1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Прийшли переможцями – пішли друзями

Десять років тому останні війська союзників залишили Західний Берлін. Кілька десятиліть американські, британські та французькі підрозділи гарантували безпеку міста.

Президент США Джон Кеннеді (зліва) під час візиту до Західного Берліна - 1963 р.

Президент США Джон Кеннеді (зліва) під час візиту до Західного Берліна - 1963 р.

Берлін увечері 8-го вереня 1994 року. Перед Бранденбурзькими воротами палають факели. На площу вийшли солдати бундесверу, щоб урочисто відсвяткувати вивід союзницьких військ із Західного Берліна. ”Так, начебто довелося розпрощатися з батьками і тепер слід самому піклуватися про себе.” – Саме такі почуття охопили тоді багатьох західних берлінців, коли американські, британські та французькі військові полишили місто, де вони перебували спочатку в ролі переможців, а згодом в ролі союзників, які в будь-який момент готові були дати відсіч у разі навали з боку країн Варшавського договору.

Коли влітку 1948-го року радянські війська герметично перекрили всі під”їзди до Західного Берліна, впродовж місяців США, Великобританія та Франція забезпечували місто всім необхідним, налагодивши повітряний міст. З літаків скидували на парашутах контейнери з харчами, одягом, медикаментами. Колишній бургомістр західного Берліна Ебергард Діпґен згадує:

”Передусім ми зрозуміли, що таке солідарність в часи найбільшої скрути. Воля берлінців до свободи переконала західний світ у бажанні німців ніколи більше не терпіти тиранів. Тоді Берлін став колискою єднання Німеччини із Заходом. Звідси бере свій початок ”міст через Атлантику”.

”Міст через Атлантику” в повоєнний час перетворився на справжнє партнерством з розподіленими ролями. Війська союзників захищали економічно потужну, але військово слабку Західну Німеччину від загрози зі Сходу, а Бонн, у свою чергу, впевнено інтегрувався в західну спільноту. Берлінський політолог Інґо Петерс розповідає:

”Функція військ союзників полягала в захисті Західної Німеччини, але також в захисті від самої Німеччини. І з огляду на невтішну німецьку історію ця важлива функція була свого роду гарантією, що з німецької землі більше не надходитиме якась загроза. Власне дислокація військ в Німеччині й стала таким ультимативним контрольним інструментом”.

Незважаючи на те, що після об”єднання Німеччини та політичних змін у Східній Європі, війська західних союзників фактично виконали своє завдання, вони залишалися в країні ще й після 1990-го року. Таким було бажання самої Німеччини, яка не хотіла ризикувати. Тільки після того, як в серпні 1994-го року було завершено виведення російських військ зі Східної Німеччини, німецьку столицю полишили і підрозділи західних союзників. ”Ми йдемо з Берліна як друзі”, - сказав тоді президент Франції Франсуа Міттеран.

Але, як часто буває між друзями, відносини між берлінцями та їхніми західними союзниками, інколи теж переживали нелегкі моменти:

Тут варто згадати, наприклад, вичікувальну позицію американців, яку вони зайняли після того, коли місто розділили стіною та колючим дротом. Серед берлінців тоді відчувалося певне розчарування. Тоді правлячий бургомістр Західного Берліна соціал-демократ Віллі Брандт направив навіть листа президентові США Джонну Кеннеді, в якому висловив свою стурбованість ситуацією. Наприкінці 60-х років також вулицями цього міста прокотилися масові студентські протести проти війни у В”єтнамі. Розуміючи на скільки залежним є їхнє місто від США, чимало берлінців з жахом дивилися на те, як молодь, що брала участь в акціях протестів, почала спалювати американські прапори. До речі, багатьом молодим демонстрантам саме завдяки присутності в місті військ союзників вдалося уникнути служби в бундесвері. Оскільки в Західному Берліні німцям заборонялося служити в армії, чимало юнаків призовного віку в той час перебралося до цього міста.

