт у Кот д»Івуарі є не чим іншим як результатом міграції екологічних біженців, які втекли з Буркіна-Фасо, зі спустошеної півночі до Кот д»Івуару. Через це й спалахнув кривавий конфлікт. Нам лише видається, що причиною конфлікту стали етнічні непорозуміння чи політичні мотиви. Але насправді у підґрунті суспільної напруженості лежить деградація ресурсів.

Висихання Аральського моря, запустіння африканської зони Сахель, ерозія ґрунту на мексиканських плато, зникнення родючих земель в суданському Дарфурі – ці катастрофи матимуть значні наслідки для всієї Земної кулі.

Учені іноді перекидають місток відповідальності за виснаження ресурсів у віддалених регіонах до індустріально розвинутих країн. Радикально налаштована Маріам Ахтар-Шустер з Біоцентру «Кляйн Флоттбек», що при Гамбурзькому університеті, вважає:

"До цього спустошення призводять також наші дії, споживацька поведінка мешканців західних країн».

Вона, наприклад, вважає, що той, хто купляє м»ясо у дешевому супермаркеті, несамохіть сприяє розширенню екологічно шкідливого виробництва кормів у країнах третього світу. «Глобально мислити, локально діяти» – під таким гаслом працює професор екології Зіґмар Бреке з Білефельда:

«На мою думку, оскільки це є глобальною проблемою, то й розглядати її треба у такому ж контексті. Але якщо я хочу щось зробити на місці, то тоді треба брати конкретну проблему. А щоб людям було зрозуміле значення окремої дії, треба за допомогою освітніх ініціатив привести їх до глобального способу мислення. Це вийде, якщо мені вдасться зробити так, щоб населення певного регіону сприйняло такий спосіб мислення. Тоді люди набагато краще розуміють, що вони ось тут і ось там повинні зробити для власного добробуту».

Німецька дослідна група "DesertNet", яка нині об”єднує приблизно 80 дослідників та наукових закладів з усіх дисциплін, вирішила боротися проти запустіння земель. Основну ідею її закликів Норберт Юрґенс з університету в Гамбурзі формулює так:

«Треба вимагати від наших політиків за відповідними угодами дійсно створити всесвітню спільноту, як б насправді дбала про стан планети».

Він вважає, що без цього людству не обійтися. Але поки що до втілення цієї ідеї в життя ще надто далеко. Адже політики люблять довго і красиво говорити про зв»язок між бідністю і руйнуванням довкілля, але часто насправді не усвідомлюють, що саме через шкоду, нанесену довкіллю, зменшується врожай, трапляються засухи та виникає дефіцит води. Найбільшу шкоду довкіллю завдають багаті країни, вважає значна частина вчених. Вони йдуть навіть далі і встановлюють причинно-наслідковий зв”язок між виснаженням природних ресурсів і локальними війнами.

Чимало їхніх колег мають іншу думку і говорять, що не треба перебільшувати значення екології в сучасних збройних конфліктах, що їх причинами є бідність, погане господарювання, етнічні та релігійні протиріччя чи конфлікти між сусідами. Ванґарі Матаї, лауреат Нобелівської премії миру 2004 року, рішуче стала на бік першої групи вчених і вбачає навіть зв”язок між екологією і демократичним розвитком тієї чи іншої країни:

”Ми звикли мислити в певних рамках, розкладати все по шухлядках. Приміром, наш екологічний рух ”Зелений пояс” працює вже 30 років за концепцією цілісного розвитку. Більшість воєн ведеться через обмеженість ресурсів. Це може бути вода, деревина, продукти харчування, нафта та інше. Якщо думати лише про сьогодення, а не про майбутнє, не захищати природні ресурси і не розподіляти їх справедливо, тоді в нас ніколи не настане мир. А розумне управління ресурсами і їхній справедливипй розподіл можуть функціонувати лише на демократичних засадах”.

Професор Ванґарі Матаї знає, про що говорить. Вона – перша африканка, удостоєна Нобелівської премії миру. Матаї вчилася в США та Німеччині, першою в Східній Африці захистила докторську дисертацію, але замість того, щоб присвятити своє життя науковій кар”єрі, біолог заснувала 1977 року рух ”Зелений пояс”, щоб мотивувати бідних мешканців Кенії опікуватися довкіллям, аби поліпшити свої умови життя. З того часу ця організація посадила мільйони дерев. Під час правління диктатора Даніеля Арапа Муа Ванґарі Матаї кілька разів сиділа у в”язниці. Нині вона – одна з провідних постатей демократичного руху Африки і вже два роки - заступник міністра довкілля Кенії.

Прихильники концепції глобального менеджменту, зокрема Наукова комісія федерального уряду під назвою ”Глобальні зміни довкілля”, вважають, що обіцянка, яку дала Організація Об»єднаних Націй у 2000 році – до 2015 року удвічи зменшити на планеті число голодуючих, – теж могла б бути досягнута за умови іншої політики щодо довкілля. Говорить Гартмут Ґрассль, голова Інституту метеорології імені Макса Планка в Гамбурзі:

”На тривалу перспективу боротьба з бідністю не може бути успішною у відриві від політики щодо довкілля. Бо руйнування довкілля особливо зачіпає бідних людей, воно загрожує самому їхньому існуванню. А самі бідняки до руйнування довкілля – так само, як і до зміни клімату – не мають ніякого відношення”.

Для того, щоб ефективно долати наслідки шкоди, заподіяної довкіллю у бідних країнах, треба щорічно виділяти сотні мільярдів доларів, вважає Ґрассль. Але ж, і тут ніде правди діти, багаті держави і раніше платили щорічно близько 350 мільярдів доларів на субсидії для сільськогосподарського сектора слабко розвинутих держав. Але навіть такі суми не зупинили подальшого зубожіння: його давно вже змальовують не тільки за допомогою слів «голодування» та «недорозвиненість». Ґрасслю відомо, що й керівник екологічної програми ООН німець Клаус Тепфер бачить цю проблему саме так:

«Клаус Тепфер час від часу оприлюднює через свою організацію кількість екологічних біженців. Їх більше, ніж тих, хто рятується від громадянської війни. Але якщо спитати, що саме ООН робить у цьому напрямку, то вам вкажуть на орган у Найробі, який нараховує 450 працівників. Тому стає зрозумілим наше бажання ґрунтовно реформувати систему ООН».

Тому вчені пропонують перетворити цю установу на дієвий орган з великими повноваженями. Свої надії вони покладають на дві події, які стануться наступного року. По-перше, це зустріч «великої вісімки», центральною темою котрої прем»єр Великобританії Тоні Блер хоче зробити зміну клімату. По-друге, наступного року будуть підбиватися перші проміжні - п»ятирічні – підсумки цілей Програми ООН з боротьби з бідністю. Експерти вже нині мають сумнів, що вони зможуть бути досягнуті. Тому екологічна Рада закликала німецький уряд діяти активніше, аби нарешті наростити темпи виконання одного з найважливіших завдань прийдешнього десятиліття. Для цього, на думку науковців, треба, щоб на допомогу країнам, що розвиваються, йшло 0,7 відсотка від валового внутрішнього продукту. Зараз Німеччина виділяє на це трохи більше за 0,3 відсотка, тобто допомога має бути збільшена майже у два з половиною рази.

  • Дата 26.12.2004
  • Автор Ірина Кащей, Віктор Тимченко
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APEL
  • Дата 26.12.2004
  • Автор Ірина Кащей, Віктор Тимченко
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APEL