Перебування військ союзників на території Західного Берліна регулювалося законодавчими нормативами, які було ухвалено під час окупаційного періоду відразу після 1945-го року. Американські, французькі та британські солдати користувалися практично повною недоторканністю. До 1989-го року за напади на них теоретично було передбачено смертну кару. Також німецька поліція в Західному Берліні перебувала під командуванням союзницьких військ, яке мало право обмежувати або навіть скасовувати німецькі закони. Так, Націонал-демократична партія Німеччини була заборонена в Західному Берліні до 1990-го року. Шляхи авіасполучення були повністю в руках американських, британських та французьких авіакомпаній. Німецькій Lufthansa тоді заборонялося здійснювати рейси в розділене місто. Державні та урядові лідери з Вашингтона, Лондона та Парижа не потребували запрошення з Бонна, для того щоб відвідати Західний Берлін. Вони могли це робити будь-коли, адже місто фактично перебувало під їхнім контролем.

Після об”єднання Німеччини та підписання договору ”два плюс чотири” закінчилися зобов”язання і права союзників щодо всієї Німеччини і її нової столиці - Берліна. Відтепер суверенна Федеративна Республіка рішучіше виходить з тіні своїх союзників і прагне відігравати активнішу роль у міжнародній політиці, захищаючи мир та безпеку в світі. Канцлер Німеччини Гельмут Коль тоді запевнив західних союзників:

”Ви можете покладатися також і на нас. Німеччина не стоятиме осторонь, коли йтиметься про захист миру і свободи в світі. Ми, німці, усвідомлюємо свою відповідальність і стоїмо на боці наших партнерів та друзів”.

З новою зовнішньополітичною відповідальністю Німеччина зіштовхнулася вже на початку 90-их років під час громадянської війни на Балканах. Зараз від Німеччини її союзники очікують більше, ніж просто фінансової підтримки. Говорить берлінський політолог Інґо Петерс:

”Звичайно не можна не побачити, що партнери і сусіди Німеччини очікують від неї не лише економічної допомоги, але й військової участі у миротворчих операціях. Зрештою прикладом цьому стала участь Німеччини у миротворчій операції в Косово”.

Вивід військ союзників з Берліна у вересні 1994 року не став остаточним прощанням з Німеччиною. Французи, британці й американці полишили столицю, але залишилися на інших військових базах у Німеччині. Інґо Петерс:

”Важливо, що Німеччина й після здобуття повного суверенітету, продемонструвала великий політичний інтерес у подальшому перебуванні на її території іноземних військ. Це знову ж таки допомогло їй завоюти ще більшу довіру до себе. Не дивно, що сьогодні на німецькій землі дислоковано чимало багатонаціональних підрозділів НАТО”.

Іноземні солдати полюбляють Німеччину. У них розвинулися надзвичайно тісні стосунки з населенням. Але особливо інтенсивними ці стосунки були в Берліні. Під час церемонії прощання з військами союзників канцлер Гельмут Коль зауважив:

”Солдати союзників завершують сьогодні свою службу в Берліні. Але на цьому ж звісно не перериваються численні і тривалі особисті контакти, що розвинулися за ці роки між ними, їхніми сім”ями і мешканцями Берліна. Вони багато доклали зусиль для того, аби надовго закріпити цю дружбу, і не лише в політичному контексті, а й у серцях людей”.

Через десять років після виголошення цих слів принаймні офіційні стосунки між Німеччиною та США дещо затьмарилися. Причина: розбіжності позицій стосовно війни проти Іраку. Як відомо, Берлін категорично виступив проти військового втручання в цю країну. Оглядачі не виключають, що саме це й спонукало американців прискорити реалізацію планів з виведення з Німеччини більшої частини свого контингенту, який все ще перебуває на її території. Німці сприйняли таке повідомлення без особливого ентузіазму, адже для багатьох це означає також втрату роботи. Справа в тому, що чимало німецьких фірм живе саме із забезпечення американських підрозділів. Але, незважаючи на все це, і в південній Німеччині слід очікувати гучного прощального свята на кшталт того, що десять років тому влаштували берлінці.

Андреас Ноль, Володимир Медяний

Також за темою